Аліна Смутко
Серед найбільш екзотичних державних активів, які мають бути приватизовані згідно з планом Кабінету міністрів України від 12 травня, є 14 кінних заводів. З 346 підприємств, які мають бути приватизовані найближчим часом, президент Петро Порошенко у своїй промові 3 червня згадав саме ці. «Хто мені може пояснити, для чого державі аж 14 кінних заводів, які також заборонені до приватизації?» – запитав Порошенко. Наразі Фонд держмайна отримує ці активи на власний баланс – цей крок є першим етапом перед продажем. Тим часом, працівники державних кінних заводів побоюються, що приватизація поховає їхню галузь і – в буквальному сенсі – 1657 коней, які зараз належать державі.
Адже саме конярство – справа збиткова. Проте кожен такий завод має у своєму розпорядженні по кілька тисяч гектарів землі, яка вже приваблює інвесторів. І мало кого з них цікавить доля коней, переконують заводчани.
Тетяна Копилова працює на Дібрівському кінному заводі, що на Полтавщині. Рік тому жінка повернулася працювати на підприємство після трирічного перебування у США. Започаткувала на заводі музей та порядкує місцевий кінний туризм.
Роздарують акції тим, хто у Києві по клавіатурі в офісі клацає, а вони ж хвіст від гриви відрізнити не можуть!Тетяна Копилова
«Ось реорганізують усе, роздарують акції тим, хто у Києві по клавіатурі в офісі клацає, а вони ж хвіст від гриви відрізнити не можуть! – бідкається Тетяна. – А коні тоді що? На м’ясокомбінат?»
Копилова вважає, що така галузь має залишитися у власності держави, адже приватний підприємець «не потягне» усіх витрат на утримання кінної частини. Проте із працівницею заводу вже не погодився Кабінет міністрів України.
Що продаємо та кому
Відповідно до постанови Кабінету міністрів України № 271, урядовці зобов’язали Фонд держмайна провести аукціон із приватизації, в тому числі, й державного підприємства «Конярство України». Його утворили п’ять років тому з 14 фірм. Шляхом продажу чиновники хочуть вивести неприбуткові активи, які тягнуть на своїх плечах платники податків, з державної власності. За даними на 2010 рік, дотації на це підприємство склали 25 мільйонів гривень на рік – це остання публічно доступна статистика операційної діяльності. Загалом підприємство має 230 мільйонів гривень боргів.
Директор ДП «Конярство України» Денис Птушко пояснює, що приватизація може пройти двома шляхами – акціонування або розпаювання. У першому випадку очікують на прихід інвестора. Птушко вірить у те, що на ринку є люди, «залюблені в коней», які можуть і хочуть вкладати в конярство.
«Інвестуватимуть ті, хто бачать у конярстві перспективу і розуміють, що ця галузь – справа добрих, але не швидких прибутків. Ми вже робимо перші кроки для того, аби зробити цю галузь фінансово привабливою. Відновлюємо правовстановлюючі документи, відроджуємо традиції виставок і змагань в Україні, намагаємося демонструвати наших коней за кордоном», – каже він.
Доцент кафедри конярства і бджільництва Київського університету біоресурсів та природокористування Сергій Осадчий вважає, що потенційні інвестори в Україні вже є.
В Україні є люди, яким під силу купівля такого ресурсуСергій Осадчий
«В Україні є люди, яким під силу купівля такого ресурсу. Я думаю, що Олександр Оніщенко потенційно міг би зацікавитися цим. За 15 років він встиг зарекомендувати себе добрим коневласником», – зазначив вчений.
Оніщенко – президент Федерації кінного спорту України, народний депутат останніх двох скликань та член «Парті регіонів». Журнал «Фокус» двічі включав його до рейтингу «200 найбагатших людей України. Останнього разу – в 2012 році, зі статком в 37,7 мільйонів доларів США. Сам Оніщенко та інші відомі конярі поки не висловлювали зацікавленості у приватизації держзаводів.
Денис Птушко також наводить приклади успішного кінного бізнесу в Україні і зазначає, що є ймовірність, що власники цих підприємств захочуть розширити бізнес за рахунок державних активів.
«Кінний завод «Мілленніум», наприклад, вже сьогодні показує результат. І не лише на іподромах, а й у фінансових показниках», – каже він.
Власником заводу є донецький бізнесмен Костянтин Згара, який є головою правління асоціації «Жокей-клуб «Україна», яка відповідає за державну атестацію українських та міжнародних порід коней.
Земля як фактор ризику
Другий сценарій, який Денис Птушко та його колеги називають ризикованим, – це розпаювання. У цьому випадку кінну та земельну частини розділять. Останню розпаюють і роздадуть працівникам та пенсіонерам підприємств, пояснює директор Дібрівського кінного заводу Микола Радченко. Він не вірить ні у «добросовісного» інвестора, ні у справедливе розпаювання. У будь-якому разі, на його думку, об’єктом боротьби стане земля, а коней чекає, в кращому разі, перепродаж.
Я бачу, що роздержавлення неминуче, і розумію, що розпаювання призведе до знищення кінної частини. Це ми тут зараз говоримо про любов до коней, а завтра кожен отримає пай, і любові – як не булоМикола Радченко
«Цього разу я бачу, що роздержавлення неминуче, і розумію, що розпаювання призведе до знищення кінної частини. Це ми тут зараз говоримо про любов до коней, а завтра кожен отримає пай, і любові – як не було», – говорить Радченко.
Земля – основний фактор ризику у процесі приватизації галузі конярства. Загалом державне підприємство має 43,7 тисяч гектарів землі у своєму розпорядженні. Але лише на 13% з них підприємство має правовстановлюючі документи, згідно з інформацією самого ДП.
«Найнебезпечнішими» регіонами директор «Конярства України» називає Полтавську та Кіровоградську області, де розташовані добрі родючі ґрунти. Дібрівський кінний завод нині має у розпорядженні 5 тисяч гектарів чорнозему. Директор пояснює, що підприємство тримаєтеся лише за рахунок рослинного виробництва, яке здійснюють на цих землях. Нині в Дібрівці співпрацюють із «Агрогрупою Деметра» – кіровоградським підприємством, що вирощує сільськогосподарські культури. Кінний завод має з цієї співпраці 50% прибутку з реалізації вирощеної продукції.
У 2010-му таким же чином завод співпрацював із агропромхолдингом «Астарта-Київ» – потужним виробником цукру та переробником сої. Тоді завод був на межі банкрутства, і за, словами керівництва, виходом із такого становища конярі завдячують спільному з холдингом бізнесу. Проте після року спільного порядкування землею Полтавський господарський суд скасував усі домовленості через реорганізацію заводу у філіал ДП «Конярство України».
Іподром поза законом та інші фактори збитковості
Дібрівський завод, окрім цього, намагається отримувати прибуток із реалізації коней, продажу кумису, екскурсій та шкіл верхової їзди. Проте, це – капля в морі на тлі прибутків від рослинництва, говорить його директор. Самих коней директор Радченко називає збитковими. Одна з причин – заборона тоталізатору на іподромах, які у 2009 році чиновники зарахували до грального бізнесу.
Без тоталізатора – це просто грамота і оплески. Ними кінь ситий не будеМикола Радченко
«Кінь міг заробити тоді сам на себе, – каже Радченко, – а тепер лише проїдає по 1,5 тисячі гривень на місяць. Нещодавно ми привезли перемогу з одеського дербі (скакові та бігові випробування коней на іподромі – ред.) Без тоталізатора – це просто грамота і оплески. Ними кінь ситий не буде».
Окрім того, реалізація коней – украй сумнівний бізнес. За словами конярів, мало хто в Україні захоче купити коня за 50 тисяч гривень – саме стільки коштує рисак після чотирьох років утримання і випробувань.
Сергій Осадчий, доцент кафедри конярства і бджільництва Київського університету біоресурсів та природокористування, вважає, що реалізація коней неперспективна, передовсім, тому, що українські породи не відповідають міжнародним стандартам. За його словами, причина цього – відсутність державних інституцій, які б контролювали хаотичну селекційну політику українських конярів. І це стосується не лише державних, а й приватних підприємств.
«Остання перевірка порід світового значення показала, що з усього поголів’я країни лише 10% повністю відповідають стандартам, – зазначає вчений. – Важко сказати, який рівень українських порід, оскільки кожен власник ферми чи заводу розводить коней на своє бачення».
