Лягти на сходи петербурзького «Ермітажу», загорнувшись в український прапор; випрати в Москві-ріці прапор Криму, з якого стерлися всі фарби; «окупувати» російський павільйон на венеційській бієнале. Такими акціями говорить із суспільством кримчанка Марія Куликовська. За її словами, вона піднімає не лише теми війни, насильства і агресії. Зокрема, зараз триває ще один її проект – шлюб із дівчиною Жаклін у Швеції.
– Що таке арт-протест, акціонізм?
– Це по-перше, громадянська позиція, політична позиція. Найчастіше вона є емоційним, десь підсвідомим виразом думки суспільства через художні, візуальні дії і образи. У будь-якому випадку це дія, тілесна дія, спрямована на зміну або підняття тих чи інших питань.
Це були не перформанси, а дійсно акції, тому що результат був невідомий. Ні в одній з них я не знала, чим усе закінчиться. Для мене було важливо кожного разу ставити питання глядачеві, ставити питання собі. Питання про конфлікт, тому що я говорю через ці акції про війну, про дискримінацію, про насильство. Це про дії через моє тіло, вираз моїх думок через мою тілесність, ставлення до того, що відбувається в моїй країні.
У «Ермітажі» було дуже цікаво, там я ставила питання не тільки Росії, політиці Росії, офіційній політиці через свої дії, а також хотіла побачити реакцію глядачів, які прийшли на відкриття європейської бієнале. І ставила питання самій бієнале, тому що я насправді її бойкотувала. «Маніфеста» – це величезний фестиваль, який говорить про права людини через художні висловлювання. Політично ангажоване мистецтво. Але сталося так, що під час відбору учасників трапилася окупація Криму, (я сама кримчака), і 1 березня я дізналася, що увійшли танки і важка артилерія на територію Кримського півострова. Це все починалося з мого рідного міста, з Керчі. Я написала лист куратору, яка мене запросила, що відмовляюся від участі. Я почала закликати якомога більше людей бойкотувати подію. І потім офіційні особи «Маніфести» сказали, що мене взагалі-то ніколи і не запрошували. І навіть не розглядали мене як кандидатку. Це така подвійна мораль, навіть потрійна.
Як художник, у якого є завжди політична воля, я завжди працювала і працюю зі складними темами, такими як фемінізм, позиція жінки і взагалі права людини
Як художник, у якого є завжди політична воля, я завжди працювала і працюю зі складними темами, такими як фемінізм, позиція жінки і взагалі права людини.
Природно, в мене була велика рана в серці, не тільки через подвійні стандарти, але й через окупацію, потім військові дії. Це вилилося в таку ось, скажімо, «смерть». Я імітувала смерть на сходах. Мені було дуже важко від того, що ми щодня бачимо в новинах, на Майдані, померлих солдат, військових, загорнутих у прапори.
Я поїхала туди, в «Ермітаж», зробила пряму дію, пряму метафору просту: я лежала мовчки, і мені хотілося подивитися, як люди будуть переступати через мене, проходити повз, що вони будуть говорити. Було два дуже показові моменти, коли один молодий чоловік до мене підійшов і запропонував сходити в туалет на мене зверху, тобто він мені сказав: «Можна зверху на вас ляжу, потім насеру». Це в «Ермітажі», на бієнале, що говорить про політично вільне мистецтво. Чому мене підняли поліцейські і працівники? Тому що відвідувачка почала вимагати, щоб викликали поліцію, психіатричну лікарню, бо лежить людина з жовто-синім прапором.
– Деякі художники, навпаки, намагаються не зачіпати гострі актуальні політичні теми. Як Ви до цього ставитеся?
Я не розглядаю мистецтво поза політикою. Сучасне мистецтво – це актуальне мистецтво, яке порушує актуальні питання. Для мене є ті люди художниками, які працюю з актуальними питаннями
– Я не розглядаю мистецтво поза політикою, політичною волею. Взагалі мистецтво давно перестало бути декоративною якоюсь складовою. Це вже далеко не гарненькі квіточки, малюнок на ліжку. Сучасне мистецтво – це актуальне мистецтво, яке піднімає актуальні питання. Тому, звичайно, для мене є ті люди художниками, які працюють з актуальними питаннями.
– Як Ви пояснюєте людям, що акціонізм має реальну дію, реальний вплив, реальну цінність?
Коли ми перебуваємо в стані війни або гострих якихось політичних потрясінь, змін, нам потрібні гасла, нам потрібні висловлювання, які спонукають до дії
– Я зараз не говорю про те, що я прямо така геніальна, але коли ми перебуваємо в стані війни або гострих якихось політичних потрясінь, змін, нам потрібні гасла, нам потрібні висловлювання. Конкретні висловлювання, які спонукають до дії. Це має бути розумно, коротко і ясно.
Я роблю скульптури з 22 тонн солі, або тонни жиру, або цукру, або мила, які, по суті, говорять точно так само про насильство, дискримінацію, руйнування, про смерть і життя, тільки вони говорять трошки іншою мовою. Більш складною, де потрібно багато думати і витрачати час, ходити в спеціальне місце, в музей.
Ця теза, гасло, я сподіваюся, може спонукати багатьох інших до дії, до подальшого дії заради зміни
А коли я виходжу на вулицю або в публічний простір, я готую стислу тезу, яка виражає щось суспільне. Ця теза, гасло, я сподіваюся, може спонукати багатьох інших до дії, до подальшого дії заради зміни, але не заради насильства.
– Які б виділила арт-протести, про які варто було б знати всім?
– Все 20 століття пронизане акціями великих людей, інтелектуалів. Йоко Оно і Джон Леннон – їхня акція в ліжку, коли вони протестували проти війни. І це змінило дуже багато чого. Змінило історію, насправді.
Йозеф Бойс, коли він висадив сім тисяч дубів від Берліна до Касселя проти війни. Це змінило й зробило новий виток у сучасному мистецтві. Марина Абрамович зі своїми перформансами, яка піднімає по всьому світу питання війни.
Далеко не треба ходити: Pussy Riot, Петро Павленський. Є величезна кількість прекрасних прикладів, які змінили дуже багато чого.
– Де ось ця межа між просто креативною акцією і мистецтвом?
У цьому і магія мистецтва, що ми не можемо розкласти його по поличках
– Це складне питання, це дуже інтуїтивно, в цьому і магія мистецтва, що ми не можемо розкласти його по поличках. Бувають мегарезонансні, вірусні громадянські акції, що змінюють величезну кількість доль у кращу сторону, що змінили багато що. Але вони не є художніми. А буває якась одна, може, зовсім незначна і мінімалістична дія, яка може змінити хід взагалі всієї культури людства. Тут дуже тонка грань. Також важливе медійне висвітлення події. І професійний аналіз мистецької спільноти. Бо це або високохудожня перформанс-акція, або просто якась рядова подія.
– Своє одруження з дівчиною Жаклін зі Швеції Ви теж називаєте проектом. Це мистецтво? Чи це соціальний, правозахисний проект?
– Це мистецький проект. Це художня колаборація, проект, тому що я через художній акт одруження в Швеції, одностатеве одруження, яке заборонене в Україні, порушую низку питань.
Дуже велика принадність і спокуса сучасного мистецтва, що ми собі дозволяємо дуже багато що і підриваємо рамки. Для мене цей шлюб – це акція, яка триває вже два роки
Тут дуже важливо теж, що я, як художниця, обмежую ці рамки. Я кажу, що це художній акт. У цьому теж дуже велика принадність і спокуса сучасного мистецтва, що ми собі дозволяємо дуже багато що і підриваємо рамки. І в цьому-то й полягає суть мистецтва: ламати стереотипи, рамки і виходити за межі якихось догм встановлених. Для мене цей шлюб – це акція, яка триває вже два роки. І другий вирішальний етап буде 19 березня 2016, коли я або отримаю продовження своєї візи, або не отримаю. Нас будуть інтерв'ювати, перевіряти, чи не фіктивний у нас шлюб. Якщо спеціальні служби міграційні запідозрять, що це фіктивний шлюб, то це може вилитися в депортацію, в'язницю або штраф. Але я ж не брешу і не придумую. Я проживаю життя емігрантки, ходжу мию посуд, оббиваю пороги офісів, при цьому, я це роблю добровільно, як і в будь-якому художньому проекті.
