Луцьк – Володимир-Волинський – Прокурор вимагав запроторити солдат у СІЗО, а тим часом вони потрапили додому. Суд над військовими, яким інкримінують дезертирство, з початку літа перенесений із Запоріжжя на Волинь, за місцем дислокації колишньої 51-ї Володимир-Волинської ОМБР, а нині 14-ї механізованої бригади. Нині половина з них підписали угоду зі слідством і визнали свою вину. Результат – умовне покарання з іспитовим терміном. Решта продовжують боротися за честь і право на життя.
Вони прожили рік із ярликом дезертирів, а тим часом їхня вина в ухилянні від військового обов’язку досі не доведена. 31 липня під Червонопартизанськом 41 військовослужбовець відійшов на територію Росії. Після повернення в Україну на солдат чекало обвинувачення в дезертирстві.
Нині адвокати підозрюваних просять закрити кримінальне провадження, у той час як військовий прокурор Олександр Курсов наполягає на розгляді справи. Один із основних мотивів адвокатів – хлопці не відходили в бік противника, адже офіційно Росія не перебуває з Україною в стані війни.
Аргументи військових та їхніх рідних базуються на тому, що не можна вимагати від будь-якої людини безглуздої смерті. Кожне наступне засідання розкриває нові факти, котрі засвідчують відсутність зброї та засобів захисту, які б давати можливість військовослужбовцям витримувати масовані атаки ворога.
Чотири місяці в голому полі, далі – сумнозвісний терикон
Артилерист Ігор Лавренюк пригадує – після того, як на териконі під Червонопартизанськом їх накрили «Градами» і закінчилися снаряди, командир батареї перебував у стані прострації і жодним чином не реагував на прохання бійців здійснити доцільний тактичний маневр. Тоді колеги-військові з Кіровоградщини запропонували зійти з терикону і манівцями дістатися до інших українських позицій. Але хлопці, за його словами, прорахувалися – у найближчому селі їх «зустріли» проросійські бойовики і доправили до Росії.
Ніхто з військових не погодився на пропозицію росіян отримати статус біженця. Тож за деякий час усі вони опинилися під вартою у військовій частині в Запоріжжі.
Як розповіла мама одного з військових, ковельчанка Мирослава Білінська, батьків найбільше обурила відповідь прокурора Запорізького гарнізону батькам – що вина їхніх синів у тому, що вони відійшли з терикону. Тим часом місця дислокації 51-ї та 72-ї бригад жодним чином визначені не були.
Адвокати витребовують бойові статути, накази та розпорядження командирів, яких також хотіли б бачити свідками у суді, розповідає один із них Василь Нагорний. Хлопці називають прізвища командирів, які не ухвалювали жодних рішень.
Про становище своїх земляків на фронті добре знали волинські волонтери. Один із них, автомайданівець Олег Бондарчук, підтверджує – улітку 2014-го держава не переймалася обмундируванням та забезпеченням своїх воїнів, цю місію взяли на себе волонтери. Відтак перші дзвінки про плачевне становище батареї отримали саме вони.
Визнаєш вину – отримаєш умовний термін покарання
Результатом наполегливої роботи слідчих військової прокуратури зі звинувачуваними є підписання половиною військовослужбовців угод про визнання вини. Решта чоловіків їх не підтримують, але й не звинувачують, кажуть – силу волі боротися до кінця за честь мають не всі. Ті, хто покаявся, отримали умовний термін покарання від 1 до 3 років позбавлення волі. Водночас адвокати сподіваються на їхню участь у судах як свідків.
Ця справа – безпрецедентна, вважає адвокат Василь Нагорний. Адже вона видає на-гора із сумнозвісного червонопартизанського терикону масу фактів безвідповідальності і злочинного недбальства командувачів, але аж ніяк не бійців, переконаний юрист. Через те з початком засідань у Володимир-Волинському суді депутати Волиньради попросили прокурора області взяти під особистий контроль перебіг цієї справи.
