Після перегляду перших кадрів фільму «ДНР», або дивовижна історія про саморобну країну» британського режисера Ентоні Баттса починаєш згадувати епоху 90-х – через поведінку дійових осіб і частково через навколишню дійсність. Це історія кількох жителів Донецька, які проводять мітинги, збирають данину з автозаправок, викрадають автомобілі й чинять напади на органи влади в пошуках зброї. У них немає імен – одні прізвиська. Ентоні Баттсу вдалося майже неможливе: зняти камерою, що відбувалося протягом перших двох місяців після того, як «ополченці» зайняли будівлю Донецької обласної адміністрації.
Один з головних героїв фільму, Рома, володіє коштами «на потреби революції», він забезпечує автобуси оплачуваних «демонстрантів» під час штурму адміністративних будівель Донецька, видає «ополченцям» гроші на бензин і виписує чек на покупку пістолета. До нього потрапляє і Володимир Рубан, що став згодом переговорником в обміні полоненими. Про це затримання він розповів рік тому в одному з інтерв'ю Радіо Свобода.
Ще один персонаж документального фільму, з позивним Ленін, ходить у військовій формі і при зброї від початку зйомок, ніби будь-який протест починається з того, що люди купують собі бронежилети.
Усі головні герої говорять, що вплуталися в цю історію в надії на краще життя: хтось сподівався на переділ власності, хтось – на отримання роботи в депресивному регіоні, де мало можливостей заробити гроші. Тому вони зважилися розіграти на сцені життя «революцію», щоб провести референдум, який дасть легітимне право, за їхніми ж словами, «зайти сюди Росії».
Британський режисер Ентоні Баттс провів у Донецьку 2 місяці, щоб показати, з чого починалося створення самопроголошеної республіки, що закінчилося справжньою війною.
– Я дуже хотів зняти фільм про створення нової країни. Тому що будь-яка країна народжується непросто, і мені було цікаво зрозуміти, які люди беруться за таку справу. Я не хотів і сьогодні не хочу судити про те, хто ці люди і чи правильно вони діють, мені просто були цікаві процеси і персонажі.
– Один з героїв Вашого фільму керує проведенням мітингів, організовано збирає на них людей. Чи не складалося у Вас під час зйомок враження, що це не народження країни, а штучний проект, який створюється кимось ззовні?
– Зрозуміло, що Росія грала в цьому ключову роль, вона дала надію, що це буде частина Росії, що «ДНР» та «ЛНР» – це тимчасово, що це один із кроків до приєднання до Росії. Відомо, що на цих територіях багато російської зброї, «республіки» фінансуються Москвою і все це – втручання іншої країни у справи України. Але дуже важливо зрозуміти, що багато людей в Донецьку підтримували місцеве населення.
Звичайно, якщо порівнювати кількість протестувальників на Майдані і в Донецьку, то в «ДНР» активну роль грав невеликий відсоток населення. Але була велика пасивна підтримка. Коли я був на фестивалі в Києві, то зрозумів, що люди бачать ситуацію через призму: Росія напала на Україну. І це – все, кінець історії. Дійсно, в Україні є російські війська, але я також бачу велику підтримку сепаратистів.
Якщо ми хочемо, щоб ця кривава історія закінчилася, ми повинні зрозуміти, де витоки того, що відбувається
Донбас відомий, я би сказав, тим, що там є криміналітет, це екосистема цього регіону. Під час минулорічних подій місцеві банди зрозуміли, що буде переворот, і всі хотіли зайняти кращу позицію, змушені були брати участь у створенні країни, тому що у кого є влада, той і буде курувати всі ці банди. У фільмі згадуються і 1,5 мільйона доларів... я відразу зрозумів, що, напевно, це гроші з Росії. Потім я людям ставив запитання, і вони підтвердили цю «інвестицію», але незрозуміло, звідки були ці кошти? Може, з Росії, а, може, від колишніх політиків з «Партії регіонів» чи місцевого криміналітету. Ця історія дуже неоднозначна, а західні, українські, російські ЗМІ дуже люблять все спрощувати. Йдеться про переплетення різних причин, і це дуже важливо зрозуміти. Тому що, якщо ми хочемо, щоб ця кривава історія закінчилася, ми повинні зрозуміти, де витоки того, що відбувається.
– Вам вдалося зняти на камеру тільки початок цих подій, коли активну роль грали представники місцевого населення. Пізніше з'явилися громадяни Росії, як, наприклад, Бородай чи Стрєлков, чому Ви не продовжили згодом свою роботу?
– Я вважаю, що Стрєлков – окремий проект. Це російський неоімперіаліст, що прийшов у Слов'янськ та інші міста для того, щоб розпочати громадянську війну. Стрєлков був сам по собі. Я не знаю, звідки він отримував свої гроші і накази, багато що пояснює його інтерв'ю газеті «Завтра». А от люди в Донецьку – це зовсім інше, інший проект, я б сказав. У той час, коли я робив зйомку, зі стрєлковською бандою часто виникали розбіжності. Тільки потім виникли батальйони «Схід», «Російська православна армія», інші банди. І всі вони претендували на владу. В ОДА мені дали згоду знімати, оскільки я знав там багатьох, але потім були створені нові групи, до яких я не мав допуску, і тому мої інсайдерські можливості зводилися до нуля.
Банд було так багато, що просто не було можливості познайомитися з усіма. Ми були друзями групи Роми, але в один прекрасний день вони раптом стали ворогами «ДНР». Так ми втратили наш інсайдерський допуск
З іншого боку, банд було так багато, що просто не було можливості познайомитися з усіма. Потім був грабіж супермаркету «Метро». Декілька угрупувань з ОДА брали участь у цьому, тому «Оплот» і «Схід» ухвалили рішення зробити зачистку. Це було за три тижні до того, як я вирішив закінчити зйомки. «Оплот» і кілька інших угруповань тоді заявили: «Ми хочемо стати новою владою». Було багато інтриг, і в якийсь момент склалася ситуація, коли присутнім там стало занадто небезпечно. Ми були друзями групи Роми, але в один прекрасний день вони раптом стали ворогами «ДНР». Так ми потихеньку втратили наш інсайдерський допуск.
Те, що у мене був допуск до «парламенту», було щедре і хороше рішення з боку «парламенту ДНР», але у цих людей теж було багато проблем, ми змушені були кілька разів виїжджати з ОДА. Коли був бій в аеропорту, ОДА була майже порожньою, оскільки всі боялися, що українська влада увійде до Донецька. Я тоді подумав, що в мене багато відеоматеріалів, на яких люди без масок, а ситуація була незрозуміла. Я подумав, що краще виїхати з Донецька, поки все не з’ясуться. До того ж, ми втомилися, морально було дуже важко, і ми подумали, що краще взяти відпустку. Коли я повернувся до Англії, на Донбасі почалася війна, і це був би не просто документальний фільм, а військовий репортаж.
– Крім Роми, другий Ваш герой – Ленін, який вирішив приєднатися до батальйону «Схід». Як це відбувалося? Що взагалі штовхає людей на те, щоб взяти до рук зброю?
– Я постараюся пояснити, як особисто я це бачу, але не впевнений, що я розумію все до останніх деталей. В ОДА була проблема: всі хотіли дістати «залізо» (зброю – ред.) Ті, у кого було «залізо», вважалися сильними людьми, вони могли претендувати на владу. Кожна група, що мала допуск до зброї, перемагала в цьому дарвінівському конкурсі на виживання. Дістав зброю «Оплот». «Схід» – теж знайшов своє джерело. Були джерела зброї безпосередньо з Росії. У Мозгового був табір на російському кордоні, через який він отримував зброю. Ленін теж дістав зброю, але не сказав звідки. Він хотів зробити щось серйозне, і мені здавалося, що всередині він – добра людина. Він вибрав «Схід», вважаючи їх серйозними людьми, і пішов з ОДА, бо там не знаходив те, що шукав. До того ж, ходили чутки, що скоро буде зачистка ОДА, і, звичайно, Ленін не хотів бути жертвою цієї зачистки.
– Ви знімали обмежену кількість часу, але все ж: чи відома Вам доля цих людей? У фільмі йдеться, що Рома втік до Росії, оскільки почалися внутрішні конфлікти, і його життя було вже в небезпеці. А ось що стосується Леніна, Вам відома його доля, доля його товаришів?
– Ленін – живий-здоровий, він був в одному з підрозділів «ДНР». Наскільки я зрозумів, він пішов звідти тому, що там просто не було для нього місця. Він зараз не воює. Рома зараз у Криму. Фелікс був заарештований на блокпості, він зараз сидить у в'язниці – за бандитизм, до речі.
– Ви говорили, що ваша мета була показати появу нової країни. Якщо порівняти те, що відбувалося на ваших очах, з тим, що сталося потім, як Ви думаєте, чому настав крах надій людей, яких Ви зняли у фільмі, адже більшість з них або самі покинули сепаратистський рух, або були вигнані з нього силоміць, як це сталося з першим «парламентом ДНР».
– Там все було переплутано: громадянин України, громадянин Росії, громадянин «ДНР» або «ЛНР», громадянин Радянського Союзу. Тому й історія вийшла заплутана. Я думаю, що більшість людей, якщо говорити загалом, хотіла б таку країну, яка приносить їм вигоду: роботу, гроші, менше – корупції, більше – шансів реалізувати себе. Я показую у фільмі, що всі хотіли просто жити в кращій країні. А питання національності, по-моєму, відіграють меншу роль, ніж те, що краще для кожної конкретної людини і його сім'ї. Питання національності з'являється тільки тоді, коли люди розуміють, що їм потрібна нова політична структура для реалізації себе і майбутнього своїх дітей.
Коли у нас був тероризм через Північну Ірландію, нам довелося звільнити багато людей, які вбивали дітей і жінок. Це було дуже несправедливо, але, якщо ми порахуємо, скільки людей могли бути вбиті, якби ми цього не зробили, це стає справедливим
Треба розуміти, що не всі в «ДНР» або «ЛНР» хочуть жити в самопроголошених утвореннях, вони хочуть жити в Україні. І якраз ці люди не дуже балакучі, тому що це – небезпечно. Для того, щоб ситуація змінилася, ми повинні розуміти один одного, це дуже важливо – розуміти мотиви, не судити, бути готовими на компроміс. Коли у нас був тероризм через Північну Ірландію, Ірландську республіканську армію, нам довелося звільнити багато людей, які вбивали дітей і жінок. Це було дуже несправедливо, але, якщо ми порахуємо, скільки людей могли бути вбиті, якби ми цього не зробили, це стає справедливим.
Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода
