«Закон про Національну поліцію», що містить десятки сторінок, було ухвалено лише за лічені години перед тим, як перші патрульні поліцейські мали вийти на київські вулиці. Закон ще не був підписаний, попри обіцянки президента, а критики говорять, що цим влада підриває довіру до однієї з найважливіших цілей своїх реформ – встановлення правової держави в Україні. Чи можна говорити про серйозність влади у підході до правоохоронної системи, говоримо з членом експертної ради Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння, польським експертом Павлом Костом.
Патрульна служба, навколо якої ми спостерігаємо стільки позитивних емоцій за останні дні, є лише однією з шести частин цієї нової поліції, яку, сподіваємося, буде створено
– Про серйозність намірів влади можна буде говорити лише з перспективи більшого часу. Тому що ці реформи цього часу якраз і потребують. Вони не можуть статися за рік чи два, а за років п’ять, як мінімум. Хоча патрульна служба, навколо якої ми спостерігаємо стільки позитивних емоцій за останні дні, є лише однією із шести частин цієї нової поліції, яку, сподіваємося, буде створено на основі цього проекту закону «Про поліцію». І сам цей факт показує, що насправді ми маємо справу лише з невеличкою частиною цієї системи органів внутрішніх справ, яку потрібно реформувати. Тому потрібно трошки стримувати цей оптимізм.
Я хотів би зосередити вашу увагу на самому проекті цього закону. Тому що є низка проблем. Наприклад, надмірна чисельність органів внутрішніх справ, розмитість повноважень, нечіткість обов’язків, так само, обов'язків міліціонерів. Так само відсутність конкурсної методи відбору кадрів, абсолютно хвора система фінансування, яка передбачає таку, я б сказав, багатоканальність отримання коштів для діяльності.
Врешті-решт, є ця славнозвісна корупція, яка у міліції має ще таку свою особливість, що можна говорити про внутрішню корупцію. Тобто начальники знімають певні збори зі свої підлеглих, які в свою чергу змушені знімати ці кошти з суспільства.
Насправді, нічого нового у цьому проекті закону ми не можемо прочитати. Там жодного слова про це не сказано.
Далі залишається стара система фінансування. Тобто це багатоканальна система органів внутрішніх справ. Немає чіткого громадського контролю з боку журналістів чи організацій суспільства.
Але це вже величезний прогрес, якого українська міліція не бачила за всі роки незалежності
Але, тим не менше, є, як мінімум, три дуже позитивні риси в цьому законі, які, я нагадаю, стосуються не лише патрульної поліції, а й всіх органів внутрішніх справ. Це, наприклад, зменшення кількості функцій поліцейських. Тобто досі рядовий офіцер мав виконувати 86 функцій за законом «Про міліцію». Зараз цю кількість було більше, ніж удвічі, скорочено. Друге. Чіткішими є права і обов’язки міліціонера чи поліцейського щодо громадян. З’являється конкурсна процедура відбору кадрів. Звичайно, окрім цих найвищих начальницьких посад. Це вже величезний прогрес, якого українська міліція не бачила за всі роки незалежності.
– Якщо говорити про реформу поліції, яка відбулася у Польщі на самому початку посткомуністичних реформ, коли із комуністичної поліції, яка займалася тим, що, зокрема, стежила за громадянами, потрібно було зробити інститут демократичної правової держави і запровадити цивільний нагляд. На якому етапі були найбільші проблеми у Польщі і чому, на вашу думку?
– Проблеми, за моїми спостереженнями, найбільше проявлялися не на етапі прийняття тих чи інших проектів законів, розпоряджень, а уже під час запровадження у практику всього цього. Тому що завжди був людський фактор, завжди були якісь, даруйте за слово, розборки між окремими органами влади.
– Те, що Україна почала цю реформу досить пізно, ставить її у складнішу ситуацію у порівнянні із Польщею? Тому що Польщі було достатньо змінити ту комуністичну поліцію на вже демократичну поліцію, а в Україні цей етап ще пройшов під знаком величезної корупції. Чи це є частина того, із чим буде найскладніше боротися?
Якщо з цього переліку необхідних реформ буде випадати якийсь один елемент, тоді всі інші реформи будуть також хворіти певною мірою
– Власне, це є також один із факторів, які безпосередньо не стосуються самої реформи, поліції чи правоохоронних органів загалом. Але загалом це – процес реформування держави. Неможливо реформувати, наприклад, лише поліцію, або лише прокуратуру, або лише суддів, або лише боротися з корупцією. Це весь процес, який має бути поєднаний. Якщо, наприклад, з цього всього переліку необхідних реформ буде випадати якийсь один елемент, тоді всі інші реформи будуть також хворіти певною мірою.
Наприклад, коли говоримо про реформу поліції. Багато місця присвячено у цьому новому законі, наприклад, територіальним підрозділам. Але тут виникає, знову ж таки, запитання: як ці територіальні підрозділи і, відповідно, їхні керівники, яким чином вони будуть визначатися на тлі реформи самоврядування, яка в Україні невідомо чим закінчиться, яка теж тільки починається.
Має бути частина загальної стратегії реформування держави, а не просто окремих сфер.
Ми бачили якийсь там проект, також, як я розумію, ще не зовсім офіційний, але який не затверджений. Тобто це все показує, що ці зусилля Києва для реформування мають бути покладені не лише на окремі точки, а це має бути частина загальної стратегії реформування держави, а не просто окремих сфер.
Це лише перший, абсолютно перший крок на дуже довгому шляху. Надіятися в найближчі п'ять років на супер-якість їхньої діяльності не варто, я, наприклад, на це не розраховую. І, моя особиста думка, що поки громадяни самі, власними точковими місцевими діями, не будуть вимагати у влади центрального і місцевого рівня адекватних дій, то тоді реформи будуть буксувати. Якщо в цій праці буде поштовх з боку суспільства, тоді буде діло.
