(Рубрика «Точка зору»)
Урочистості з нагоди Дня пам’яті і примирення та Дня перемоги показали, що Україна, як ніколи за останні 25 років, наблизилася до того, аби отримати власну гуманітарну політику, стійку до зовнішніх втручань. Не менш важливо, що влада запропонувала, хоча й не позбавлене певних суперечностей, але внутрішньо неконфліктне тлумачення української історії. Адже проблема не в тому, що російські агенти впливу задля розпалювання ворожнечі експлуатують певні історичні конотації, а в тому, що українці на це ведуться.
Тривалий час проросійські діячі акцентували увагу на розбіжностях між «западенцями» і «східняками». При цьому вони взагалі нічого не казали про проблеми у відносинах між народами теперішньої Російської Федерації. Адже карели і буряти, народи Північного Кавказу й народи крайньої півночі – надто не схожі одне на одного. Утім, адептам «русского мира» не було діла до цих відмінностей – їх непокоїла лише відмінність між Східною та Західною Україною.
До речі, заявляючи про неприпустимість переписування історії, сама російська влада ставиться до історії доволі «творчо». Апофеозом цього процесу став запроваджений з ініціативи президента Путіна єдиний підручник історії. Тут переписали не лише історію ХХ століття, а й позбулися такого освяченого століттями російської історіографії визначення як «татаро-монгольське іго» (ярмо). Це відоме ще з часів Московського царства тлумачення попервах хотіли замінити на «залежність російських князів від ординських ханів», але в підсумку ухвалили нейтральніше визначення «ординське іго», прибравши згадку про татар – другий за чисельністю народ у Російській Федерації.
Сценарій: «самі себе звоювали»
Аж ось, під час урочистостей 9 травня Петро Порошенко заявив, що Україна шанує і буде шанувати подвиг тих, хто виборов перемогу у Другій світовій війні, але ніколи не відзначатиме День перемоги за російським сценарієм.
Треба визнати, що за останній рік Росія сама зробила дуже багато для того, аби відштовхнути Україну, викликати в її громадян ідіосинкразію до свого сценарію та його атрибутів. Зараз у це важко повірити, але ще зовсім нещодавно навіть Віктор Ющенко намагався вмонтувати «георгіївську стрічку» в офіційний український дев’ятотравневий наратив... До речі, навіть проросійсько-неорадянський Олександр Лукашенко тоді ставився до цієї символіки значно обережніше.
Утім, наша проблема не так у ворожості російського сценарію, як у деструктивності власного. Упродовж останніх десяти років українські політики усіх таборів, замість вирішувати нагальні проблеми сьогодення, занадто багато зробили для того, аби актуалізувати проблеми мови та історії... На озброєння бралися найсуперечливіші та потенційно найконфліктніші питання. Причому, ніхто й не намагався щодо цих питань порозумітися. Навпаки, на відмінностях та суперечностях робився наголос. Наприклад, для регіоналів раптом мегаактуальною стала «волинської різанина».
І проблема не лише в тому, що тодішня влада поводила себе, м’яко кажучи, недалекоглядно, а й у тому, що тодішня опозиція також залюбки грала за цими правилами. Загалом, дуже часто тон гуманітарним дискусіям задавали такі діячі, як Ірина Фаріон та Вадим Колесніченко.
Звісно, Росія неабияк допомагала підтримувати подібний стан речей, але левову частку роботи українці зробили самі! Відтак мова та історія стали одним із інструментів гібридної війни – таким самим, як, скажімо, енергоносії, а, можливо, навіть і більш дієвим.
Парадокси імунної системи
До речі, горезвісний мовний закон Ківалова-Колесніченка досі залишається чинним. Але, погодьтеся, Україна через нього не стала менш українською. Тож, чи варто було свого часу здіймати довкола нього таку аж занадто бурхливу дискусію?.. І вже напевно, спробу його поспішного скасування в лютому 2014-го навряд чи можна назвати вдалою.
Тепер ми також можемо отримати неконфліктну версію власної історії, яка б не отруювала сьогодення, а натомість сприяла порозумінню. В усякому разі, зовнішні виклики неабияк до цього спонукають і, парадоксально, навіть сприяють.
Вчені-імунологи кажуть, що занадто активний імунітет – це так само погано, як і занадто слабкий. Адже здорова імунна система часто просто не реагує на певні подразники, а натомість занадто активований імунітет, насправді, провокує нові хвороби. Мабуть, цей принцип з біології-медицини цілком можна екстраполювати на суспільно-політичне життя. Це не означає, що на мовно-історичні питання треба накласти табу, але напевно дискусії з цього приводу необхідно вести в іншій манері, ніж це відбувалося останні десять років.
Дмитро Шурхало – журналіст Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
