Bellingcat назве причетних до трагедії MH17 у роковини падіння «Боїнга»

Слово Bellingcat викликає в пам’яті байку Езопа «Кіт із дзвіночком». Мишка пропонує своїм родичам надягти коту на шию дзвіночок, який би дзенькотів і попереджав про наближення лиходія. Задум хороший, але як підібратися до кота? Учасники проекту Bellingcat хочуть одягти дзвіночки декільком котам. Найжирніші з цієї зграї – Башар Асад і Володимир Путін. Засновник Bellingcat, 36-річний англієць Еліот Хіггінс, затятий любитель комп’ютерних ігор, розслідує таємниці реальних воєн, не відходячи від дивана. Розібратися в заплутаних детективних сюжетах йому допомагає інтернет, де можна відшукати що завгодно, необхідне лиш терпіння.

Журнал Newsweek у своєму нарисі, присвяченому Еліоту, описує його заслуги так: «Використовуючи пости в соціальних мережах і відео з YouTube як фрагменти головоломки, Хіггінс і вісім його волонтерів із Bellingcat зуміли розкрити секрети того, що відбувається на полях битв в різних частинах світу. Ці розвідники-самоучки здатні знайти точне місце, де було зняте розміщене у Фейсбуці відео запуску ракети, вивчаючи пейзажі на знімках Google Earth або відстежуючи шлях військових конвоїв, використовуючи картинки в Інстаграм.

Ось одне зі свіжих досліджень Bellingcat – про збитий в Україні російський безпілотник «Форпост».

​
31 травня Bellingcat опублікував звіт про те, як Міністерство оборони Росії маніпулює супутниковими знімками, оголошуючи, що малайзійський «Боїнг», який здійснював рейс MH-17, був збитий українською ракетою. Дослідження катастрофи «Боїнга» – одна з головних тем Bellingcat, і 17 липня, рівно через рік після катастрофи, Хіггінс і його експерти обіцяють опублікувати нову доповідь, яка розставить всі крапки над i в цій темі. За інформацією Хіггінса, із 23 по 25 червня минулого року «Бук» у супроводі військовослужбовців 53-ї бригади ППО пройшов шлях від Курська до українського кордону.

«Сьогодні ми можемо сказати, які люди входили до конвою і які люди сиділи за кермом ЗРК «Бук». Ми знайшли фото людини, яка стоїть на тлі того самого «Бука», з якого був збитий MH17... На всіх фото і відео ця людина поруч саме з тим комплексом, який 17 липня перебував на території України», – сказав Хіггінс в інтерв’ю газеті Bild.

«Хіггінс став ворогом російської держави, – продовжує Newsweek. – Армії російських тролів атакують його в соціальних мережах, а підконтрольні Кремлю ЗМІ регулярно його викривають. Насамперед гнів Кремля викликає розслідування по катастрофі «Боїнга». Хіггінс і його соратники постійно руйнують кремлівські версії».

У Bellingcat, який фінансується за рахунок приватних пожертвувань, працюють 10 осіб із різних країн. Російськими темами займається 26-річний Арік Толер із Канзасу. Ось приклад його дослідження: по різні деталі і орієнтири, знайдені на картах Google Earth, Арік Толер встановив точне місце, де була зроблена фотографія, викладена в інтернет солдатом Станіславом Тарасовим, які перебували влітку 2014 року на російсько-українському кордоні біля Павлівки, звідки вівся артилерійський обстріл української території.

​Арік Толер погодився розповісти Радіо Свобода про свою роботу, і я насамперед запитую, чи не з російської він родини.

– Ні. Я вивчив російську в коледжі і отримав ступінь з російської літератури в університеті. Але моя сім’я до Росії стосунку не має. У мене просто особистий і академічний інтерес. Зараз мене цікавить дослідження конфліктів за відкритими джерелами і роль громадянських журналістів та дослідників в російсько-українській війні. Я чимало написав про це для RuNet Echo, інтерв’юючи українських і російських цивільних журналістів. І, звичайно, я сам проводжу багато досліджень, в основному про МН17, і відстежую переміщення російських солдат в Україні.

– Як працює Bellingcat?

– Bellingcat використовує нові підходи для того, щоб громадяни мали доступ до джерел інформації. Ми пропонуємо більш демократичний аналіз на противагу непроникній монолітній владі. Якщо читач не згоден з аналізом, який пропонує учасник Bellingcat, будь ласка, от доступ до тієї ж інформації та (у більшості випадків) ті ж засоби її вивчення, що і в автора. Ми зайнялися Україною та МH17 саме тому, що там дуже багато відкритої інформації, в порівнянні з іншими поточними конфліктами.

– У Росії дуже популярні конспірологічні теорії, і я впевнений, що Вас одразу ж запідозрять у тому, що Ви працюєте на ЦРУ.

– Коли я вчився в університеті, я подавав на роботу до багатьох державних установ в надії, що знання російської мови стане мені в нагоді. Понад десяток заявок, але мене жодного разу не запросили навіть на співбесіду. Загалом, я зробив усе, щоб мене запросили на інтерв’ю в ЦРУ, але мною ніхто не зацікавився. Тож, якщо я агент ЦРУ, то мені про це забули сказати.

– Погодьтеся, є щось дивне в тому, що приватні особи вивчають у соціальних мережах профілі російських солдатів, щоб довести, що вони перетнули кордон, або розслідують катастрофу «Боїнга», в той час, коли цим повинні займатися державні структури, в яких набагато більше можливостей.

– Вони теж можуть цим займатися, але я вважаю, що їм доводиться цензурувати те, що вони пропонують публіці. А ми працюємо як будь-який інформаційний сайт. Я вважаю або, принаймні, сподіваюся, що багато розвідувальних структур активно моніторять ті ж джерела, що й ми. Але ми, на відміну від них, можемо працювати дуже прозоро і дозволяємо всім охочим допомагати нам і робити свій вклад. Хоча, насправді, я жодного разу не говорив ні з одним зі співробітником розвідки і не знаю їхніх можливостей. Тож це просто мої домисли.

– Вивчати профілі «ВКонтакте» і «Однокласниках» досить нудне завдання, а іноземцю має бути особливо важко шукати перлини в цих гнійних купах...

– Мені не дуже важко, оскільки у мене великий досвід. В університеті я займався великим перекладацьким проектом із сотнями документів НКВД. Це було непросто, бо доводилося мати справу з незнайомою лексикою і нерозбірливими рукописами. Зараз набагато простіше, адже я можу пошукати в інтернеті те, чого я не розумію, або запитати у росіян чи українців. Так, це точне порівняння з перлинами в гнійних купах. Мені часто доводиться читати тисячі «Підслуханих в...» або дивитися нескінченні відео на YouTube заради одного свідчення або двосекундного зображення з номерним знаком чи орієнтиром. Найважливіше – терпіння. Але воно буває винагороджено, коли ти все збираєш разом і відновлюєш хронологію або сюжет.

​– Еліот Хіггінс – пристрасний геймер. Ви теж граєте в комп’ютерні ігри? Чи вважаєте Ви свої розслідування схожими на гру?

– Так, я теж граю, але досить складно знайти молодих людей, активних онлайн, які не грали б у відеоігри. Розслідування на основі відкритих джерел схожі на гру в тому сенсі, що тут є певні стратегії, свої перемоги і поразки, і потрібно діяти методом проб і помилок. Але мені здається це ближче до літературної критики, яку я вивчав в університеті. Доводиться поглинати великі обсяги інформації, яка на перший погляд здається нікчемною, шукати тренди і відокремлювати сигнал від шуму. Вибудовувати хронологію просування російських солдатів, яких закидають до України, за повідомленнями сепаратистів та учасників АТО, розпливчастими фотографіями і листуванням в соціальних мережах буває приблизно так само нудно, як за читанням «Петербурга» Андрія Білого.

– Одному з російських військовослужбовців, Станіславу Тарасову, Ви присвятили окреме розслідування...

– Тарасов був і нудним, і цікавим випадком. Було досить просто знайти, де він знаходиться, тому що на його фотографії біля артилерійського полігону, з якого обстрілювали Україну, стояв геотег. Я знайшов це місце через Yomapic – зараз, на жаль, цей сервіс не працює і можна тільки дивитися знімки, зроблені в останній тиждень. Завдяки цьому, я зміг визначити точне місце, де був зроблений знімок, використовуючи орієнтири: будинки, дороги і поля на задньому плані. Це звичайна задача, і я робив це вже сотні разів. Найцікавішим була колективна участь читачів, коли кілька уїдливих коментаторів на сайті Bellingcat виправили мою помилку (я неправильно вказав місце розташування одного будинку), а також знайшли на знімках інші деталі, що підтверджують мою версію. Я відредагував статтю і включив читацьку реакцію.

– Ви співчуваєте цим солдатам? Можливо, після таких публікацій у них можуть бути серйозні проблеми – аж до звинувачень у зраді...

– Так буває. Але якщо йдеться про волонтерів, які за власним бажанням відправляються на Донбас, – їм я не співчуваю. Вони самі вибрали свою долю. А от російські солдати, навіть якщо вони контрактники, виконують накази. Я часто думаю про Антона Туманова, який не хотів воювати в Україні і загинув у Сніжному 13 серпня. Тим не менш важливо, щоб люди знали, що вантаж-200 повертається до Росії, і такий трагічний вантаж буде приходити і далі, якщо не зупинити війну.

– Ми знаємо багато окремих історій солдатів, але досить складно уявити всю картину цілком – скільки російських військовослужбовців було залучено в конфлікт?

– Не беруся судити. Ми можемо твердо говорити про окремі випадки – сотні дві в Дебальцевому, кілька сотень в Сніжному в середині серпня... Але історикам буде дуже складно визначити, скільки всього російських солдатів брало участь у конфлікті.

– Але безсумнівні два піки: серпень і лютий.

– Так, Іловайський котел та Дебальцеве.

– А є у соціальних мережах ознаки того, що російські війська, як і раніше, знаходяться на українській території?

– Я зараз займаюся іншою темою і не перевіряв, але думаю, що зараз їх небагато. При цьому я впевнений, що вони є. Руслан Льовієв і його команда провели розслідування і довели, що троє спецназівців загинули у травні в Луганську. Тож я впевнений, що російські військовослужбовці там є, але це не можна порівняти з мобілізацією, яка була в серпні і лютому.

– Яке розслідування виявилося найцікавішим?

– Великі доповіді про рейс МH17 і воронку від артилерійського снаряда були дуже важливі і отримали великий резонанс, але я найбільше люблю розслідування, яке майже не було помічене. Торік Євген Докукін із хакерського колективу «Українські кібервійська» опублікував пакет документів, викрадених у співробітника МВС Ростовської області. Я провів вічність, вивчаючи всі ці документи, і виявив, що лише деякі мають стосунок до українського конфлікту – все-таки це було МВС, а не МЗС. Але знайшлися два документи, про які я написав для Bellingcat і RuNet Echo. Перший – звіт про те, як російських солдатів переправляли на вертольоті до ростовського госпіталю з українського блокпоста, де було бойове зіткнення. А другим документом був поліцейський рапорт про українського солдата, який перетнув кордон, тому що йому терміново знадобилася медична допомога. Я став вивчати цю історію і знайшов інтерв’ю з цим солдатом, взяте кілька місяців по тому, де він описує цю подію. І це дуже зворушливе свідчення того, як російські медсестри і лікарі піклувалися про нього, не думаючи про війну, як він щасливо повернувся додому і одружився. Чудова історія про те, як повинна закінчитися ця дурна, безглузда війна.

– Відомо, що активністю Bellingcat незадоволені російські тролі. Сильно вони Вам надокучають?

– Тролів вистачає, причому багато переслідують Еліота відтоді, коли він займався Сирією. Тролі, що підтримують Асада, набагато агресивніші за тих, що працюють на вулиці Савушкіна, 55. Але важливо відокремлювати тролів, які дошкуляють, від тих, хто ставить обґрунтовані запитання та щось пропонує. Мене деколи дратують люди, які кожного користувача твіттера, який підтримує Кремль, одразу ж називають тролем і платним працівником із Ольгино. Ні, багато прихильників Путіна чи російських патріотів в твіттері саме такі. Точно так само, як ті, хто підтримує США, зовсім не «проплачені тролі НАТО». Існує природний підйом російського патріотизму, який проявляється в мережі, і далеко не все там підроблене. При цьому деякі кампанії на конкретні теми або проти певних людей справді сфабриковані, або підтримуються незаконними способами (боти, Ольгино і т.п.). У публікаціях Шалам-Балама багато таких прикладів: наприклад, сфабрикована кампанія #матрасноерадио проти «Ехо Москви».

– Усі чекають вашого нового дослідження про MH17. Можете натякнути, що там буде?

– Це детальний розбір 53-ї бригади ППО, яка, очевидно, доставила комплекс «Бук», який збив MH17. Але в деяких повідомленнях (наприклад, на Newsru.com) помилково стверджується, що ми готові поіменно назвати 200 осіб, службовців у цій бригаді. Це не так, адже абсолютна більшість із них не має жодного стосунку до транспортування «Бука» через кордон, не кажучи вже про запуск ракети.

– Але ви назвете поіменно тих, хто доставляв «Бук» і збив літак?

– Ми ще не вирішили. Можливо, ми оприлюднимо дані про командирів і тих кількох військовослужбовців, які безпосередньо брали участь у транспортуванні «Бука» через кордон, але поки що, наскільки мені відомо, Еліот ще не вирішив, що саме буде включено до того звіту, який ми викладемо у відкритий доступ. Зараз кілька членів нашої команди готують повний звіт, потім він може бути скорочений.

– Ваш український колега Антон Павлушко сказав напівжартома, що ви займаєтеся цією справою в надії врятувати світ. Це правда?

– Я не настільки оптимістичний і не так захоплений утопіями, щоб рятувати світ. Я знаю, що навіть найочевидніша, кришталева істина буде багатьма відкинута, тому що свідомість таких людей неможливо змінити. Але я впевнений у потенціалі прозорої інформації з відкритих джерел та її майбутнього використанні для інформування публічних фігур (журналістів, політиків і т.п.) та істориків. Кращий спосіб контрпропаганди – не пропаганда у відповідь, а прозора інформація, яка дозволяє зробити власні висновки.

Оригінал матеріалу – на сайті Російської служби Радіо Свобода

На цю ж тему:

16.05.2015 Звідки і як прибув «Бук», яким, ймовірно, збили «Боїнг» – дослідження Bellingcat На сайті Bellingcat систематизовані фотографії і відеозаписи очевидців далі 19.02.2015 Є докази обстрілів української армії з території Росії – дослідження «У 9 із 10 вивчених атак вогневі позиції розташовувалися – поза всяким сумнівом – на території Росії» далі