(Рубрика «Точка зору»)
Чотири десятиліття тому Гельсінський заключний акт встановив недоторканість кордонів, територіальну цілісність і принцип невтручання у внутрішню політику як засади європейської безпеки.
Сьогодні кордони України порушуються, її територію анексують, а її громадян викрадають. Крім того, Україна має справу з принизливим втручанням Москви в її політику. Бо Кремль наполягає на своєму праві диктувати сам зміст Конституції.
Гельсінські угоди також закріпили за повагою прав і свобод людини статус основоположних європейських принципів. Сьогодні ж основні права, на кшталт свободи слова, преси та зборів буденно порушуються на більшості території колишнього Радянського Союзу.
Угоди призвели до створення найбільш поважної правозахисної організації Росії – «Московської гельсінської групи». Сьогодні ж організація бореться з Кремлем, який хоче назвати її «іноземним агентом».
Підписаний 35 країнами 1 серпня 1975 року Гельсінський заключний акт відзначає своє 40-річчя. Багато людей починають замислюватися над смертю у 40 років. Тож чи є Гельсінські угоди на штучному життєзабезпеченні? Чи вони просто переживають кризу середнього віку?
Узгоджені у пік періоду розрядки, угоди були центром політичного компромісу.
Прагнучи узаконити своє панування над сателітними державами Східного блоку, Радянський Союз хотів закріпити європейські кордони, встановлені після Другої світової війни. Крім того, будучи чутливою до критики щодо своєї авторитарної політичної системи, Москва наполягла на включенні до документа принципу невтручання у внутрішні справи.
А Захід, незважаючи на заперечення Москви, наполіг на пунктах про захист прав людини.
Угоди спочатку називали дипломатичною перемогою Радянського Союзу, адже Москва посилено розхвалювала нібито легітимізацію своєї імперії у Східній Європі, і практично ігнорувала положення про захист прав людини.
Але, з плином часу документ надихнув дисидентів по всьому Східному блоці здійснювати контроль та відстежувати порушення прав людини, а також тиснути на власні уряди, щоб ті виконували свої зобов’язання та поважали основні свободи людини.
Починаючи з «Московської гельсінської групи» в Радянському Союзі, та закінчуючи «Хартією 77» Вацлава Гавела у Чехословаччині, угоди означали, що «люди, які живуть у цих системах, принаймні, сміливіші серед них, могли претендувати на офіційний дозвіл говорити те, що думають», – написав Джон Льюіс Ґеддіс у своїй книжці від 2005 року «Холодна війна: Нова історія».
Таким чином, Гельсінський заключний акт допоміг полегшити розпад радянської імперії зсередини.
Сьогодні Росія Володимира Путіна має мало користі від будь-якого з пунктів Гельсінських угод.
Як і Радянський Союз, режим Путіна ігнорує свої зобов’язання поважати права людини.
Однак тепер, коли Гельсінський заключний акт захищає кордони, встановлені після Холодної війни, а не після Другої світової, коли він підтримує самовизначення колишніх сателітів Москви, а не панування Кремля над ними, Росія не має часу для цих принципів.
Це означає, що у 40 років Гельсінські угоди, можливо, не є на штучному життєзабезпеченні. Але вони мають дуже хиткий фундамент.
Brian Whitmore – оглядач, автор блогу Power Vertical (Вертикаль влади)
Оригінал публікації на англомовному сайті Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
