Чому українці переїжджають за кордон: щоб втекти від війни чи здобути освіту й досвід? Чому мало хто повертається? Такі питання Радіо Свобода поставило українцям, які живуть за кордоном.
Тарас Кравець, приватний підприємець, який 15 років живе і працює у Варшаві:
– Такого масового виїзду, як зараз, не було, мабуть, ще в історії України ніколи. Кількість українських студентів у Польщі із 15 тисяч два роки тому збільшилося до понад 50 тисяч зараз. За оцінками польських урядових установ, наразі від 300 до 500 тисяч українців постійно перебувають в Польщі. Основна проблема – відсутність змін, чому люди не повертаються, а виїжджають. Відсутність реформ, корупція, непокараність злочинців, відсутність перспективи.
Людина, яка пожила півроку-рік просто в нормальній країні, я не кажу в багатій і розвинутій, такій як Америка чи Канада, достатньо країн колишнього соцтабору, Центральної Європи, їй дуже важко потім знайти себе в Україні.
Олена Поволяєва, переселенка з Донбасу, яка разом із родиною переїхала до Москви:
Люди часто ухвалюють рішення, щоб поїхати, взагалі спонтанно, коли починаються обстріли. Ясно, що в них немає 10 днів
– У Федеральній міграційній службі, коли я приходжу, там завжди черги. Десь із півсотні людей якщо стоїть, то сорок із них будуть українці власне із зони АТО, з Донбасу, з Луганської та Донецької областей. До Росії не потрібні візи, і тут можна перебувати стільки, скільки хочеться. А щоб виїхати в Україну, потрібно оформлювати перепустку, подавати якісь папери, чекати 10 днів, чи дадуть тобі ту перепустку, чи не дадуть. Власне, люди часто ухвалюють рішення, щоб поїхати, взагалі спонтанно, коли починаються обстріли. Ясно, що в них немає 10 днів.
Тут дорожчі продукти, ніж в Україні, я думаю, що удвічі. Принаймні, в Московській області, в Москві, досить дорого. Ясно, що житло досить дороге і медичне обслуговування також дорожче, ніж в Україні. Ми не повернемося туди (на Донбас), але й в Росії не залишимося.
Олександр Лінник, 22-річний черкащанин, який більше року проживає у Варшаві:
– Найближчим часом не збираюся повертатися. Можливо, тут я себе морально більш комфортно почуваю. В Україні я теж нормально заробляв і міг дозволити собі якісь речі, не відчував великої нестачі грошей. Але в Україні морально тиснула «післямайданна» ситуація.
Я поїхав взагалі відпочити. Щоб голова трохи вивітрилася від початку війни, від Майдану, від тих стресів, від виборів
Я поїхав взагалі відпочити. Щоб голова трохи вивітрилася від початку війни, від Майдану, від тих стресів, від виборів. Вирішив поїхати на пару тижнів батька провідати, який уже тривалий час тут живе. А потім повернутися і з новими силами долучитися до громадської активності. Але склалося інакше, і я залишився. Наразі працюю помічником-консультантом в адміністрації одного з районів Варшави. Їх цікавлять мої знання, а не те, де я вчився.
Дуже багато людей їхало сюди, ховаючись від призову. Причому, за моїми спостереженнями, більшість із них – хлопці із Західної України
Тут стільки українців, що мені інколи здається, ніби я в Києві чи Черкасах. Мене це спершу дивувало, потім бісило, а зараз я вже звик. Ідеш по вулиці – компанія українців, десять метрів пройшов – іще одна компанія. У магазинах взагалі окрема тема, бо здається, що одні українці туди ходять. Але вони сюди приїздять із багатьох причин. Був час, коли я жив зі звичайними «роботягами» з сіл Львівщини. Там були і молоді хлопці, і старші. Дуже багато людей їхало сюди, ховаючись від призову. Причому, за моїми спостереженнями, більшість із них – хлопці із Західної України. Інші причини, чому їдуть: на навчання, або ж заробити, або ж отримати «карту побуту» як посвідку на проживання. У двох останніх випадках – приїздить більше сільського населення, знову ж таки, із Західної України. З інших областей, в основному, приїздять навчатися.
Такого масового пояснення від молодих українців, що в Україні настільки все погано, тому я звалив звідти, я не зустрічав
Такого масового пояснення від молодих українців, що в Україні настільки все погано, тому я звалив звідти, я не зустрічав. Для них те, що відбулося в Україні, стало трампліном. Це і підбурило приїхати до Польщі. Тому що, так чи інакше, вони усі задумувалися про те, щоб переїхати. А поки неспокійно в Україні, батьки пропонували поїхати на навчання за кордон. І молоді люди їдуть сюди, шукають і знаходять собі важку роботу, реально працюють, щоб прогодувати себе і заплатити за навчання. Це люди, яких я дуже сильно поважаю, насправді розумнички. І незважаючи на всю ту складну ситуацію, яка є в Україні, вони не відкидають, що можуть повернутися додому після закінчення навчання.
