Про те, що у них в полоні перебуває онук Героя Радянського Союзу Юрія Петровича Смірнова, сепаратисти дізналися від керівника Центру звільнення полонених Володимира Рубана. Саме йому вдалося переконати бойовиків відпустити 22-річного сумчанина – теж Юрія Смірнова – не на умовах обміну, як інших бійців, а як данину пам'яті учасникам Другої світової війни. Радіо Свобода знайшло родину молодого бійця і самого Юрія і розпитало про цю неймовірну історію.
22-річний Юрій Смірнов з Сум прогулюється зі своєю майбутньою дружиною Трускавцем. Тут лейтенант, артрозвідник, боєць 55-ї окремої артилерійської бригади проходить реабілітацію після тримісячного полону у «ДНР». Втім, з-поміж сотень звільнених бійців, Юра особливий, адже з полону його визволив покійний дід – Герой Радянського Союзу – теж Юрій Смірнов.
Про те, що у хлопця є дід, який воював, сепаратистам розповів генерал Юрій Рубан, який і приїхав звільняти вояка. Щоправда, перед тим, як відпустити, українського офіцера сепаратисти довго переконували перейти на свій бік. Для цього Юру спеціально возили на зустріч з так званим «міністром оборони ДНР» Володимиром Кононовим.
«Вони хотіли, щоб я перейшов на їхню сторону, казали: «Усвідом провину. Дід у тебе такий, а ти воюєш за хунту. Хунта – вона ж не вічна». Хвилин 40 розмовляв з «міністром оборони» так званої «ДНР», де він мені постійно пропаганду розказував. І коли він мене питав: «Ну що ти, Юра, вирішив?» – я сказав:«Ні». Потім возив мене по Донецьку, показував що ніби наші бомблять Донецьк. Особисто я не бачив, щоб наші бомбили», – розповідає хлопець.
Про своє ж перебування в полоні Юра розповідає неохоче, але в деталях. 24 серпня неподалік Іловайська артилеристів почали оточувати сепаратисти. Юра спершу подумав, що свої, та вже за кілька хвилин зрозумів: за ними приїхали російські десантники.
Спали на залізних поличках в приміщенні архіву. Дуже мало давали їсти перші два місяці – відро каші на всіх. Вночі не спали, читали, бо голодний не спить
«Спочатку одну добу був у Сніжному. Решту днів був у Донецьку в приміщенні СБУ. Спали на залізних поличках в приміщенні архіву. Привезли нас чоловік 15 офіцерів, а було там вже десь чоловік 60. Спали на картонах, у мене, як подушка, була клавіатура. Дуже мало давали їсти перші два місяці – відро каші на всіх. Вночі не спали, читали, бо голодний не спить, як то кажуть. Спочатку били, а потім уже перестали», – пригадує він.
Дідусь Юри – старший лейтенант 3-ї танкової роти 36-го танкового полку Юрій Петрович Смірнов – пройшов усі найбільші танкові бої: під Ленінградом, Сталінградом, а потім і на Курській дузі. Після битви під Прохорівкою вважався загиблим, хоч насправді встиг вискочити з палаючого танка. Після цього потрапив у полон, до концтабору, звідки згодом утік. Маючи осколок біля серця, дожив до 82 років. Батьки Юрія-молодшого кажуть: внук постійно намагався відповідати образу дідуся.
«Він теж намагається такий спосіб життя вести. Спортом займатися, як дідусь. Не пити, не курити», – каже Маргарита Смірнова.
Містичним чином біографії обох Юріїв пов’язують багато однакових фактів. Дід та онук схожі не лише іменами та зовнішністю, але й долями. Обидва пішли навчатися військовій справі у 17 років. Обидва зі своїми коханими познайомилися у Львові. Обидва побували у полоні.
«Все у них збігається. Той у 1941 закінчив… 21-го випускний вечір, і у Юри 21-го випускний вечір. 22 червня 1941-го оголошується війна, і він з першого дня на війну, і так само Юра. Закінчив, 21-го випускний. 23-го вже був у частині в Запоріжжі, а через два тижні – вже був в АТО», – порівнює батько Ігор Смірнов.
Після визволення Юрія родина Смірнових ще частіше відвідує могилу його дідуся. І напередодні 9 Травня тихо дякує йому не лише за Перемогу, але й за незвичайним чином врятоване життя онука.
