Як легендарний Висоцький їздив до Голлівуду

Карл Шрек

У суботу, 25 липня, минає 35 років із дня, коли у Москві під час Олімпійських ігор 1980 року помер найпопулярніший на той час бард Радянського Союзу Володимир Висоцький. Мало хто знає, що за п’ять років до своєї смерті Висоцький їздив до Голлівуду і навіть хотів зніматися в американських фільмах.

Одного вечора – майже 40 років тому – у розкішному районі Лос Анджелеса Тихі палісади на вечірці зібралися зірки американської кіноіндустрії, де вони пили коктейлі та курили дорогі сигари.

За словами тих, хто побував на вечірці, серед гостей були місцеві зірки – Грегорі Пек, Наталі Вуд, Лайза Мінеллі, Роберт Де Ніро, Ентоні Гопкінс, Майкл Дуґлас і Сильвестр Сталоне.

Серед них був і незнайомець, одягнутий у блідо-блакитне. Його очі «блищали від хвилювання» того вечора, а дисульфірам, лікарський препарат, який застосовують під час лікування алкоголізму, «тимчасово звільнив його від рабства пляшки» (як пізніше написала його дружина).

У якийсь момент господар вечірки, голлівудський продюсер Майк Медавой представив чоловіка, який приніс семиструнну гітару на зіркову вечірку.

«Він взяв гітару, сів у вітальні і заграв», – розповів Медавой Радіо Свобода.

Лише декілька гостей знали, що чоловік, який дає імпровізований концерт російською мовою, – це Володимир Висоцький, один із найвідоміших людей Радянського Союзу, країни, схованої за «залізним муром».

«Це була типова голлівудська вечірка з великою кількістю людей з індустрії, дехто знав один одного, дехто ні. Відрізнялася ця вечірка тим, що там був Висоцький. Зрозуміло, що ніхто не знав, хто він такий», – зауважує Медавой.

Цей факт Висоцький, який помер 25 липня 35 років тому, сподівався змінити протягом, як виявилося, останніх років свого життя (з невідомого стати популярним). Статус ікони на батьківщині Висоцький отримав завдяки гострим, іронічним і підривним пісням у власному пристрасному виконанні хрипким голосом. Ці записи передавали з рук у руки по 11 часових зонах Радянського Союзу. Але Висоцький був ще й зіркою радянського кіно та театру. Завоювавши серця співвітчизників, в останні роки свого життя він прагнув з’явитися і на західних кіноекранах.

Для Висоцького концерт у будинку Медавого став такою собі стартовою точкою цієї місії, першим зануренням в ексклюзивний світ голлівудської слави разом із його дружиною, французькою актрисою Мариною Владі.

«Я був вражений тим, наскільки він здавався щасливим, що там був, і наскільки щасливими він і Марина були від можливості відкрити цей новий світ», – сказав Медавой.

Античиновницький народний герой

Світ пісень Висоцького, які він почав писати та виконувати на початку 1960-х років, не мав гламурного голлівудського блиску. Він співав про лицемірство і незліченне безглуздя, яке наповнювало життя у Радянському Союзі; про ув’язнених та аферистів; про ГУЛАГ та трагічні долі приречених війною.

Ці пісні зробили Висоцького народним героєм у Радянському Союзі. Його легендарний статус живе і надалі: Володимир Висоцький став другим після Юрія Гагаріна у загальнонаціональному опитуванні росіян 2010 року щодо кумирів 20-го століття.

Радянській владі не подобалась його творчість (принаймні офіційно). Вони довго відмовлялися поширювати його музику чи публікувати його поезію. Радянські чиновники та державні ЗМІ звинувачували його у написанні «аморальних, брудних пісень».

Тим не менш, Висоцький не був дисидентом на кшталт Олександра Солженіцина чи Андрія Сахарова. Його пісні не мали відкритих антирадянських настроїв. Натомість, він одягав свою критику у метафори, алегорії чи гру слів. У пісні «Инструкция перед поездкой за рубеж» мовиться:

Он мне дал прочесть брошюру, как наказ

Чтоб не вздумал жить там сдуру, как у нас.

Хоча влада й не давала йому доступу до державних студій звукозапису та відмовлялася публікувати його поезію, кажуть, що Висоцький мав шанувальників серед чиновників. Вони – разом із мільйонами радянських громадян – слухали на касетах записи його пісень, які Висоцький виконував перед декількома людьми у квартирах друзів.

Йому дозволяли працювати актором, а також давати концерти. Крім того, він мав привілеї, про які більшість радянських громадян могли лише мріяти – наприклад, їздити за кордон. Висоцький користувався цим й об’їздив чи не увесь світ – від Парижа, де жила його дружина Марина Владі, до США та навіть Таїті, що у південній частині Тихого океану.

Але саме в Америці Висоцький, який погано розмовляв англійською, хотів випробувати себе, згадує його друг Валерій Янклович.

«Він вважав, що міг би працювати в Америці, – сказав Янклович у документальному фільмі про Висоцького в Америці, який зняли у 1998 році. – Він вважав, що його можуть зрозуміти навіть в Америці».

«Хто цей хлопець?»

Ричання Висоцького рознеслося обійстям Медавого та вилилося у каліфорнійську ніч, привернувши увагу гостей, які продовжували вечірку на подвір’ї.

«У той час, як він співав своїм грубим голосом, інші заходили, питаючи: «Хто цей хлопець, що так співає?» Їх загіпнотизувало його виконання», – розповів Дік Фінн, колишній бізнесмен Лос-Анджелеса та друг Висоцького, який також був на вечірці.

74-річний Фінн декілька разів приймав у себе вдома у Лос Анджелесі Висоцького та Владі. Він згадав у нещодавньому інтерв’ю для Радіо Свобода, що Де Ніро та Мінеллі, які знімалися у фільмі Мартіна Скорсезе у Нью-Йорку на той час, приїхали на вечірку просто зі знімального майданчика все ще у костюмах.

Мінеллі, яка через речника відмовилася від інтерв’ю, «сиділа практично у ногах Висоцького», а він, здавалося, був «заохочений її поглядом», написала Владі у своїх мемуарах у 1987 році.

Владі, яка також відмовилися від інтерв’ю, не написала, які саме пісні її чоловік грав того вечора. Фінн, однак, згадує, що він заспівав одну з найпопулярніших своїх пісень «Кони привередливые».

«Ніхто (на вечірці – ред.) не зрозумів ані слова, – сказав режисер Мілош Форман у документальному фільмі про Висоцького, знятого у 1981 році. – Але всі зрозуміли, що це глибокі пісні, чесні пісні, що вони були написані всім серцем».

Пліч-о-пліч із Голлівудом

Висоцький дав невеличкий концерт у Медавого вдома під час першого з декількох своїх візитів до США наприкінці 1970-х років. Поїздка надала й інші можливості для спілкування з голлівудськими зірками, у тому числі під час басейної вечірки, організованої коміком і сценаристом Баком Генрі.

Тоді Висоцький жартував із зіркою балету Михайлом Баришніковим, з яким він потоваришував ще до того, як останній втік із Радянського Союзу двома роками раніше. Возз’єднані друзі «хлюпалися у басейні, як діти», а Висоцький виконував «акробатичні стрибки» у басейн, написала пізніше Владі.

На вечірці також були Мілош Форман та актриса Джесіка Ланж. В інтерв’ю у 2014 році російський журналіст Іван Ургант запитав Ланж про фотографію, на якій вона, Форман, Висоцький та Владі – всі у купальних костюмах – відпочивають біля басейна з виглядом на Лос Анджелес. Ланж сказала, що зустрічала Висоцького у Лос Анджелесі та Парижі, додавши: «Він грав на гітарі та співав, коли ми просто відпочивали увечері».

Висоцький також проводив час у Каліфорнії, насолоджуючись теплою погодою, красою природи та туристичними пам’ятками, як то «Діснейленд», про який Висоцький говорив під час їхньої подорожі у 1976 році «ще з Москви», пише Владі у мемуарах, у яких звертається до Висоцького. Подружжя приїхало до парку та побувало на «всіх атракціонах» і шоу, пише вона.

«Зрозуміло, – зазначала вона, – з твоїх широко відкритих очей, які перестрибують з однієї речі на іншу, та твого радісного обличчя, що ти зачарований цим видовищем».

«Я люблю свою країну»

Після свого перебування у Лос Анджелесі у серпні 1976 року Висоцький і Владі полетіли до Нью-Йорка, де вони зупинилися у квартирі Баришнікова та зустрілися з радянським поетом Йосипом Бродським.

Під час свого візиту Висоцький висловив свої думки щодо потенційного переїзду на Захід у телевізійному інтерв’ю з відомим американським журналістом Деном Разером для передової програми телеканалу CBS «60 хвилин».

В інтерв’ю Висоцький заперечив припущення Разера, що радянське керівництво може бути занепокоєним щодо його можливої втечі на Захід.

«Я виїжджав з Радянського Союзу вже чотири чи п’ять разів і завжди повертався, – сказав Висоцький. – Навіть смішно, тому що, на мою думку, якби я був такою людиною, яку б вони боялися випускати за кордон, то ми б мали зовсім інше інтерв’ю. Я тихенько сиджу, ви ставите питання, які хочете, я спокійно відповідаю. Я люблю свою країну, і я не хочу завдати їй жодної шкоди. І не завдам».

Після того, як інтерв’ю було оприлюднено наступного року, працівник Держдепартаменту США написав у засекреченому листуванні, опублікованому у 2014 році WikiLeaks, що програма зобразила Висоцького «як приклад офіційно толерантного дисидента у Радянському Союзі».

Беррі Рабін, американський друг і перекладач Бродського, розповів біографу Висоцького, Марку Цибульському, що радянська влада, напевно, була задоволена інтерв’ю, тому що воно доводило, «якщо дисидент може поїхати на Таїті та виступити в Америці, йому не може погано житися на батьківщині».

Однак, сам Висоцький почував себе дедалі більш скутим – творчо й особисто – у Радянському Союзі, про що у документальному фільмі про Висоцького розповів радянський письменник Василь Аксьонов. Зокрема, він згадав, як до нього за порадою про те, чи варто їм втікати за кордон, приїхали Висоцький та Владі.

«Що ти думаєш? Чи мені варто перейти на Захід? Я тут більше не можу. Я задихаюся», – процитував Висоцького Аксьонов, але не сказав, у якому році відбулася ця розмова.

Аксьонов додав: Висоцький вважав, що може вичерпатися, якщо виїде за кордон. «Наскільки я пам’ятаю, я активно його відмовляв. Це було б як, не знаю, як Гагарін, який раптово вирішив лишитися на Заході», – сказав Аксьонов.

Висоцький повертався до США щороку з 1977 по 1979-й. За словами близьких до нього людей, в останні роки його життя Висоцький коловся морфіном, намагаючись утриматися від вживання алкоголю.

Він помер від серцевої недостатності 25 липня 1980 року під час Олімпіади у Москві. У його передчасній смерті у 42 роки винуватять вживання алкоголю, куріння, наркотики, а також напружене життя під постійним тиском із боку влади.

Увага світу була привернута до Олімпійських ігор, тож радянська влада практично замовчала смерть артиста. Тим не менш, десятки тисяч шанувальників наповнили вулиці Москви, оплакуючи Висоцького, створивши напружене протистояння з міліцією, яка намагалася запобігти безладам.

«Hello, Warren»

За шість місяців до свого останнього візиту у Голлівуд, у грудні 1979 року, – всього за рік до своєї смерті – Висоцький прийшов до телевізійної студії Московського державного університету разом із другом, Валерієм Янкловичем.

На Висоцькому були коричневі штани, бежевий піджак і помаранчево-червона сорочка. Три верхні ґудзики були розстібнуті. Він сів на стілець перед відеокамерою і заговорив англійською.

«Hello, Warren, how are you?», – почав він.

Одержувачем відео мав бути Уоррен Бітті, який збирався знімати фільм «Червоні», заснований на житті американського журналіста Джона Ріда, свідка більшовицької революції, про яку написав книжку «Десять днів, які сколихнули світ».

Янклович сказав у документальному фільмі, показаному на російському державному телебаченні у 2013 році, щодо голлівудського контакту Висоцького – можливо, Мілош Форман або Наталі Вуд порадили йому звернутися до Бітті про можливість знятися у головній ролі.

Невідомо, чи Бітті, який не відповів на запит про інтерв’ю, колись бачив 30-хвилинне відео. Висоцький, однак, не пробувався на роль у фільмі, за режисерську роботу над яким Бітті пізніше отримав «Оскара».

У відео-листі до Бітті Висоцький читає поезію та монолог Гамлета, роль, яка принесла йому популярність у московському Театрі на Таганці. Він також зіграв декілька своїх пісень, у тому числі «Кони привередливые».

Представляючи пісню, Висоцький кашляє і пояснює російською: «У нас ранок, розумієш, тому, – він вказує на свої голосові зв’язки та хитає головою, – ще не працюють». Потім він починає співати:

Вдоль обрыва по-над пропастью,

По самому по краю,

Я коней своих нагайкою

Стегаю погоняю.

Что-то воздуху мне мало,

Ветер пью, туман глотаю,

Чую, с гибельным восторгом

Пропадаю, пропадаю.