Окупанти знову не дають вшанувати пам’ять жертв депортації – Джемілєв

Окупаційна російська влада не дозволяє кримським татарам провести власні акції з нагоди річниці депортації кримськотатарського народу. Натомість на півострові створили умови, які змусили понад 35 тисяч кримчан залишити півострів. Понад 20 тисяч із них – кримські татари. Про ці та інші проблеми Радіо Свобода розповів національний лідер кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв. Та, попри таку несприятливу ситуацію, він вважає доречними рішення Верховної Ради про присвоєння сімферопольському аеропортові імені Амет-Хана Султана та про повернення історичних назв на півострові. Адже за умов, коли світове співтовариство не визнає окупації та анексії Криму, саме ці назви треба буде брати до уваги.

– Минулого року було 70-річчя депортації кримських татар. Російська влада на півострові дуже обмежено дозволила проведення акцій пам’яті. На околиці Сімферополя люди змогли зібратися. А чи зможуть цього року кримські татари зібратися з приводу цієї трагічної дати?

– (Переклад). Минулого року, яка відомо, вони відмінили всі масові заходи у Сімферополі, мотивуючи це тим, що нібито у них є інформація про якихось «українських націоналістів», які разом з «кримськотатарськими націоналістами» будуть здійснювати якісь терористичні акти. Маячня, звісно. І, про всяк випадок, вони всю центральну площу Сімферополя заставили бронетранспортерами, солдатнею своєю і нікого туди не пускали.

Тоді Меджліс ухвалив рішення на околиці міста відзначати. Там зібралося біля 15-20 тисяч. Але, щоб перешкоджати проведенню мітингу, там літали вертольоти, заглушали виступаючих. Потім «ФСБешники» у штатському прискіпливо стежили, ходили, слухали, хто і що говорить. Особливо чіплялися, коли помічали українські прапори. З кримськотатарськими прапорами вони вже якось змирилися, а український прапор у них спричиняє дуже гострий напад. Незначні сутички були довкола українських прапорів.

Цього року вже за кілька днів до 18 травня вони поширили в інтернеті інформацію – заяву про те, що знову «українські терористи» разом з «кримськими терористами», за нібито отриманими ними даними, хочуть влаштовувати якісь там акції через скупчення людей.

І, як мені стало відомо, вже прокурор Криму зробила попередження заступнику голови Меджлісу Наріману Джелялу про те, що 18 травня збори людей є неприпустимими.

– У будь-якому місці?

– У будь-якому місці.

– Тобто, фактично, можна говорити про заборону?

– Так.

Із Судака щойно мені задзвонили. Там нібито хочуть, щоб разом з представниками «влади» кримські татари покладали квіти до пам’ятника депортації. Але скоріш за все кримські татари, принаймні, Меджліс відмовлятиметься брати участь у будь-яких подібних заходах разом з окупаційною владою. Щоправда, у них в запасі там є кілька колабораціоністів, разом із якими вони, мабуть, принесуть свої квіточки. Така ось ситуація.

Взагалі-то, можна було би на зважаючи на те, чи забороняють чи не забороняють, все рівно виходити. І, напевне, так і буде. Але я побоююся будь-яких провокацій. Тому що, якщо вони, скажімо, запустять людину з російським прапором у місця масового скупчення людей – тут вже не обійтися без сутичок. Словом, обстановка доволі тривожна. Не знаю, як воно буде розвиватися.

– За рік, що минув з моменту окупації й анексії Криму, відомо, що дуже багато кримських татар з різних не найкращих причин, змушені були виїхати за межі півострова. Що про них відомо? Скільки їх виїхало? Де вони здебільшого розселилися? З якими проблемами вони стикаються на місцях свого нового перебування?

– За приблизними даними, це дані Управління Верховного комісаріату ООН у справах біженців, правда, застарілі, минулого року говорили про приблизно 20 тисяч мешканців Криму, які залишили Крим. Із них половина – кримські татари. Сьогодні цифри у нас контролює організація «Крим SOS». Учора, наприклад, під час конференції в університеті імені Тараса Шевченка керівник «Крим SOS» говорив вже про 35 тисяч. Із них 20 з гаком тисяч – кримські татари.

– Понад 20 тисяч кримських татар більше, ніж за рік виїхали з півострова. А чи вони живуть здебільшого в районах, прилеглих до Криму, у Таврії, чи вони по всій Україні розселилися? Що про них взагалі відомо?

– Можна сказати, що по всій Україні розселилися кримські татари. Але переважно у західних областях України – Львівська, Вінницька – тому що там тепліше приймають, так би мовити.

Взагалі-то, Меджліс кримськотатарського народу постійно звертається до своїх співвітчизників із закликом терпіти і не залишати Крим, тому що цього й хочуть окупанти. Але коли ці масові обшуки, арешти і, особливо тривожно, коли зникають люди – то як зупинити і сказати, щоб вони не виїжджали? Я розмовляв тут з жінкою, яка виїхала. Я говорю: що ж ви, ми закликаємо не виїжджати. А вона: де гарантія, що завтра моєї дитини не викрадуть і не вб’ють? Ви ж не можете цього гарантувати?.. Вони готові терпіти, але подібне змушує їх.

– Я, до речі, пригадую, що невдовзі після анексії російський президент підписав указ про захист прав корінних народів народи Криму. В рамках цього указу що було зроблено за минулий рік?

– Указ називався «Про реабілітацію народів Криму». Кримськотатарський народ, вірменський, грецький… Дуже безграмотний, наспіх написаний указ. Це суто папірець, там нічого не міститься насправді. Мовляв, Україна не ухвалювала закон, а ми не встигли прийти, так відразу й ухвалили.

В цілому, звісно, значно погіршало з правовим становищем. Хоч вони і говорять: в Конституції закладено, що офіційними мовами є кримськотатарська, українська і російська. Але практично, окрім російської, нічого там немає. Все діловодство. Говорять, що це справа факультативна, мовляв, ми не забороняємо. Ось таке розуміння щодо державних мов у них.

Все обіцянки. Єдине – у нас був телеканал. І то його закрили. До речі, цей телеканал був теж єдиним, який ще давав інформацію українською мовою також. До слова, це найбільше дратувало окупантів. Щоправда, є такий ГТРК «Крим» – там скількись хвилин на тиждень кримськотатарською мовою мовлять.

– Це державний канал?

– Так. Вони – під диктовку. Там зазвичай колабораціоністи – головні герої. Ось така ситуація.

– Тобто, путінський указ «Про реабілітацію народів Криму» – це було суто декларативно?

– Він нічого собою не являє.

– При уряді України існує Державна служба з питань Автономної республіки Крим і Севастополя. Наскільки вона може вирішувати проблеми як тих, хто виїхав, так і тих українських громадян, які залишаються на півострові? Ви знайомі з її роботою?

– Взагалі-то указ про створення служби з питань Криму існував давно, але тільки сьогодні призначили керівника цієї служби –Аслана Омера. Поки що невідомо, яким буде штат, який об’єм повноважень, але, напевне, будемо все це напрацьовувати разом. Ми на цю тему два дні тому з президентом розмовляли. Він також зацікавлений у тому, щоб ця служба була, швидко і ефективно працювала.

– Це ж служба при уряді.

– Так, але президент дуже зацікавлений в тому, щоб всі служби щодо Криму, кримських татар добре працювали. Звісно, і Яценюк це теж підтримує. Просто така інертність – рік минув. Ми взагалі наполягали на тому, щоб було міністерство з питань Криму. Але що є, то є.

– Поки що говорити про роботу цього відомства передчасно?

– Так, робота тільки розпочинається.

– Днями Верховна Рада України ухвалила рішення про те, щоб сімферопольську аеропорту присвоїти ім’я відомого кримськотатарського льотчика Амет-Хана Султана. На Вашу думку, за таких умов, як зараз – коли жоден український літак на це літовище не може приземлитися – доречно такі рішення приймати?

– По-перше, ми добивалися цього рішення багато років. Але, оскільки це була прерогатива місцевої кримської влади, то рішення не ухвалювалося. Єдина причина – ім’я для них не російське, так би мовити. Здавалося б, за всіма параметрами, тобто двічі Герой Радянського Союзу, льотчик-винищувач… Але говорили: ні!

А зараз в Криму законної влади немає, тому має право Київ приймати такі рішення: або указ президента, або рішення Верховної Ради. За великим рахунком, звісно, Ви маєте рацію, що те, що ми ухвалюємо, більше матиме значення після звільнення Криму від окупації. Поза тим, це не лише перейменування, присвоєння ім’я аеропорту, а буде й інше – відновлення історичної топоніміки Криму. Теж багато років добивалися. Але законодавство передбачає, що мають бути місцеві вибори. Це неправильно, скажімо, щодо депортованого народу. Ми у квітні ухвалили закон про відновлення прав депортованих народів. Там є пункт, де йде мова про те, що депортовані за національною ознакою при поверненні на свою батьківщину, мають право на відновлення тієї географічної топоніміки, яка існувала до депортації.

Теж ніби повстає питання: яке це має значення, коли ми не контролюємо? А має дуже велике значення. Карти складатимемо ми. І світове співтовариство буде рахуватися саме з картами незалежної України, а не окупантів. Тому, хочуть вони чи не хочуть, це будуть ті назви, які будуть визначені Верховною Радою України.

ЄС теж іронізує. Мовляв, ну то й що – вони перейменували аеропорт на честь Амет-Хана Султана. А це теж має велике значення. Хоча, звісно, наразі туди літаки літати не будуть.

– Російські літають.

– Ну, російські латають. Поза тим, вже і по ICAO, всі будуть знати, що цей аеропорт називається Амет-Хана Султана. Скрізь, де йтиметься про цей аеропорт, буде йтися про аеропорт Амет-Хана Султана.

Ім’я Амет Хана-Султана для нас цінне передусім не тому, що він був двічі Героєм Радянського Союзу, а він був дійсно патріотом свого народу, брав участь в національному русі кримських татар за повернення на свою батьківщину. Згідно з радянськими нормами, двічі Героям Радянського Союзу встановлювали бюсти. Йому бюст встановили в Алупці, де він народився, але йому самому не дозволили там проживати, тому що він був кримським татарином. І ось цей фільм «Хайтарма» – головним героя там є Амет-Хан Султан. Це теж сприяло популяризації його імені. Це символ повернення на батьківщину.

– З останніх новин із Криму багато інформації про те, що російська влада переслідує кримських татар, які брали участь у відомій акції під кримським парламентом ще в лютому 2014 року. Ви не могли би пояснити, на підставі чого росіяни переслідують цих людей? Адже на той момент Росія навіть не претендувала на те, що її суверенітет нібито поширюється на кримський півострів. Тоді навіть про це не йшлося! То як російські правоохоронні органи можуть до українських громадян за те, що вони на своїй території щось робили, мати якісь претензії?

– Обговорювати вчинки російської окупаційної влади, з точки зору права…

– Тут, може, не права. Просто логіка якась має бути.

– І логіки там немає. У тому-то і справа.

Там наразі арештовують, йдуть слідчі дії по двох справах. Це справа 3 травня минулого року, коли біля 3-3,5 тисяч кримських татар прорвали кордон для того, щоб зустріти мене. Їх звинувачують у тому, що вони незаконно перетнули кордон. Хоча, з точки зору українського законодавства, там кордону немає. З позиції міжнародного права – також. Їх звинувачують також у тому, що вони на знак протесту, що мене не пустили на територію Криму, перекривали траси і що нібито при сутичках чинили фізичний опір «омоновцям».

По цій справі близько 150 осіб оштрафували від 10 тисяч до 40 тисяч рублів. 40 тисяч рублів – це близько тисячі доларів. І ще пішли арешти. Шість осіб заарештували.

До речі, вони й ці арешти також використовують у таких же ж цілях. Заарештували, а потім пропонують одній зі своїх маріонеток з числа кримських татар: він робить заяву, що бере на поруки заарештованого, щоб його звільнили до засідання суду. Намагаються своїх маріонеток показати, як нібито захисників, благодійників кримських татар. Хоча всі кримські татари відмовляються від їх послуг. Говорять: мені не треба. Але, поза тим, вони звертаються, пишуть.

Кілька людей були заарештовані, але після зустрічі Путіна з Ердоганом 1 грудня минулого року вони були звільнені. Проте справи щодо них не закриті. Просто – на період слідства. Так що загроза того, що їх кинуть за грати на багато років, поки що існує.

Інша справа – це мітинг 26 лютого минулого року. Формулювання теж цікаве.

– Даруйте, у травні Росія вже стверджує, що ми тут, це вже наше. Але ж у лютому це не їхнє було навіть за їхньою логікою!

– Ось вони там пишуть: участь в несанкціонованому, в незаконному мітингу біля будівлі Верховної Ради автономії. Це на території України. Ось, так вони…

– Тобто, якихось логічних пояснень немає?

– Логіки жодної немає.

Провели, за підрахунками на сьогоднішній день, можливо, не зовсім остаточними, близько 120 обшуків у будинках, в квартирах, у школах, мечетях – у пошуках зброї і забороненої літератури.

Зі зброєю – зрозуміло. А от із забороненою літературою – ніхто ж не знає, більшість точно не знає, що для них є забороненим. У нас, в Україні, такого поняття навіть немає! Вони склали великий список, біля 3 тисяч найменувань, що, виявляється, не можна читати, а зберігання їх взагалі є злочином. Так що, зайшовши у будь-який будинок, особливо до людини, яка любить читати книги, обов’язково зможеш натрапити на таку книжку… Але все це робиться з залякуванням, з приниження людської гідності. Основна задача, по-моєму, просто налякати людей, створити такі умови, щоб людина залишала свою батьківщину.