(Рубрика «Точка зору»)
Кілька місяців поспіль газпромівські функціонери переконували Україну і світ, що питання про транзит газу через українську територію закрите. Рішення будувати «Турецький потік», ухвалене особисто Володимиром Путіним, мало засвідчити про серйозність російських намірів.
У «Газпромі» радили європейцям подбати про побудову газопроводів від кордонів Туреччини – мовляв, ніяких інших альтернатив для отримання російського газу у європейських клієнтів просто не залишиться. А коли представники Єврокомісії напрошувалися нагадати росіянам, що таке зухвальство просто не передбачене чинними контрактами, у Москві почали відверто глузувати з критиків, не здатних зрозуміти, що український потяг пішов назавжди. Небажання європейських країн добудовувати міфічний газопровід із Туреччини пояснювали політичним тиском на Росію – ось, мовляв, бажають зберегти її залежність від України всупереч здоровому глузду.
І от після усіх цих самовпевнених заяв президент Володимир Путін дає голові правління «Газпрому» Олексію Міллеру доручення провести з Україною переговори про продовження транзиту російського газу через українську територію після 2019 року. Міллер, звичайно, намагається зробити вигляд, що «Газпром» зберігає жорстку позицію і ніколи не погодиться на невигідні умови. Але нагадаю, що ще кілька днів перед цим у «Газпромі» взагалі не бажати чути про жодні умови переговорів. Не буде транзиту – і баста!
Що ж трапилось? А нічого особливого. Сутність ситуації саме в цьому. Всі заяви про те, що «Газпром» може обійтися без українського транзиту – звичайнісінький блеф. І справа навіть не в тому, що росіяни не можуть постачати газ, ігноруючи українську трубу. А в тому, що немає ніякої необхідності її ігнорувати. Бажання закрити український транзит – це і була політика. Бо з економічної точки зору не зрозуміло, для чого викидати мільярди доларів для будівництва маршрутів, які дублюватимуть вже існуючі. Тим більш, що нові газопроводи все одно не можна повністю заповнити сировиною.
У «Газпрому» – у зв’язку із подешевшенням нафти, європейською енергетичною політикою та конкуренцією зараз не прості часи. Російський бюджет також не залишає можливостей для викидання мільярдів на морське дно. І в цій ситуації Путіну залишається тільки подивитися в очі реальності й пустити сльозу. Газовий блеф добігає кінця.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не завжди відображають позицію редакції