(Рубрика «Точка зору»)
Завершилися бурхливі політичні дебати, пов’язані з відставкою голови Служби безпеки України Валентина Наливайченка та майже всіх його заступників. Це дає можливість без зайвих емоцій поглянути на ці відставки та нові призначення, винісши при цьому поточно-політичні міркування, як то кажуть, «за дужки» і зосередившись на процедурі й мотивації кадрових змін.
Під оглядом дотримання Конституції те, що президент України має право подати на звільнення з посади голову Служби безпеки, а Верховна Рада мусить задовольнити чи відхилити це подання, сумнівів не викликає. А от щодо іншого виникає чимало запитань. Імовірно, що всі мотиви звільнення з такої посади у нинішній непростий час президент публічно назвати не може. Але тоді має відбутися закрите засідання парламенту, на якому виступить особисто глава держави з мотивацією відставки очільника СБУ та відповість за запитання депутатів. Після цього парламент вирішує, чи заслуховувати голову Служби безпеки (якщо керуватися нормами демократії, логічно було би заслухати). І тільки потім відбувається голосування.
Цього зроблено не було. Натомість обговорювали звільнення Наливайченка – за його активної участі – на ток-шоу «Шустер LIVE». Ця програма, схоже, все більше і більше перебирає на себе одну з головних функцій парламенту – публічного обговорення тих чи інших проблем…
«Кадрове зміцнення» чи «зачистка»?
Президент призначив тимчасово виконувачем обов’язків голови СБУ Василя Грицака і того ж дня звільнив із займаних посад першого заступника голови СБУ – начальника Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Центрального управління СБУ Юрія Артюхова, заступників голови СБУ Віталія Циганка і Віктора Ягуна та начальника головного слідчого управління СБУ Василя Вовка. Мотивація звільнень у відповідних президентських указах відсутня. А разом із тим глава держави поставив т.в.о. голови СБУ цілу низку завдань, і в першу чергу – стосовно проведення і завершення процесу деполітизації спецслужби.
Тут знову виникають запитання. З одного боку, у квітні цього року Петро Порошенко був задоволений роботою Служби безпеки України: «Коли СБУ в співпраці з іншими правоохоронними органами затримує до 10 диверсійних груп щотижня, – це означає високу ефективність». Та й представляючи Василя Грицака як тимчасового виконувача обов’язків, президент заявив: «Пишаюся нашою фаховою і патріотичною СБУ, я довіряю СБУ. Довіряю чесним, порядним, професійним та ефективним офіцерам СБУ і знаю, що переважна більшість кадрового складу вірна присязі».
Перше запитання: чи могла цілеспрямовано розвалена за часів Януковича СБУ (яку напівжартома звали «ФСБУ») стати такою, як нині, – «фаховою і патріотичною», куди повернулися чи прийшли «чесні, порядні, професійні та ефективні офіцери», – без зусиль Валентина Наливайченка та його команди, яку президент фактично наказав «зачистити», вимагаючи «серйозного кадрового зміцнення СБУ»?
І чи така «зачистка» не виведе з ладу Службу безпеки якраз у той час, коли можливий наступ терористів і регулярних російських військ (плани цього наступу оприлюднені, а тимчасові негаразди у роботі СБУ заохотять Путіна і його пахолків до нових ударів і спроб атак)?
Друге запитання: якщо вже так потрібно було змінити голову СБУ, його заступників і чимале число офіцерів (а слова «серйозне кадрове зміцнення» на номенклатурному жаргоні означають саме це), то чому одразу зі звільненням Наливайченка не був представлений і затверджений Верховною Радою новий голова спецслужби? Невже ж Порошенкові хочеться тримати генерала Грицака у підвішеному стані, мовляв, будеш усе робити по-моєму, зроблю тебе головою СБУ, не будеш – знайду іншого?
Останнє припущення схоже на правду, бо (цитую офіційний президентський сайт), «глава держави додав, що рішення про призначення керівника СБУ затверджує Верховна Рада, тому Василь Грицак має переконати в своїх здібностях народних депутатів». І скільки часу він має їх (тобто передусім фракцію Блоку Петра Порошенка) переконувати? Місяць, два, три? А структури СБУ у цей час неминуче працюватимуть не надто ефективно від невизначеності, бо у спецслужбах, ще й під час неоголошеної війни (хай і «гібридної») має існувати певна стабільність. Тоді й робота піде успішно. А посилання на волю парламенту виглядає як відверте лукавство, оскільки всім українцям відомо, як президент уміє домагатися від Ради потрібних йому рішень…
Чи не час розвести в різні боки бізнес і політику?
Отож у підсумку маємо те (ще раз наголошу: я виношу «за дужки» всі суто політичні сюжети і гіпотези), що Петро Порошенко, схоже, плутає Службу безпеки України зі службою охорони концерну «Рошен», а себе поводить як бізнесмен, а не як політик, обраний народом і підзвітний йому.
Цю гіпотезу підтверджує призначення Порошенком начальником Головного слідчого управління СБУ Григорія Остафійчука, який, на думку громадських активістів, підпадає під заборону працювати на держслужбі протягом 10 років і має непояснені доходи. До цього Остафійчук працював у Генпрокуратурі «під крилом» сумнозвісного Кузьміна. А на додачу дружина Остафійчука і нині працює в Генпрокуратурі, і не ким-небудь, а заступником начальника Головного управління кадрів і, згідно з декларацією про доходи, має 2,39 мільйона гривень і велику кількість нерухомого майна, записаного на родину (повідомляють, що сам Остафійчук має на рахунку у банку понад 17 мільйонів і на 18 мільйонів цінних паперів). У заяві Громадського люстраційного комітету з приводу цього призначення сказано: «Григорій Остафійчук – це приклад саботажу очищення влади всіма державними органами, починаючи з глави держави».
А заступником голови СБУ – керівником Антитерористичного центру став генерал-майор міліції Віталій Маліков. Він свого часу очолював міліцію Севастополя, а потім був депутатом міськради від Партії регіонів. Севастопольці пов’язують його з корупцією у міліцейському відомстві та у «кришуванні» низки місцевих фірм, в тому числі і вельми сумнівних. Він також мільйонер, як й Остафійчук.
Ці та інші призначені президентом в СБУ на високі посади персонажі, як і Грицак, де-факто також перебувають у підвішеному стані. Вони не т.в.о., але, за даними громадських організацій, мають за собою, скажімо так, грішки, що дозволяє главі держави вимагати від них відданості йому, а не закону…
Такий стиль політичної поведінки може мати катастрофічні наслідки як для глави Української держави, так і для самої держави та її народу. Бо ж це начальника служби охорони та його команду в Україні можна виганяти без мотивації (хоча Трудовий кодекс і вимагає іншого), це на посаду в концерні «Рошен», а не у державній силовій структурі, можна на тривалий час призначати т.в.о. (нехай побігає, а ми подивимося…), це у бізнесовій структурі можна брати на високу посаду вірного служника Януковича і Ко, а не в СБУ. Тож питання питань: чи зуміє хтось в оточенні президента Порошенка переконати його рішуче змінити стиль свого керування і чи взагалі дослухається президент України до чиїхось порад?
Сергій Грабовський – кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
