Доступність посилання

ТОП новини

Українці, які пережили Другу світову, нині на Донбасі помирають з голоду – Полякова


Галина Полякова, голова благодійної організації «Турбота про літніх в Україні», та спеціальний радник держсекретаря США з питань Голокосту Стюарт Айзенштат на конференції «Жити гідно» в Празі
Галина Полякова, голова благодійної організації «Турбота про літніх в Україні», та спеціальний радник держсекретаря США з питань Голокосту Стюарт Айзенштат на конференції «Жити гідно» в Празі

«Два волонтери загинули. В нас волонтери – бабусі. У Станиці Луганській. Там була стрілянина і вони загинули, наші бабусі-волонтери»

За даними громадських організацій, сотні літніх людей, які опинилися в зоні окупації на Донбасі, помирають з голоду. Їм намагаються допомогти волонтери та міжнародні організації, але робити це доводиться під кулями, долаючи бюрократичну систему України, домовляючись з бойовиками та не зважаючи на недовіру заляканих стариків. Про те, як це роблять волонтери організації «Турбота про літніх в Україні», Радіо Свобода розповіла засновниця цієї благодійної організації Галина Полякова.

На нещодавній конференції у Празі, що тривала під назвою «Гідне життя», говорили про те, як забезпечити саме таке життя літнім людям, жертвам нацизму, позбавленим опіки родин, а часто і держави. Але ніде життя цієї категорії людей не є так далеким від «гідного», як на окупованому сході України, говорить Галина Полякова, голова благодійної організації «Турбота про літніх в Україні».

«Це – люди, які були жертвами нацизму, колишні остарбайтери, в’язні гетто, люди, які були в концтаборах, – тобто ті, хто безпосередньо постраждав від нацизму. Є організації ветеранські, це ветерани Другої світової війни. Ті, хто воював, вони зараз також помирають з голоду», – розповідає Галина Полякова.

За її словами, точних даних про те, скільки на окупованій території залишилося літніх людей, які потребують допомоги, не мають ані державні установи, ані громадські організації. Вона говорить, що пенсії більшість людей не отримують там ще з липня минулого року. Тобто це почалося задовго до того, як уряд ухвалив відповідну постанову, бо броньовані інкасаторські машини з готівкою не доїжджали до місцевих банків. Тому старі можуть покладатися або на родину, або на гуманітарну допомогу.

Наші старечі будинки – це таке, що і ворогу не побажаєш

«Наші будинки перестарілих – це таке, що і ворогу не побажаєш, вони жахливі. Але в цьому регіоні зруйновані сімейні зв’язки. Це – дуже важкий регіон. Багато бездомних, колишніх ув’язнених. Тому старих, що залишилися без догляду, дуже багато. Там їх було близько 10 тисяч людей. Вивезли тих, які були ще трохи осудними. Коли їм запропонували, погодилося тільки 28 осіб. Багато кричали, плакали, хапалися за ліжка. Коли почалася стрілянина, багато погодилося виїхати. Вивезли близько 6 тисяч людей. За даними Міністерства соціальної політики, на листопад минулого року їх було 3800 осіб. А коли ми в кінці лютого обдзвонили будинки перестарілих, з’ясувалося, що людей залишилося там тільки 3 тисячі. Тобто за три місяці вимерло 800 осіб. Це – дуже багато», – говорить Галина Полякова.

Вона розповідає, що волонтери возять туди їжу, бо годують старих в кращому випадку раз на день, ліки, постіль, памперси, одяг, ковдри, яким ці люди були «страшно раді, бо взимку там було дуже холодно».

Ті, кому найскладніше допомогти

Але допомогти цим людям найскладніше. Українці швидше пожертвують на дітей чи на армію, бо вважають цю «партію в’язаних беретів», що сповідує радянську ідеологію та активно симпатизує Росії, частково винною в цій війні. Не дуже активно допомагають і міжнародні донори. Відверто залякані і керівники установ для літніх людей на окупованій території, говорить Галина Полякова.

У Макіївці місцева влада дає по 20 гривень за те, що хтось донесе на своїх знайомих, які симпатизують Україні

«Вони є дуже радянські, вони залякані. Коли я подзвонила в Макіївку, щоб мені дали дані, щоб я знала, що мені купувати, яку суму мені треба шукати, щоб їх забезпечити, вони сказали: «Так, ми все пришлемо». А на другий день сказали: «Ні, ми не будемо». Просто бояться. Доходить до того, що як мені розповіли в Макіївці, що місцева влада дає по 20 гривень за те, що хтось донесе на своїх знайомих, які симпатизують Україні», – розповідає волонтер.

Щоб провезти гуманітарну допомогу з України на окуповану територію, волонтерам доводиться діяти за всіма законами воєнного часу, говорить Галина Полякова.

Ми доїжджаємо до Артемівська, звідти приїжджає машина, на яку ми перевантажуємо, і вони везуть. Важливо, щоб там ще не пограбували

«Нам туди потрапити неможливо. Їм заборонено контактувати з Україною. Вони жодної інформації в наше Міністерство соціальної політики не дають. Я сама давала міністерству інформацію. Це – війна. То стріляють, то підривають, коли загострюються воєнні дії, ми взагалі не можемо туди потрапити. До Горлівки ми не можемо потрапити. Ми доїжджаємо до Артемівська, звідти приїжджає машина, на яку ми перевантажуємо, і вони везуть. Важливо, щоб там ще не пограбували. Там у Горлівці знайшли водія, який частину життя провів у тюрмі і нікого не боїться. В нього добрий бінокль. Він заїжджає в кущі, в нього дивиться, чи немає там «хазар, чи половців», а потім їде далі, бо інакше він нічого не довезе. Доріг немає, мости всі підірвані. Щоб потрапити на цю територію, потрібно мати спеціальний дозвіл, проходимо всякі перевірки та реєстрації, ми розуміємо, інакше не можна. Але коли починається стрілянина, ми не можемо їхати, це зрозуміло», – говорить Галина Полякова.

За її словами, гинуть не лише старі, які опинилися в заручниках, але і волонтери, які намагаються допомогти.

«Два волонтери загинули. В нас було дві бабусі. В нас волонтери – бабусі. У Станиці Луганській. Там була стрілянина і вони загинули, наші бабусі волонтери. Офіс взагалі розбили, все згоріло. А ми тут по міжнародних форумах ходимо, «виплакуємо допомогу». Бо продукти – це гроші», – говорить людина, якій ці гроші дістаються, мабуть, найскладніше з усіх благодійників.

  • Зображення 16x9

    Марія Щур

    В ефірі Радіо Свобода, як Марія Щур, із 1995 року. Кореспондент, ведуча, автор програми «Європа на зв’язку». Випускниця КДУ за фахом іноземна філологія та Центрально-Європейського університету в Празі, економіст. Стажувалася в Reuters і Financial Times у Лондоні, Франкфурті та Брюсселі. Вела тренінги для регіональних журналістів.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG