Чому в угруповань «ЛНР» і «ДНР» з’явились тези про єдність з Україною

Напередодні чергових засідань в Мінську Контактної групи з врегулювання ситуації на Донбасі, які очікуються 16 і 23 червня, обговорюються пропозиції керівників «ДНР» та «ЛНР» щодо конституційної реформи. Попередній раунд переговорів, 2 червня, відбувся в «тяжкій обстановці», після чого стало відомо про формально планову відставку з посади спеціального уповноваженого ОБСЄ з врегулювання на Сході України швейцарського дипломата Гайді Тальявіні.

Інформація з Донецька і Луганська суперечлива: на початку тижня стало відомо про готовність «ДНР» та «ЛНР» увійти до складу України на умовах широкої автономії. З додаткових пояснень стало зрозуміло, що в оточенні Олександра Захарченко та Ігоря Плотницького уявляють майбутнє своїх територій приблизно за гонконзько-китайською схемою («одна держава – дві системи») або за прикладом моделі автономного самоврядування Гренландії в Королівстві Данія. Однак немає впевненості в тому, що досвід Гренландії і Гонконгу кимось в Донецьку і Луганську серйозно вивчався. Цей досвід в бунтівних районах Донбасу уявляють собі таким чином: «ДНР» і «ЛНР» самі собі, без Києва, призначають місцеву владу, зберігають озброєний контроль над «своїми» територіями, але при цьому отримують фінансування з державного бюджету.

Серед іншого, в конституції країни пропонується зафіксувати, що «окремі райони з особливим статусом «ДНР» і «ЛНР» або їхні асоціації є невід’ємною складовою частиною України», а також на законодавчому рівні зафіксувати збереження місцевими лідерами своїх постів. Пропонується також наділити органи місцевого самоврядування правом створювати «народну міліцію», вирішувати питання, пов'язані з використанням російської мови, природних ресурсів, веденням бізнесу.

Паралельно сепаратисти у вівторок і середу з’ясовували з Москвою, чому вони, формулюючи свої пропозиції, спочатку визнали Крим українською територією. Зрештою фрагменти поправок, в яких згадуються Крим і Севастополь, були відкликані: «ДНР» і «ЛНР» безумовно вважають Крим частиною Росії. Ба більше, наші «республіки» теж в ідеалі хотіли би увійти до складу Російської Федерації». При цьому увагу звертають на те, що, оскільки в конституції України міститься згадка про Крим, то весь пакет пропозицій слід вважати «технічно-юридичним документом», проте придатним для обговорення. Так само вважають в МЗС Росії: «Ці пропозиції відкривають можливість для переговорів». Уранці в середу з «ДНР» надійшла ще й заява про те, що «співіснування в одному політичному полі з Україною рівносильне самогубству».

Незалежні експерти з самого початку розцінили ці суперечливі політичні ідеї скептично, як невдалу спробу лідерів бунтівних територій домогтися статусу повноправних суб'єктів переговорного процесу. Проте в Києві на це, як одностайно запевняють українські спостерігачі, не підуть, враховуючи, зокрема, і той факт, що, згідно з Конституцією країни, вносити зміни до основного закону може лише Верховна Рада. Офіційної реакції з Києва на донецько-луганські ініціативи так і не було.

Домовленість про проведення в Україні конституційної реформи і надання окремим районам Донбасу особливого статусу була досягнута на переговорах у Мінську в лютому 2015 року. У середині березня Верховна Рада ухвалила постанову, яка затверджувала список територій, на які поширюється особливий статус. Тоді ж президент України Петро Порошенко заявив: положення закону про особливий статус набудуть чинності тільки після того, як на території Донецької та Луганської областей відбудуться вибори відповідно до українського законодавства і ці території покинуть підрозділи російських військ та незаконних збройних формувань і їхня військова техніка.

«Я не бачу, що могло би змусити Україну відійти від існуючих юридичних норм і процедур. Йдеться про шантаж з боку «республік»: якщо ви (Україна в особі її політичної еліти, зокрема, Верховної Ради та президента) не погоджується, що не здаєтеся, то далі буде війна, ми не дамо вам нормально жити», – вважає завідувач відділом розвитку політичної системи Національного інституту стратегічних досліджень Максим Розумний.

Для Києва ініціативи сепаратистів, продовжує експерт, неприйнятні, оскільки фактично йдеться про значні зобов'язання української сторони: включити в своє політичне життя «ДНР» та «ЛНР» і взяти на себе відповідальність за соціально-економічний стан на цих територіях. В обмін Україна не отримує на Донбасі жодних інструментів контролю і впливу. На думку Розумного, конституційні пропозиції Захарченка та Плотницького – результат свого роду тиску з боку Росії на «ЛНР» і «ДНР»: «Швидше, це імітаційний крок. Україна не піде на те, щоб прийняти до свого складу «республіки» разом з їх керівною верхівкою. А вони, відповідно, теж не збираються приймати наші правила гри».

Із цією думкою згоден і директор соціологічної служби «Український барометр» Віктор Небоженко. За його словами, Київ повинен вірити логіці військового конфлікту, а не керівникам сепаратистів, які, як показує досвід, не несуть відповідальності за свої слова: «Швидше, таких пропозицій ми могли очікувати від Володимира Путіна, але не від людей, які ходять у нас у воєнних злочинцях. Це те ж саме, як якщо б людина, яка попалася на злочині, в залі суду пропонувала змінити судову систему України».

Політичний експерт, колишній депутат Верховної Ради Тарас Чорновіл переконаний в тому, що Донбас у вигляді «ЛНР» і «ДНР» Україні не потрібен: «Росія нав'язує нам Донбас не випадково – мовляв, ви їх утримуєте за свій рахунок, а вони вам будуть диктувати наші, російські умови. У такому форматі Донбас потягне на дно всю Україну. Для Києва легітимізація «ЛНР» і «ДНР» неможлива в жодному вигляді».

Пропозиції східноукраїнських сепаратистів в інтерв'ю Радіо Свобода коментує директор московського Центру українських досліджень Віктор Мироненко:

– Звичайно, «ДНР» та «ЛНР» контролюються Москвою і орієнтуються на позицію Кремля. Однак і в позиції Кремля є велика суперечність: якщо Москва в офіційних заявах називає владу в Києві ледь не націонал-соціалістичною та фашистською, то чому вона, коли вже так печеться про «Руський світ», допускає входження сепаратистських територій до складу України? Позиція Кремля – часто кон’юнктурна, вона змінюється в залежності від ситуації, і я думаю, внаслідок цього з’являється елемент самостійної позиції у цих луганських і донецьких панів.

​– Є у Вас відчуття, що Москва остаточно відмовилася від амбіцій, пов'язаних з так званим проектом «Новоросія»?

– Є. Мабуть, хтось переоцінив потенціал сепаратистського руху на сході України.

– І ми навіть знаємо, як цього когось звати?

– Знаємо, але не будемо називати. Цей протестний потенціал всередині України був направлений найчастіше проти адміністрації Януковича, і тільки в Донецьку і Луганську, де колишній президент України та його команда відчували себе як вдома, сепаратистський гніт спрацював. Те, що відбувалося далі, тільки консолідувало Україну і живуть в Україні і росіяни, і українці, які тепер разом борються за збереження суверенітету і територіальної цілісності держави. Фактично Москва створила в Україні умови для виникнення політичного інтегрального націоналізму, для якого до російського втручання не було жодного ґрунту.

Повернуся до заяв Захарченка та Плотницького про те, що «ДНР» та «ЛНР» треба залишитися у складі України. Так от, я думаю, це вже неможливо. Питання не в тому, чи хоче цього Україна чи не хоче, так питання ставити взагалі неправильно. Питання: чи може собі економічно дозволити сьогоднішня Україна взяти на себе відновлення всього, що було зруйновано за півтора роки? Я абсолютно впевнений, що не може. Це камінь, який втопить Україну та її економіку.

Я думаю, жодного іншого способу врегулювання ситуації, окрім виконання мінських угод, немає. Україна повинна виконувати свої соціальні зобов’язання перед пенсіонерами (цей механізм теж передбачений мінськими угодами); треба залучати більше міжнародних спостерігачів для контролю за режимом припинення вогню. Але взяти ці «ЛНР» і «ДНР» в тому вигляді, в якому їх нові лідери хочуть прийти в Україну, вона просто не може з економічних міркувань – у неї немає таких можливостей.

– А якщо зберуть міжнародну конференцію, скинуться – ЄС, Світовий банк, Росія «братньому українському народові» допоможе – може, так-сяк Донецьк піднімуть з руїн? Думаєте, це нереально?

– Я би теж дуже хотів, щоб так сталося. Звичайно, потрібно значно збільшити економічну допомогу Україні, на порядок. На Грецію Європа виділила 300 мільярдів євро, а з Україною хоче обійтися 1,5–2 мільярдами – так не вийде, так проблема не вирішується. Україна занадто велика, вона у всі існуючі програми ЄС «не поміщається», вона заслуговує окремого підходу!

– Що могло спонукати «панів з Донецька і Луганська», як Ви їх називаєте, виступити зі своїми пропозиціями? Можливо, Захарченко та Плотницький просто хочуть утримати владу, оскільки головне, що читається в їхній останній заяві, зводиться ось до чого: ми не будемо проводити жодних нових виборів, як це передбачено мінськими домовленостями, ми залишимося у складі України в тому випадку, якщо ви нас залишите при владі, ба більше, якщо ви нам дасте право контролювати народну міліцію. Для Києва така постановка питання взагалі прийнятна?

– Неприйнятна в принципі. Мінські угоди, до речі, настільки сприятливі для сепаратистів, що я в новітній історії навіть згадати не можу іншого подібного документа, який би так уважно ставився до вимог сепаратистів. Україна, однак, не може існувати в такому дивному режимі: два-три регіони матимуть один статус, а інші 22 або 23 регіони – інший. Ми вже бачили приклад кримської автономії. Так, вимоги, які зараз висувають Плотницький і Захарченко, зорієнтовані на те, щоб їм утриматися при владі будь-якою ціною. Виходить так, що ці панове виграють, а програють всі інші. Тобто вони хочуть, щоб у них все було і їм за це нічого не було. Це, звичайно, цілком зрозуміле бажання, але в політиці так не буває.

– Ви ризикнете припустити, чи будуть невизнані «ДНР» та «ЛНР» існувати через рік?

– Думаю, що будуть – і через рік, і через два, і через три. Україна веде дві війни: одну справжню на Донбасі, а другу – за економічне виживання. Країні необхідні радикальні реформи. Якщо ці реформи – які обіцяють в Україні, але які поки не проводять – почнуться, якщо світ допоможе Україні фінансово, то через 5–10 років ситуація може рішучим чином змінитися. Тоді вже ні в яких «ЛНР» і «ДНР» не буде потреби, якщо економіка України піде на підйом, якщо Україна вилізе з кризи, ситуація почне автоматично нормалізувалася.

На початку травня Україна посилила переговорну групу в Мінську колишнім секретарем Ради національної безпеки і оборони України Володимиром Горбуліним і колишнім прем’єр-міністром і міністром оборони Євгеном Марчуком. Українські переговорники дотримуються позиції глави держави Петра Порошенка і наполягають на тому, щоб мінські угоди виконувалися в строго визначеному раніше порядку: спочатку відведення всіх російських військових, найманців, добровольців, військової техніки та зброї з території Донбасу, а потім – закриття українсько-російського кордону по лінії Луганської та Донецької областей. Тільки після цього, за версією Києва, можливе проведення виборів місцевих органів влади на Донбасі за українськими законами і під контролем міжнародних організацій.

Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода