Іловайськ показав, що часи добровольчих батальйонів минули – військовий експерт

24 серпня Україна відзначає День Незалежності. Другий рік поспіль держава зустрічає цей день в умовах справжньої війни, розв’язаної Росією проти України, і основні бої якої проходять на території Донбасу. Саме рік тому мільйони українців втратили надію на якнайшвидше звільнення Донецька та Луганська: на фронті відбувся перелом, апогеєм якого став котел в Іловайську. Чому так сталося та які для цього були передумови у програмі «Донбас. Реалії» говорили із колишнім заступником начальника Генштабу Збройних сил України Ігорем Романенком, який входить у комісію із розслідування подій в Іловайську.

​– Чи можливе сьогодні повторення подій, які сталися минулого року в Іловайську?

​– Сподіваюся, що ні. За цей час, на мій погляд, суттєво змінилася ситуація. Це стосується, щонайперше, зростаючого потенціалу Збройних сил України, силових структур, які набули досвіду за цей час. Крім того, значно посилилася ситуація за рахунок фортифікаційних споруджень, на першій лінії яких перебувають ЗСУ, на другій і третій – Національна гвардія. Великий досвід отримали військові, яких мобілізували, і вони є резервним запасом держави. Багато покращилося, хоча не до тієї міри, як хотілося б. На мій погляд, прийшов час переходу до контрактної армії. З одного боку, це суперечливо в умовах війни. Утім ще у мирний час президенти і прем’єр-міністри намагалися неодноразово це зробити, але справа не була доведена до кінця. А війна багатому вчить. Зокрема, щоб народ та держава були захищені – потрібна ефективна контрактна армія.

– Чи можна стверджувати тоді, що добровольці в Іловайську були непідготовленими?

– Я не хотів би звести провину на дії добровольчих батальйонів. Утім вивчаючи близько двох тисяч секретних документів, роль ЗСУ зрозуміла. Є документи, які характеризують що і як у них відбувалося. А в добровольців багато чого зводилося до усних вказівок, дій, прийнятих рішень командирів, що не сприяло ефективності управління, а значить – і ведення бойових дій. Водночас, віддаючи належне роботі добровольчим батальйонам, особливо у перший період дій, це не більше п’яти відсотків. Навіть у таких відомих структур як «Правий сектор» з двадцяти батальйонів, за їхніми підтвердженими відомостями, лише два перебували в таких місцях як Донецький аеропорт, Авдіївка, Азов, Широкине. Тобто для загального державного потенціалу це невелика частина. Хоча важливо, що ці людини мотивовані, й легко озброєні, брали участь у зачистках. Зокрема, в Іловайську. Крім того, гучні назви батальйонів не відповідають дійсності. Що стосується Іловайська, то батальйони там були від 26 осіб. Найбільший «Донецьк» – 160, але навіть це не батальйон, у порівнянні з штатом ЗСУ. Віддаючи належне, треба реально оцінювати роль батальйонів і їхнє значення. А коли загострилася ситуація, особливо під час залпового вогню, то йшли і підрозділи ЗСУ, і структури МВС, і добровольчі батальйони.

– Чи відомо Вам про десять російських десантників, які були у полоні та разом з українськими військовими потрапили під обстріл під час «зеленого» коридору з Іловайська?

– Я не можу розказати про них детально. Знаю лише, що наші військові та ті, хто опинився в оточенні, намагалися раціонально вирішити ситуацію. Перемовини з російськими військовими керівниками ні до чого не призвели, окрім обману. Путін вчинив, як і завжди. Були надії, що до вечора ще все отримається з цим «зеленим» коридором, але що сталося, нам відомо. Вони розуміли, що це – велика ілюзія, але людина таким чином влаштована, що хочеться вірити у найкраще. Цього року вже слід готуватися до Дня Незалежності, виходячи із минулорічних подій. Адже російські війська наступають як раз під час свят, вони завжди щось придумують у ці дні, аби зробити черговий крок натиску. Маючи цей досвід, серйозно слід готуватися з точки зору безпеки: як самим українцям, так і силовим структурам. Ми не проводимо парадів цього року, як це уже відомо, хоча задіяно близько 200-300 військовослужбовців у марші, без техніки.

З точки зору пропаганди, російське керівництво і керівництво ЗСУ вчить за сталінськими підходами: відомі паради полонених, штрафні батальйони, публічна кара для тих, хто не виконав наказ. Ситуація така, що вони вимушені використовувати такі інструменти.

– Наскільки важливо у військовій справі використовувати провокаційні акції, аби зламати бойовий дух противника, такі як парад полонених у Донецьку минулого року?

– Безперечно, це відіграє велику роль. Нам про це відомо і з історії ведення воєн, і з воєн локальних і, на жаль, уже з власного досвіду. Тут інформаційна війна розпочалася раніше, ніж розпочалися бойові дії. Війна була спланована, організована керівництвом Росії, їхніми Збройними силами. Інформаційна війна є одним із найважливіших компонентів класичної війни. В російських Збройних силах є інформаційні війська, вони сильно забезпечуюються, зокрема фінансово. По тому, як поводять себе жителі окупованих територій, можемо бачити цей реальний вплив. А вести бойові дії в регіонах, де не підтримуються наші силові структури, складніше. З нашого боку, ситуація поліпшується теж. Створене Міністерство інформації, хоча від нього хочуть більш ефективних дій. Також нарощує сили Міністерство оборони. Але ми вчимося по ходу, а не завчасно – це завжди складніше. Утім є зміни, ріст і є надія, що ми будемо просуватися і темпи будуть більшими, а відповідно і більшими будуть результати.