Що станеться з українськими сиротами, якщо закриють всі інтернати? (Аналіз)

Шість з половиною років тому Ольга з міста Новояворівська Львівської області народила дитину. Дівчинку назвали Анею. Через помилки лікарів, розповідає Ольга, Аня стала інвалідом. Два перенесені інсульти і її розвиток зупинився на рівні двомісячного немовляти.

До того часу, коли Ані виповнилося два з половиною роки, Ольга намагалася ростити її сама. Але це було надзвичайно важко. З чоловіком, який ні тоді, ні зараз ніяк їх не підтримує, розлучилася. Трохи допомагали батьки. Дівчина росла, а її потреби залишалися як у новонародженої. Залишити її наодинці було неможливо – Аня весь час плакала. Були проблеми зі сном – інколи дитина, а з неї і мама, не спала понад добу. Ці та інші медичні проблеми вимагали ліків та догляду. Важко ставало і її носити: родина жила на п’ятому поверсі в будинку без ліфта.

Тож Ольга привела її спочатку до Львівського будинку-інтернату для дітей інвалідів, а потім (через вік дитини) – в інтернат у місті Букове Львівської області. Коли дитина була у Львові, каже вона, їй вдавалося відвідувати доньку пару разів на тиждень. Зараз – лише кожні два-три тижні, бо важко і довго до Букового добиратися. Кожні три місяці Ольга забирає Аню додому на п’ять днів разом з іншою дівчиною з інтернату – також Анею, старшою дитиною з незначними розумовими розладами, яка допомагає дивитися за малою.

Ольга говорить, що забрала б Аню додому, якби мала для цього хоч якісь умови. Її ситуація не є винятком. Чимало дітей в українських інтернатах мають батьків. А самі батьки – далекі від стереотипів про п’яниць та наркоманів, яких позбавляють батьківських прав.

Директор базованої у Вашингтоні організації «Міжнародний захист прав інвалідів» говорить, що до 95% дітей в українських сиротинцях мають батьків чи родичів.

«Дітей у дитячі будинки штовхають інвалідність та бідність. В Україні, як і в багатьох інших країнах, багато лікарів кажуть: забудь про цю дитину з інвалідністю, яку ти щойно народила, ти не зможеш за нею доглядати. Віддай її в інтернат. Піклуйся про своїх здорових дітей. Ми багато такого чули», – каже жінка.

Ольга запевняє, що інтернатом в Буковому вона задоволена. Під час відвідання вона бачить, що вихователі дбають про дітей. Своїх вихованців, навіть старших та з найтяжчою формою інвалідності, вони беруть на руки, виносять в ліс на прогулянку, займаються ними.

Але дослідники «Міжнародного захисту прав інвалідів», які видали звіт про стан дитячих будинків, інтернатів та інших закладів, в яких перебувають діти-сироти в Україні, побачили і інше. Матеріали для звіту «Немає шляху до дому» збиралися протягом двох останніх років, а оприлюднений він був у квітні цього року.

Лорі Ейгерн, яка сама брала участь у зборі даних, поділилася з «Голосом Америки» своїми враженнями від візитів до українських дитячих будинків та інтернатів.

«Як правило, інтернати розташовані в дуже віддалених районах. Діти сидять чи лежать і нічим не зайняті. Їх просто складують. Прив’язані до ліжок. Наодинці. На жаль, ми бачили дуже багато інтернатів, де ряди і ряди з дитячими ліжками, в яких лежать діти з церебральним паралічем, ущелиною хребта, які просто там догасають», – розповідає Ейгерн.

Але навіть дітям без фізичних вад, говорить вона, навіть в інтернатах, де вони доглянуті та нагодовані, погано.

«Є інтернати, які чисті, де дітей достатньо годують, але навіть якщо дитбудинок гарний, дітям потрібна родина, щоб емоційно розвиватися – їм потрібне індивідуальне піклування, особливо у випадку маленьких дітей. Це частина їхнього розвитку. Оцінюється, що за кожні три місяці, які дитина проводить в дитбудинку, вона втрачає місяць когнітивного розвитку. Ми бачимо дітей, які починають нормально в дитбудинках, повертаємося через якийсь час, а вони сидять і качаються. У них розвиваються симптоми аутизму. Вони не отримують достатньої стимуляції», – зауважує Ейгерн.

До цього ще додається сексуальна та трудова експлуатація.

«Діти в дитячих будинках дуже вразливі до того, щоб стати жертвою торговців людьми. Ніхто, що з ними відбувається, не відслідковує. Війна, коли дітей переміщують, робить їх ситуацію ще більш небезпечною. Також діти, що живуть в інтернатах, нам розповідали, що вони працюють на фермах по 12 годин на добу. Порнографія – ще одна проблема. Експерти кажуть, що дитячі будинки – ідеальне місце, щоб знайти дитину для зйомки в порнофільмах», – розповідає дослідниця.

Подібна ситуація існує в багатьох країнах, говорить Ейгерн. В Україні вона ще погіршується війною на сході та… відсутністю єдиного реєстру дітей. Ніхто насправді не знає, скільки проживає дітей у дитячих будинках та інтернатах України. За словами Ейгерн, оцінки коливаються від 82 до 200 тисяч.

У Міністерстві соціальної політики України не погоджуються та називають данні – значно нижчі, ніж подані міжнародними правозахисниками.

«3-4 роки тому дітей-сиріт в Україні було більше 100 тисяч. Зараз дітей зі статусом дитини позбавленої батьківського піклування трохи більше 83 тисяч. З них 87% вже виховуються в сім’ях громадян України, тобто це прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу. Але більшість дітей перебувають під опікою у родичів. 7,7 тисяч дітей ще перебувають в інтернатних закладах. Немає даних щодо Криму і частково – Донецької та Луганської областей», – говорить Руслан Ковбаса, директор Департаменту захисту прав дітей і усиновлення Міністерства соціальної політики України.

А от критику повністю не відкидають. Кажуть, проблеми є і вони на них реагують.

«Є випадки жорсткого поводження з дітьми вихователів або дітей один з одним. Сигнали є. Втручається громадськість. Часто ми цю інформацію отримуємо завдяки активній громадській позиції. Будь-які перевірки, які плануються на рівні Міністерства, передбачають готовність того чи іншого інтернату. А от такі візити зненацька дають нам важливу інформацію, на яку ми реагуємо», – каже Руслан Ковбаса.

Начальник Управління у справах людей похилого віку та надання соціальних послуг Мінсоцполітики України Оксана Суліма розповідає, що Міністерство проводить навчання для працівників дитячих будинків та інших закладів, але описані у звіті випадки все одно стаються.

«Прикро про ту інформацію, яка викладена в звіті. Є випадки, які дійсно нівелюють досягнення, які ми сьогодні маємо в нашій системі, бо є в принципі дуже непогані інтернатні установи, той самий Дружківський інтернат-будинок в Донецькій області, де дуже гарно побудована робота», – наголошує Суліма.

Руслан Ковбаса погоджується з оцінкою міжнародних правозахисників, що саме бідність, а не втрата батьків є основною причиною, чому діти потрапляють до інтернатів. Каже: останніми часом це стає навіть очевиднішим.

«Сьогодні кількість дітей в інтернатних закладах зменшується, але не набагато. Сирітство зменшується, але разом з тим на заміну дітям-сиротам приходять діти з малозабезпечених родин, – додає Руслан Ковбаса. – Батьки пишуть заяви, що ми не можемо виховувати дітей у зв’язку з ситуацією, складними життєвими обставинами».

Чимало з цих батьків на початку дітей відвідують, а з часом про них забувають. І ці діти, говорить представник Міністерства, не можуть навіть отримати статус сироти, бо батьки в них є, що позбавляє їх можливості бути всиновленими.

«Міжнародний захист прав людей-інвалідів» бореться з те, щоб закрити будинки-інтернати по всьому світу, як це вже зробили в США та в країнах Західної Європи, а натомість підтримувати родини у зоні ризику та сприяти усиновленню. В українському Мінсоцполітики кажуть: і ми за те ж.

Руслан Ковбаса підкреслює, що пряма допомога родинам краще і для дітей, і для бюджету країни.

«Навіть якщо не брати до уваги моральну сторону питання чи виховний процес, а просто порахувати, скільки коштує перебування дитини в інтернатному закладі, то це втричі дорожче, ніж перебування дитини в прийомній сім’ї або в дитячому будинку сімейного типу, – продовжує Ковбаса. – Я впевненій, що перебування в простій, біологічній родині буде ще дешевшим для держави. Ми повинні розглядати питання підтримки таких сімей на рівні адресної допомоги для того, щоб діти не були вилучені з родини».

Україна вже кілька років працює над реформуванням системи саме в цьому напрямку, говорить Оксана Суліма.

«Є стратегія реформування системи соціальних послуг, яка схвалена Кабінетом міністрів, є відповідний план заходів, завдання, – зауважує Суліма. – І ці завдання чітко передбачають складання планів реорганізації інтернатних установ, у тому числі створення альтернативних форм надання соціальних послуг. Це може бути підтримане проживання, денний догляд, тимчасове перебування».

На прикладі дітей-інвалідів Суліма пояснює, як ця система має працювати в майбутньому: «Основна мета – це максимально досягти того, щоб дитина залишалася і виховувалася в родині. Будинок-інтернат буде реорганізовано на денний догляд на зразок дитячого садка – тобто з ранку привели, протягом дня дитина перебуває, отримує догляд, світу, а ввечері їде додому. У випадках деяких родин, які живуть в сільській місцевості, наприклад, буде можливість перебування протягом тижня, а на вихідні вона повертається додому. Це будуть перші кроки, які спрямовані на деінституалізацію інтернатних установ».

Альтернативи інтернатам радянського зразка в Україні вже працюють. У Мінсоцполітики в якості гарного прикладу називають Центр соціальної підтримки дітей та сімей у Макарівському районі Київської області. В «Проміні надії», який створений на базі закритого дитячого будинку «Барвінок», надають послуги дітям-сиротам, сім’ям з дітьми, які опинилися в складних життєвих обставинах, самотнім матерям з новонародженими, які потребують підтримки та допомоги.

Аби пришвидшити цей процес Світовий банк надає Україні кредит на 20 мільйонів доларів для проведення реформи у чотирьох пілотних областях – Чернігівській, Житомирській, Дніпропетровській та Донецькій. Гроші підуть на пошук прийомних родин для дітей-сиріт, підтримку та моніторинг цих родин, а також – на закриття чи перепрофілювання будинків-інтернатів під інші цілі та закупівлю послуг для вразливих родин та дітей-сиріт у приватних та недержавних організацій.

Проект передбачає винагородження досягнення певних віх у виконанні проекту. Україна отримає ще 15 мільйонів, якщо в пілотних областях 40% дітей, як здорових, так і дітей-інвалідів, будуть повернуті до родин, знайдуть прийомних батьків чи піклування в дитячих будинках сімейного типу, а також – якщо буде прийнято законодавство, необхідне для того, щоб недержавні чи комерційні організації могли надавати сиротам та родинам послуги, які сьогодні надає виключно держава.

В Міністерстві соціальної політики покладають на цей проект багато надії. Говорять: навряд чи вдасться повністю подолати сирітство, але суттєво зменшити необхідно.

«До 2020 року ми зможемо досягти того, що буде не 87%, а 90-98% всиновлених дітей, але певна кількість дітей все одно залишаться сиротами. Все одно вони будуть тимчасово потрапляти в ці заклади, наприклад, до того періоду, поки їм не підшукають нову родину чи влаштують в дитячий будинок сімейного типу», – говорить Руслан Ковбаса.

Вітають у Мінсоцполітики і ідею, щоб соціальні послуги надавалися не лише державними органами.

«Ми сподіваємося, що в результаті реформування системи надання соціальних послуг, – говорить Оксана Суліма, – на цей ринок зайдуть недержавні організації і можна буде активніше розвивати альтернативні форми, такі як є приклади підтриманого проживання для дітей-інвалідів або для молоді з інвалідністю».

Вона каже, що прикладом такої співпраці є робота з бездомними, коли місцева влада співпрацює з недержавними організаціями, частково їх фінансуючи.

Усім, хто хоче допомогти українським сиротам, в організації «Міжнародній захист прав інвалідів», радять не надсилати гроші, навіть іграшки і одяг безпосередньо в будинки-інтернати, кажучи, що це лише підживлює систему сиротинців. У Мінсоцполітики погоджуються.

«Безумовно, це неправильно, що допомога міжнародних донорів, міжнародних організацій направляється в ті інтернати, з якими держава бореться. Ми на сьогоднішній день маємо різні форми, які можемо запропонувати», – каже Руслан Ковбаса. – Завдяки нашим міжнародним донорам ми могли б створити нову систему, для того, щоб діти залишалися саме в сім’ях громадян України».

Також в Міністерстві розповіли «Голосу Америки», що евакуація з районів під контролем сепаратистів триває важко. 1,6 тисячі дітей з Донецької та Луганської областей було вивезено на територію, підконтрольну українській владі. Кажуть, що в багатьох дітей були загублені документи, довелося їх відновлювати, але навіть це не загальмувало процес усиновлення та переводу в будинки сімейного типу.

Також 181 прийомна сім’я та дитячий будинок сімейного типу, в яких проживає 441 дитина, виїхали з територій Донецької та Луганської областей під контролем сепаратистів. 10 дитячих будинків сімейного типу залишається на території під контролем сепаратистів в Донецькій області і 13 – у Луганській. Декілька сімей виїхало до Російської Федерації, зв’язок з якими було перервано. Лише в Донецькій області з 33 службами у справах дітей у Міністерства немає контакту.

У Світовому банку розповіли «Голосу Америки», що, якщо реформа в пілотних областях пройде успішно, її розширять. Але тут передбачають певні проблеми – опір системи, оскільки якісь люди будуть втрачати роботу та статки через реформу, а також – необхідність прийняття нового законодавства, яке полегшило б надання соціальних послуг приватними організаціями.

Ольга ж бачить і інші проблеми. Вона каже, що окрім матеріальних та інфраструктурних викликів, є ще і проблема суспільного сприйняття. Вона б дуже хотіла, аби суспільство, її сусіди та родичі, з більшим розумінням ставилися до того, що вона намагається виховувати дитину-інваліда та до всіх труднощів, які їй доводиться долати.