(Рубрика «Точка зору»)
До моєї поштової скриньки кинули листа від Віктора Балоги та його партії «Єдиний центр». Такі ж послання розкидали по всьому Закарпаттю. Письмовий виступ Віктора Балоги зводиться до одного: протиставлення Закарпаття Києву. Кілька характерних цитат: «Центральна влада виступила проти Закарпаття», «ми завжди були дуже жорсткими опонентами для всіх київських правителів», «ми рішуче виступили проти сценарію Києва» і так далі.
Кажуть, що коли політикам бракує аргументів, вони вдаються до останнього – грають на національних почуттях. Схоже, Балога витягує останній козир у спілкуванні з Києвом – сепаратизм.
До Віктора Балоги у закарпатців неоднозначне ставлення. На відміну від Мукачева, в Ужгороді до найвпливовішого закарпатця ставляться насторожено. Балога розбудував свій клан (чи «кланчик», як він пожартував в інтерв’ю «Українській правді»), ставши місцевим олігархом. Він має ЗМІ (телебачення, радіо, інтернет-ресурси), своїх людей у владі на всіх рівнях Закарпаття, потужну економічну структуру, власну політичну силу. «Притчею во язицех» стали чотири брати-депутати (три Балоги і Василь Петьовка) у Верховній Раді. Дружина і син Віктора Балоги – депутати обласної ради. Може, подібна практика і прийнятна десь в Сицилії чи в Латинській Америці, але в Україні після Революції гідності така «родинність» працює проти авторитету «сім’ї».
Однак, схоже, Балога не хоче ділитися своїм впливом на Закарпатті навіть із діючим президентом. Тож коли той після сумнозвісної мукачівської стрілянини змінив усю вертикаль влади в області, яка показала повну неспроможність у цьому конфлікті, це обурило «господаря» Закарпаття.
Зрештою, Балога критикував дії київської влади вже давно, і оглядачі в цьому вбачали невдоволеність тим, що йому не дісталося впливової посади у центральній владі. Зате Закарпаття було повністю передано під його контроль – уся вертикаль (керівник області, районів), начальник обласного управління СБУ (сват Віктора Балоги). Чи не єдиною людиною не з мукачівського «кланчику» був начальник обласної міліції, проти якого віддані «господарю» ЗМІ розв’язали справжню війну.
Олігархія повинна відійти в минуле
Але після стрілянини на всю Європу у самому серці Балогівської міні-імперії – 80-тисячному Мукачеві – стало ясно, що ситуація монопольного панування в області себе вичерпала. І не тому, що Балога – поганий чи добрий, а просто олігархія, коли від однієї людини в області залежить майже все, повинна відійти в минуле.
Президент призначив очільником Закарпаття давнього опонента Віктора Балоги – Геннадія Москаля, і мукачівці відразу пішли в наступ. Балогівські ЗМІ влаштовують справжню обструкцію новій команді, либонь, переплюнувши у цій відвертій антипропаганді навіть путінських «лайнометів».
Оскільки балогівська команда не може похвалитися беззастережною підтримкою на Закарпатті, за винятком Мукачева та району, вони вирішили задіяти безпрограшний козир – кинути гасло «Наших б’ють!». І звести конфлікт за своє монопольне панування в області, до протиставлення Закарпаття та Києва. Під час війни такі гасла слід розцінювати як удар у спину, національну зраду.
І хоча Балога заперечує звинувачення у сепаратизмі, саме його команда свого часу проштовхнула абсурдне рішення обласної ради про визнання «русинів» окремим народом, що не має жодної юридичної сили. Саме вони протягнули на обласне телебачення сепаратистську програму «Русинська родина», яка рекламувала вождів політичного русинства, що роздмухують українофобію на Закарпатті.
На дорогах області тепер з’явилися великі біл-борди «Єдиного центру» із закликом «Влада руйнує мир на Закарпатті». Під «владою» всеукраїнська партія обласних розмірів, ясна річ, розуміє Київ, а не те, що вся влада в області ще донедавна належала саме її прихильникам. Тепер стали присилати «сльозливо-патріотичні» листи додому.
Саме з таких закликів і починався сепаратизм на Донбасі, відзначає луганська журналістка, яка нині мешкає на Закарпатті. Тож хто руйнує мир у цьому найбільш аполітичному українському краї? Відповідь очевидна.
Олександр Гаврош – письменник, журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
