Біографія Костянтина Мітчіна схожа на біографії більшості інших депутатів Ленінградської міської ради. Більшість із цих 500 людей, які стали депутатами 3 квітня 1990 року, не досягли впливових постів у верхніх ешелонах влади Росії. Їхні спогади про ті роки – роки формування майбутньої «команди Володимира Путіна» – сильно різняться, але тим вони цікавіші.
– Костянтине Олександровичу, ставши депутатом Ленінградської міськради, Ви почали працювати в постійно діючій комісії міськвиконкому з продовольства, яку очолювала Марина Сальє. Саме на цій посаді Сальє провела своє знамените розслідування зловживань голови комітету із зовнішніх зв'язків мерії Ленінграда Володимира Путіна щодо бартерних угод «кольорових металів, сировини в обмін на продовольство», які завдали збитків міському бюджету, судячи з доповіді Сальє, у кілька десятків мільйонів доларів. Ви брали участь у розслідуванні діяльності Володимира Путіна, яке вела Марина Сальє?
– Я був учасником не тих подій, в яких брала участь Сальє, а інших. Ми з нею вже не контактували. У мене і мого колеги Віктора Логінова була ідея «витягувати Росію регіонами». Анатолій Собчак нас не підтримав, але нам вдалося створити регіональне управління при продовольчому комітеті Ленінградського міськвиконкому. І з цими регіональними ідеями я став їздити, насамперед, республіками Балтики. А чим займалася Сальє, я не в курсі. Тільки потім чув, що там говорилося про рідкоземельні метали і фігурував віце-губернатор Савенков, який мене звільняв.
– Ви спілкувалися з Володимиром Путіним у Ленраді?
– Я підготував листа, уже працюючи начальником управління у міськвиконкомі, коли ми були змушені піти з комісії з продовольства Ленради. Нас змусили піти, тому що неможливо було нічого робити. Там сиділи одні комуністи і все вирішували. Ми, вся наша «четвірка», пішли. Я створив регіональне управління при міськвиконкомі. Леонід Гуліш і ми домоглися зняття з посади генерального директора «Ленплодовочпрому», тому що проаналізували роботу овочевих баз і зрозуміли, що там можна неміряно красти, що і робилося. І тоді ми взяли це на себе. Леонід Гуліш очолив наведення там порядку. Михайло Макаров створив відділ з продовольчих ресурсів, а Віктор Логінов пішов в інше управління.
І ось як я зустрівся з Путіним. Я підготував звернення до Собчака, а у нього вже приймальня була в Маріїнському палаці. Я прийшов на прийом, заходжу в приймальню, представляюся. У приймальні було три людини, одна з них – молодий чоловік невисокого зросту, спортивної статури, світловолосий, трохи лисуватий. Він мені сказав, що пам'ятає про мій візит, але до Собчака я піду не один. Я кажу: «Як – не один? Адже я йду на прийом!» У відповідь: «Ні! Ні! Місту терміново треба, щоб ця людина прийшла на прийом до Анатолія Олександровича!» Я кажу: «Я ж один записаний!» У відповідь: «Ні, не можна! Місту дуже треба, щоб він теж був на прийомі!» Я зрозумів, що я або не піду, або піду з цією людиною. Мені довелося йти з ним. Він пішов попереду мене і, переступивши поріг кабінету Собчака, відразу ж став розповідати, скільки в місті є картоплі, моркви і т.д. А хто ця людина? Не зрозуміло.
Зустрічався мимохідь – привітаємося, руки потиснемо і розбіжимося. Це був Володимир Володимирович Путін. На кшатлт викидайла в приймальні
Потім я дізнався, що ця людина була призначена тимчасовим виконувачем обов'язків начальника «Ленплодовочпрому» – замість тієї, яку ми зняли. Потім ми і його відразу зняли, а підприємство очолив Леонід Гуліш. Але в кабінеті мені і слова неможливо було вставити. Минуло небагато часу, зайшов той молодий чоловік, який був у приймальні, і каже: «Ваш час минув!» Я кажу: «Я слова сказати не зумів. Він весь час говорив!» У відповідь: «Я нічого не знаю. Ваш час минув! Покиньте кабінет, будь ласка!» Що ж робити? Я вийшов з кабінету, ні слова не сказавши Собчаку. А потім я дізнався, хто це був. Потім я зустрічався з ним уже в Смольному. Але зустрічався мимохідь – привітаємося, руки потиснемо і розбіжимося. Це був Володимир Володимирович Путін. На кшатлт викидайла в приймальні.
– Займаючись розвитком економічних зв'язків Північно-Західного регіону з балтійськими державами, Ви стикнулися з діяльністю нинішнього глави Центральної виборчої комісії Володимира Чурова. Він тоді теж був депутатом Ленради і, за словами Марини Сальє, підозрювався в роботі на КДБ. Його, за її словами, як і Ігоря Артем'єва, нинішнього голову Федеральної антимонопольної служби, який тоді теж був депутатом Ленради, викрили в цьому співробітництві. Як відбулося Ваше знайомство з Володимиром Чуровим?
– Я з'їздив до Литви, провів там два тижні. Стою в депутатській залі, розмовляю з одним депутатом з нашого району. Підходить до мене якийсь депутат, з яким я взагалі ніколи не спілкувався і не вітався. Він каже: «Слухай, тебе давно не було видно. Ти де був?» Я кажу: «До Литви їздив». – «А що ти там робив?» – «Укладали договори на постачання продовольства. Бартерний обмін...» – «Ой, цікаво! А тепер що робитимеш?» – «Скоро до Естонії поїду, днів через десять». – «Ой, як цікаво!» – Сказав цей депутат і пішов. Через три-чотири дні я пішов оформляти відрядження до Естонії, а мені кажуть: «Не треба, вже інша людина цим займається». Я кажу: «Як інша? Хто?» Відповідають: «Провідний спеціаліст у Комітеті із зовнішньоекономічних зв'язків». Я заходжу в цей комітет, а там Чуров сидить... «провідний спеціаліст»... (Сміється). Ось так Чуров потрапив до Путіна, а тепер він уже – «велика людина».
Ще один персонаж, з яким стикнувся під час перебування депутатом Ленінградської міськради Костянтин Мітчін, – нинішній спеціальний представник президента Росії щодо взаємодії з форумом країн-експортерів нафти, колишній прем'єр-міністр Віктор Зубков. У середині 1991-го він завідував відділом сільського господарства і харчової промисловості та аграрним відділом обкому КПРС, був першим заступником голови Леноблвиконкому. До цього поста він дослужився з посади заступника директора радгоспу Ленінградської області.
– Я з ним зчепився на засіданні облради (Ленінградського обласної ради народних депутатів). Віктор Олексійович Зубков виступав з трибуни, підніс палець догори і сказав: «Коли я був головою колгоспу, у мене корови давали п'ятнадцять літрів молока!» Я був обурений і тут же написав записочку з проханням надати мені слово. Мені його надали. Під час свого короткого виступу я сказав: «Я з селянської сім'ї. У мого батька були три корови, два бика і три поросяти. Його корова давала тридцять літрів, не менше. І батько говорив, що, якщо вона дає п'ятнадцять, то вона працює на гній. Так що ваші корови, Вікторе Олексійовичу, працювали на гній! Ви їх до весни навіть прогодувати не могли. Навесні їх усіх різали на м'ясо. Ось у цьому ваша заслуга. А картоплі ви садили по 4,5 тонни на гектар, а збирали – 9-11 тонн, а якщо 12, то вже вимагали собі премію. Тобто одну посадив, три картоплини взяв».
Ми втрьох мовчки встали і пішли. А Решетов залишився. Решетов отримав і будиночок, і ферму, і трактор
Потім ще була зустріч в облраді. Ми були запрошені до Зубкова, і, здається, це було в кабінеті Густова, а його самого не було. Були депутати Леонід Харитонович Гуліш, Віктор Тимофійович Логінов і я. Увійшли до кабінету, а там уже сидів депутат Олексій Олександрович Решетов. І Віктор Олексійович нам каже: «Ну, що ви метушитеся? Фермерські господарства... Об'єднання міста з областю... Давайте спокійно працювати!» Ми запитуємо: «Що значить спокійно?». Він каже: «Ну, скажіть, що вас цікавить? Виберете собі місця в будь-якому районі області. Хочете разом, хочете окремо. На березі озера ми побудуємо вам будиночки. Дамо вам хоч трактор. І працюйте спокійно, як хочете, будьте фермерами!» Ми втрьох мовчки встали і пішли. А Решетов залишився. Решетов отримав і будиночок, і ферму, і трактор, як кажуть. А ми вийшли.
Цікаво відзначити, що в тому ж 1991 році Віктор Зубков став заступником голови Комітету із зовнішніх зв'язків мерії Санкт-Петербурга Володимира Путіна.
– Костянтине Олександровичу, як Ви вважаєте: чи є закономірним, природним те, що такі люди, як Путін, Чуров, Зубков та інші члени цієї путінської команди прийшли до влади в Росії?
– Це було добре підготовлено.
– А ким і як?
А потім ми дізналися, що ця людина – полковник КДБ Валерій Голубєв. Він зараз у «Газпромі»
– Це глибоке питання. Прийшли люди, для яких головне було – прийти до влади, наживатися, розкрадати і знищувати Росію. Я так вважаю. Нащадки тих людей правлять і зараз. Хто зараз править? Я вам наведу приклад. Ми підготували лист про об'єднання міста з областю (його текст у мене зберігся). Ми, троє депутатів, поїхали до Собчака у Смольний. У приймальні нас зустрів високий стрункий чоловік. Він сказав, щоб ми залишили листа, а потім нам дадуть відповідь. Через деякий час ми знову приїхали, чоловік нам сказав, що Анатолій Олександрович Собчак нічого цікавого в цьому листі не знайшов, ніяких позначок не залишив. А потім ми дізналися, що ця людина – полковник КДБ Валерій Голубєв. Він зараз у «Газпромі».
Інша людина, підполковник КДБ, – ви знаєте де. І таких полковників, підполковників, майорів та інших було дуже багато. Була продумана чітка схема, як піти з системи КДБ, створити нову структуру в державі, щоб бути при «годівниці». А що буде з країною? «Подивимося... Покермуємо...»
Оригінал матеріалу – на сайті Російської служби Радіо Свобода
