Після анексії Криму та початку конфлікту на Сході України чи не в найбільшій небезпеці почали почуватися країни Центральної та Східної Європи. Якщо таке може трапитись з Україною, чи не будемо ми наступними – приблизно такою була і залишається логіка мислення в регіоні. Але одностайності не вийшло. Країни Центральної Європи по-різному бачать загрозу зі Сходу – хтось дуже сильно, для когось Росія – це далеко, і не становить реальної загрози. Чому так сталося, що навіть у Вишеградській четвірці оцінки загрози з боку Росії досить відмінні, і чи не послаблює це український тил у Європі? Про це розмова з політологом з Варшавського університету Анджеєм Шептицьким.
– Чи є єдність всередині Вишеградської четвірки щодо оцінки нової загрози з боку Росії?
– Ми все ж таки бачимо дуже сильну різницю. Навіть хтось часом питає: а чи існує ще Вишеград? І, мені здається, це можна пояснити на двох рівнях. Перший рівень – це рівень загальноєвропейський. І це дуже цікаво, бо ми зараз бачимо в Європі, в ЄС – це вже не є Схід і Захід, як було колись. Тепер це поділ на Північ і Південь. І північні країні, де економічна ситуація краща, – а маю на увазі Велику Британію, Швецію, Польщу – вони дуже критично ставляться до Росії, до російської агресії проти України. І маємо, з іншого боку, Південну Європу, де економічна ситуація є гіршою – вони й до Росії ставляться більш позитивно. І мені здається, що деякі центральноєвропейські країни – як от Словаччина чи Угорщини – вони більше належать до Південної Європи.
Для Польщі, Литви, Латвії, Естонії боротьба проти Росії є важливим елементом навіть їхньої ідентичності. А для Угорщини, Словаччини, Чеської Республіки цього немає. Вони ставляться до російської проблеми більш прагматично
І є ще другий рівень – регіональний, який теж допомагає пояснити, чому та чи інша країна поводиться в якийсь спосіб. Мені здається, що для Польщі, Литви, Латвії, Естонії боротьба проти Росії є важливим елементом навіть їхньої ідентичності. А для Угорщини, для Словаччини, для Чеської Республіки цього немає. Звичайно, ці країни були членами комуністичної імперії, суб’єктами комуністичної імперії, але, скажімо, для Чехії головна історична загроза – це Німеччина. В Словаччині завжди були сильні пан-славістські тенденції. Угорщина має історично травму Тріанонського договору 1920 року, коли вона втратила більшу частину своїх територій. А інтервенції Радянського Союзу в Угорщину і Чехословаччину (1956 і 1968 роки) цього не змінили. А для поляків російська загроза є щось на зразок реального і важливого. І для балтійський країн також. А Словаччина, Угорщина та інші – вони ставляться до російської проблеми більш прагматично.
– Тобто питання ставлення Угорщини – це не проблема особистості прем’єр-міністра Віктора Орбана? Чи Словаччини – не проблема персоналії прем’єра Роберта Фіцо? Чи Чехії – не проблема лише персоналії президента Мілоша Земана? Тут глибші історичні і політичні мотиви, чи не так?
Лідери обирають політичну лінію, бо країна це дозволяє. Не можна уявити собі ситуацію, що лідером Польщі став політик кшталту Віктора Орбана. Він би не протримався при владі при першій же проросійській заяві
– Тут є також проблема персоналій, бо політичні лідери завжди обирають якусь політичну лінію, бо країна це дозволяє. Скажімо, не можна уявити собі ситуацію, що лідером Польщі став політик кшталту Віктора Орбана. Він би не протримався при владі при першій же проросійській заяві! Якби мова йшла лише про Угорщину, тоді все можна пояснити персоною Віктора Орбана, але маємо приклад одразу кількох країн, а відтак важко все списувати на персоналії. Так, це є фактором, але він не є єдиним.
– Тобто, в плані загроз і розуміння небезпеки Польща мислить так само, як країни Балтії чи Фінляндія, а країни Центральної Європи – Чеська Республіка, Словаччина та Угорщина не сприймають російську загрозу аж так буквально…
– Так-так! Польща, якщо говорити про стратегію безпеки, мислить так, як країни Балтії, і взагалі, як країни ширшого Балтійського регіону. А країни Південно-Центральної Європи – в них трохи інша позиція.
Тут також є проблема відсутності кордону з Росією. Для, скажімо, Чеської Республіки, яка розташована всередині Європейського союзу, Росія – це вже трохи абстракція
Мені здається, що тут також є проблема відсутності кордону з Росією. Якщо подивитися на карту, то Польща має кордон з Калінінградською областю. Про Литву, Латвію, Естонію чи Фінляндію навіть не буду згадувати, а Швеція має кордон з Росією через Балтійське море. І це дуже впливає на геополітичну поведінку. А для, скажімо, Чеської Республіки, яка розташована всередині Європейського союзу, і яка не має зовнішнього кордону, Росія – це вже трохи абстракція. Чехи вже навіть не думають, що до них прийдуть якісь «зелені чоловічки». Та й географічно й фізично навіть важко уявити, щоб ці «зелені чоловічки» могли прийти до Чеської Республіки.
