Випала нагода побувати у Краматорську, Слов’янську і Семенівці. Безпосереднім приводом для поїздки була участь у Східноукраїнському форумі «Відновлення через діалог», який відбувся у Краматорську 13-14 травня під егідою ОБСЄ.
Про форум згодом. Передусім кілька вражень від зустрічей і побаченого.
На перший погляд, звільнені від окупантів міста живуть, нарешті, мирним життям і мало чим різняться від решти українських міст, яких війна оминула.
Усе, що вирізняє їх з-поміж інших міст, це відчутна присутність українських військових, які забезпечують патрулювання та оборону важливих споруд, об’єктів, доріг та усього, що має важливе значення.
При цьому треба відзначити, що військова присутність аж ніяк не має формальний характер. Українські бійці ЗСУ, Нацгвардії і СБУ, з якими довелося зустрітися, добре оснащені і «до зубів» озброєні. Вони миттєво реагують на різні неадекватні ситуації, можуть застосувати зброю, якщо це буде потрібно.
Бійців, які здійснюють патрулювання не бажано провокувати. Був свідком, коли за бажання їх сфотографувати необачні громадяни ледь не позбулися своїх смартфонів, а опісля від переляку на деякий час втрачали дар мови.
Про недавні бойові дії нагадує тільки Семенівка, з боку якої українські військові підрозділи рік тому звільняли Слов’янськ від терористів. Власне населеного пункту Семенівка фактично не має. Російські окупанти його зруйнували майже вщент. Розбиті артилерією будинки, автозаправки, сліди від куль, усе це свідчить про ціну, яку мешканці цього регіону заплатили, підтримуючи авантюру Кремля про створення та званої «ДНР».
Тут багато української символіки, але місцеві люди не люблять говорити про війну і виявляють дивовижну байдужість до того, що відбувається на Донбасі, в Україні загалом. Без перебільшення, у Львові, Києві чи Запоріжжі більше вболівають за український Донбас, ніж у містах, де мені довелося бути. Принаймні таке складається враження.
Було б неправильно думати, що тут не має патріотів. Вони є і це справжні герої. Особливо не афішуючи своє роботи, вони під час війни їздили на українські блокпости і привозили нашим бійцям усе, що могли. Сьогодні здебільшого займаються інформаційною діяльністю, переконуючи своїх обдурених російською пропагандою земляків, що Україна була і буде соборною державою.
Тут чимало людей невдоволені місцевою владаю. Одні через те, що вона з Києва і українська, другі, що не патріотична і неефективна.
Проте одні і другі визнають, що тільки присутність українських силовиків дає можливість контролювати ситуацію: «ватники» їх бояться, патріоти відчувають захист. Така ось особливість «мирного» Донбасу.
Східноукраїнський форум «Відновлення через діалог» відбувався під пильною охороною сил АТО. Однак це не завадило його учасникам бути відвертими у дискусіях щодо майбутнього Донбасу. Принаймні ОБСЄ отримала можливість донести українцям свій погляд на ситуацію на Донбасі. Зокрема глава місії ОБСЄ в Україні Ертугрул Апаканта та інші чиновники цієї міжнародної організації наполегливо закликали до діалогу. При цьому не дуже уточнювали, між ким і ким має вестися такий діалог. Але відчувалося, що вони обережно натякають на діалог між українською і антиукраїнською частинами Донбасу.
І це ще одне свідчення, як на мій погляд, об’єктивної реальності: українці приречені самотужки і зі зброєю в руках відстоювати своє право на незалежну і єдину Україну.
Богдан Червак – голова ОУН
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
