Ціна конфлікту: чи вдасться відсудити у Росії збитки за військову агресію

​Олена Харитоненко

Колишній виконувач обов’язків заступника міністра економічного розвитку Саша Боровик заявив, що «на якомусь етапі Росія платитиме» за військову агресію. За його словами, сума завданих Україні збитків становить близько 350 мільярдів доларів – за аналогією з сумою компенсацій у ірако-кувейтському конфлікті. Утім, дипломати звертають увагу, що сума – нереальна, а компенсувати збитки можна ефективнішими методами.

Конфлікт між Іраком та Кувейтом тривав трохи більше, ніж півроку. Кувейт анексували іракські війська у 1990 році, й там утворився так званий «Вільний тимчасовий уряд», який звернувся до Саддама Хусейна з проханням повернути країну в лоно батьківщини – великий Ірак. Агресію Іраку засудили у всьому світі, проти держави застосували економічні санкції. Через шість місяців іракські війська витіснила коаліція, яку очолили Сполучені Штати. Після завершення протистояння до комісії ООН надійшов запит на відшкодування збитків, завданих Іраком, на суму 368 мільярдів доларів, але до виплати погодили тільки 52,4 мільярда. При чому, з них 39 мільярдів отримав Кувейт. Саша Боровик зауважив, що Україна буде орієнтуватись на цей прецедент.

«Якщо порівнювати, як довго ця агресія була і як довго триває агресія Росії проти нас – це майже непорівнянно», – сказав тепер уже колишній виконувач обов’язків заступника міністра економічного розвитку.

Проте заявленої Боровиком суми у 350 мільярдів доларів у судовій практиці не існує, зауважує політолог-міжнародник Геннадій Друзенко. Ірак фактично виплачував контрибуцію, програвши війну. «Не треба плутати контрибуції з судовими позовами. Німеччина виплачувала ще більше після Другої світової, але, здається, ми парад в Москві не проводили», – говорить Геннадій Друзенко.

За словами політолога, наочнішим є прецедент компенсацій у турецько-кіпрському конфлікті. У 1974 році повстанці Кіпру проголосили приєднання острова до Туреччини. У відповідь Туреччина перекинула до Кіпру свої війська під приводом захисту місцевої турецької громади і встановила контроль над майже половиною острова. У 1983 році там проголосили Турецьку республіку Північний Кіпр, яка дотепер ніким не визнана. Минулого року Європейський суд з прав людини зобов'язав Туреччину виплатити 30 мільйонів євро як моральну компенсацію родичам зниклих безвісти греків, а також 60 мільйонів євро за моральні збитки грекокіпріотам, які проживають на захопленій частині півострова.

Цей позов розглядався судом протягом 20 років. Але треба зважати, зауважує Друзенко, що Росія не погодиться на виконання подібних судових рішень. «Після демаршів у Парламентській асамблеї ми бачимо, що Росія готова скоріше помахати ручкою цій організації, аніж будь-що виконувати», – зауважує він.

Слова російських посадовців підтверджують, що будь-які ухвали не зможуть вплинути на позицію Росії. На своїй сторінці у Twitter голова Комітету з міжнародних справ Державної думи Олексій Пушков написав, що претензії зі сторони України дивні. «Київський режим натхненно руйнував Донбас, бомбив міста і заводи, а тепер вимагає 350 мільярдів доларів із Росії. Дивно. І безперспективно», – написав Пушков.

У міжнародній практиці є значно ефективніші механізми стягнення збитків. Якщо держава повідомляє агресору про заподіяну шкоду і не отримує відповіді, то можна у внутрішньому порядку стягувати її активи. Такий важіль впливу застосовується, коли одна зі сторін не визнає себе агресором, як у даному випадку Росія.

«Про позови можна говорити, тільки якщо держава справді програла війну, і для початку треба виграти у Росії», – вважає експерт з міжнародного права Олег Волошин. Хоча, за його словами, можна подавати позови за Крим і в Міжнародний суд ООН, і у звичайні суди для арешту майна. Наприклад, у «Нафтогазу» в Криму була вишка, тобто у юридичної особи незаконно відібрали майно. «Замість того, щоб реально зайнятись справою, є ось така пропаганда», – говорить Олег Волошин.

Ще у серпні минулого року прем’єр-міністр Арсеній Яценюк запевнив, що українські компанії будуть судитись по кожному факту конфіскації майна. Наразі у Європейському суді з прав людини лежить позов на один трильйон гривень за анексію Криму. Там же є ще два українські позови: один – щодо фактів викрадення бойовиками дітей і вивезення їх на територію Росії, а другий базується на заяві в інтересах Хайсера Джемілєва, сина лідера кримськотатарського народу Мустафи Джемілєва.

Ще з серпня минулого року іде мова про те, що Україна готує до передачі в Міжнародний суд ООН позов щодо порушення Росією Конвенції щодо боротьби з тероризмом. Але і досі інформації про те, що заяву таки подали, немає. До того ж, для розгляду справи має бути згода на це обох сторін. А Росія має право заявити про невизнання юрисдикції суду у спорах із Україною.

Не допоможе і офіційне визнання Росії агресором, яке затвердила Верховна Рада. У суді доведеться знову надавати усі аргументи. Хоча альтернативи немає, переконаний дипломат Богдан Яременко.

«Потрібно використовувати усі правові механізми тиску на Російську Федерацію. Якщо ми цього не робитимемо, то не зможемо пояснити свою поведінку світовому співтовариству. Думаю, що шанси є, хоча загадувати щодо часових рамок не берусь – це роки», – говорить дипломат.

Наприкінці квітня заступник генерального прокурора України Віталій Касько заявив, що Генпрокуратура вже підготувала матеріали для передачі їх до Міжнародного кримінального суду в Гаазі. Наразі їх розглядають у Кабінеті міністрів. Попередньо Україна повинна також визнати юрисдикцію цього суду.