Київ – У київському PinchukArtCentre показують виставку «На межі» – роботи українських художників часів горбачовської «перебудови» та початку незалежності України. Це частина дослідницького проекту центру, присвяченого новітній історії українського мистецтва. Куратори переконують – у цій історії досі є чимало пробілів. Щоб заповнити їх, на експозиції представлені чимало невідомих раніше робіт.
«Колапс моральності» – основний мотив виставки «На межі». Таким є формулювання куратора PinchukArtCentre Бйорна Гельдхофа: чи це стосується роботи Іллі Чічкана, яка відсилає до Чорнобильської катастрофи, відео Оксани Чепелик, що зачіпає теми корупції, або фотографій з відомої серії «Донбас-Шоколад» Арсена Савадова. Серед інших важливих тем – перебудова та пошуки ідентичності.
«На межі» важко назвати зрізом суто національного мистецтва, зауважують куратори, адже на час «перебудови» багато українських художників підтримували зв’язки з Москвою, дехто, як Борис Михайлов, пізніше переїхали до Берліна. Однак це було перше покоління, що розірвало традицію та заклало основи сучасного українського мистецтва. Початок незалежності був часом появи перших галерей в Україні: наприклад, з’явився Центр Сороса, а у Києві активно працював осередок майстерень «Паризька комуна».
На виставці представлені роботи двох десятків художників.
Дуже важливо зупинитися і подумати, звідки ми походимо. Ми прагнули відійти від традиційного бачення, відмежуватися від формальних шкілБйорн Гельдхоф
«Дуже важливо зупинитися і подумати, звідки ми походимо. Ми прагнули відійти від традиційного бачення, відмежуватися від формальних шкіл, як «Нова хвиля» або Харківська школа фотографії. Ми задались питанням, чи було щось, що об’єднувало художні практики цілої України? Моя відповідь – так. Українські роботи були дуже соціально і політично ангажовані», – розповідає Бйорн Гельдхоф.
«90-ті – черговий пробіл в історії українського мистецтва»
Багато робіт виставки «На межі» глядачі побачать уперше. Наприклад, серію «Історія хвороби» харківського фотографа Бориса Михайлова, який нині мешкає в Берліні, виставляли у Лондоні і Нью-Йорку й ніколи раніше – у Києві. Це портрети харківських маргіналів, які художник відзняв у 1997-98 роках. Каже, що йому самому світлини нагадують роботи майстрів критичного реалізму. На його думку, абстрактна межа між радянським і постмодерним, про яку йдеться на виставці, нині подолана.
Ми перебуваємо у стані, коли щось, що було важливим колись, перестало таким бути. Чи важливе оголене тіло? Вже ні. Після війни й усіх жахіть, які ми бачимо, розруха також перетворюється на відчуття традиційногоБорис Михайлов
«Усе, представлене тут, ми розглядаємо вже з історичної позиції. Для мене, як для фотографа, важливо знайти щось вагоме, і спосіб, у який можна це показати. Але зараз ми перебуваємо у стані, коли щось, що було важливим колись, перестало таким бути. Чи важливе оголене тіло? Вже ні. Після війни й усіх жахіть, які ми бачимо, розруха також перетворюється на відчуття традиційного. І до тіла, і до хвороби ми тепер ставимося інакше», – зауважує Михайлов.
Роботи, представлені на експозиції, охоплюють період з 1985 до 2004 року. Але це лише частина дослідження, присвяченого новітньому українському мистецтву, над яким зараз працює PinchukArtCentre. У цьому переконує співкуратор виставки «На межі» Тетяна Кочубинська. Вона каже: цей період – черговий пробіл в українській історії.
У Києві немає музею сучасного мистецтва. У Національному художньому музеї експозиція закінчується 20 століттям, а відділ новітнього мистецтва лише почали формуватиТетяна Кочубинська
«У Києві немає музею сучасного мистецтва. У Національному художньому музеї експозиція закінчується 20 століттям, а відділ новітнього мистецтва лише почали формувати», – каже вона. Так, оцифровану копію відео Василя Цаголова для виставки надав Стокгольмський музей сучасного мистецтва, а для показу фільму Оксани Чепелик відсканували негативи плівок з архіву Центру Довженка.
Виставка «На межі» працюватиме у PinchukArtCentre до 4 жовтня.
