У листопаді цього року відбудеться, безперебільшення історична подія як для українців США, так і світу загалом. У столиці США Вашингтоні встановлять пам’ятник жертвам Голодомору в Україні 1932-1933 років. Уряд СРСР старанно приховував факт голодомору, тож у період Холодної війни українська діаспора, зокрема у США та Канаді, доклала чимало зусиль, аби задокументувати та зберегти пам’ять про трагедію. Шлях до встановлення меморіалу був довгий і нелегкий. Дозвіл на його спорудження у Вашингтоні підписав ще президент Буш-молодший. Після років роботи над пам’ятником процес наближається до завершення у ливарні в Пенсільванії.
Вперше про голодомор архітектор Меморіалу пам’яті жертв Голодомору Лариса Курилас почула, коли навчалася у четвертому класі українознавчої школи, а згодом студенткою у Гарварді. Американка українського походження все своє життя мусила пояснювати – де знаходиться Україна. Після Євромайдану така потреба відпала, однак жінка переконана: Голодомору 1932-33 років для багатьох американців і тепер невідома сторінка з історії.
Лариса Курилас розповідає, що привезла з-за кордону пшеницю, аби зняти її цифрові фото і згодом створити для меморіалу реалістичне пшеничне поле з бронзи. Пригадує, коли приступала до роботи, пшениця у США була зібрана, тому за снопами довелося відправитися до Канади.
«Мала чотири снопи пшениці, які виглядали, як якісь трупи в авто, обмотані простирадлами. Коли ми переїжджали кордон з Канади до США, то це був досить ретельний перегляд», – пригадує архітектор.
Цифровий дизайнер меморіалу Лоуренс Велкер-молодший, як і більшість його колег, про трагедію довідався, коли надійшло замовлення на створення пам’ятника. Нині він радий, що не лише долучився до історії, а й допоможе багатьом співвітчизникам відкрити її для себе.
Ідеєю меморіалу Лоуренс Велкер перейнявся. Привезені із Канади колоски, перебирав із колегами більше сорока годин.
«Головною проблемою для нас було те, як зробити пшеничне поле реалістичним і водночас таким, щоб відвідувачі не могли вільно підійти і відламати колосок із пам’ятника. Як тільки ми вирішили це питання, далі рухатися стало легше», – розповів майстер.
Майже десятиметровий бронзовий монумент важить чотири тонни і буде триматися на двотонній сталевій рамі.
Спеціаліст із виготовлення макетів майбутніх пам’ятників Кріс Орапело каже, що на початку макет монумента виготовили в натуральну величину із пінопласту. Спеціальна машина кроїла пінопласт сім днів на тиждень і двадцять чотири години на добу.
«Цей матеріал чудовий, тому що він дешевий, легкий, легко плавиться, тому навіть, якщо ви робите з цього щось дуже велике, наприклад, Ейфелеву вежу, ваш макет все одно залишається легким і зручним для транспортування», – каже ЗD-технік.
Власник ливарні Лоуренс Велкер-старший тим, як виходить меморіал – гордиться. Він каже, аби підвищити корозійну стійкість рукотворного поля колосків від кислотних дощів, пам’ятник відливали із кремнистої бронзи із додаванням марганцю.
«Негативний бік використання таких матеріалів, це те, що вони потребують вищої температури плавлення. Отже, ми заливали колоски у форми при такій високій температурі, при якій ви зазвичай не робите подібні речі», – зізнається майстер.
Форми для виливання колосків виготовляв цілий тиждень Оттіс Грей. Каже, що навіть у снах бачив пшеницю: «Мені точно навіть снилося, що я вирізблюю колоски».
За його словами, коли на пам’ятнику мали робити літери слова «голодомор», він не знав, що ті букви означають. Відтак, повернувшись з роботи додому, вирішив подивитись в Інтернеті. Історія, створеного Сталіним в Україні штучного Голоду, вразила хлопця. Нині, коли тривають останні приготування до встановлення пам’ятника, він каже: враховуючи те, що нині коється в Східній Україні, цей пам’ятник, як ніколи – на часі, адже самою своєю присутністю меморіал породить запитання, а, отже, і створить діалог.
