Інна Студинська
Російська влада заявила про спроби фальсифікації історії Другої світової війни. Білоруське Радіо Свобода за допомогою професійних істориків зібрало десять фальсифікацій тієї війни, які залишаються в білоруських шкільних підручниках і озвучуються в державних ЗМІ Білорусі.
1. Війна для Білорусі почалася 22 червня 1941 року
Перші бомби впали на Гродно і Барановичі у вересні 1939 року. Майже тиждень Брест був фактично столицею Польщі – весь польський уряд утік до Бресту. А потім вже до Румунії. Тому і кинули на Брест танкову дивізію Гудеріана. Німці взяли Брест вже 14 вересня і майже повністю його знищили. Одним з перших борців з фашистами був Янка Бриль, який воював з перших годин війни (він описує це в романі «Птахи і гнізда»).
2. Напад Німеччини на СРСР був цілком несподіваний
Насправді Сталін отримав близько 80 повідомлень від радянської агентури про підготовку нападу і його терміни. Попередив його про це і Черчилль. Інша справа, що Сталін ні Черчиллю, ні своїй розвідці не йняв віри. Він думав, що Гітлер не посміє воювати на два фронти, що німці готують висадку в Англії (операція «Морський лев»), а перекидання частини військ на Схід – це такий маневр, щоб ввести англійців в оману. Сталін навіть передав у розпорядження Німеччини понад 20 транспортних кораблів, що стояли в німецьких портах під радянськими прапорами і з радянськими екіпажами в очікуванні завантаження німецького десанту. Вранці 22 червня німці захопили ці кораблі без єдиного пострілу. Невипадково на першому після нападу засіданні Політбюро ЦК ВКП (б) Сталін дав дуже грубу оцінку того, що трапилося: «Прос...ли!»
3. Збройні сили Німеччини та її союзників багаторазово перевершували збройні сили СРСР в європейській частині країни
Червона армія за кількістю військ, що перебували в західних прикордонних округах, поступалася арміям вермахту і союзників Німеччини в 1,3 рази – 3 мільйона 290 тисяч осіб проти 4 мільйонів 306 тисяч. Але вона мала величезну перевагу в танках і самохідних гарматах (15687 проти 4170 німецьких, тобто в понад 3,76 раза), в авіації (10742 літаків проти 4642 – більш, ніж у 2,32 раза) і в артилерії (59787 гармат і мінометів проти 42600 – в 1,4 раза більше).
Якщо врахувати радянські війська другого ешелону, які перебували в західних областях РРФСР, прилеглих до Естонії, Латвії, Литви, Білорусі, України (а це понад мільйон осіб), то і перевага в чисельності особового складу також була на боці Робітничо-селянської Червоної армії.
4. Гарнізон Брестської фортеці мужньо чинив опір близько двох місяців, стримувавши значні сили вермахту
Німці зайняли Брест 22 червня до 12 години дня. Укріплення (форти) Брестської фортеці штурмувала 45-а стрілецька дивізія вермахту, що складалася з австрійців. Ті війська, що стояли у фортеці, 22 червня пішли звідти в прилеглі ліси і далі відходили на схід. У фортеці залишилися офіцери штабів і управлінь, комендантський, господарські та інші підрозділи зі складу 6-ї і 42-ї стрілецьких дивізій, прикордонники, члени офіцерських сімей – всього до 5 тисяч осіб. Ці розрізнені частини радянська, а тепер російська і білоруська пропаганди називають «гарнізоном». Захисники фортеці капітулювали 30 червня. Тільки в Східному форті купка солдатів на чолі з майором Гавриловим продовжувала чинити опір цілий місяць – до 23 липня. Але жодного стратегічного значення їхня боротьба не мала. Взагалі, Брестом займалися всього дві дивізії супротивника (31-а і 45-а) – зі 166, які брали участь у вторгненні.
5. «Лінія Сталіна»
Це система укріплених районів уздовж старого західного кордону СРСР від Карельського перешийка до берегів Чорного моря. Будувалася вона з 1928 до осені 1939 року і називалася тоді «лінією Молотова» (а в німецьких документах – «лінією Сталіна») – за аналогією з «лінією Мажино», «лінією Маннергейма». Згідно з підручниками, Полоцький, Мінський, Слуцький, Мозирський укріплені райони знаходилися на території Білорусі. Це 966 вогневих споруд. «Лінія Сталіна» могла вести безперервний артилерійський і кулеметний вогонь. Завданням «Лінії Сталіна» було прикривати Мінськ.
Насправді, на так званій «Лінії Сталіна» були локальні бої, але визначального впливу на хід військових подій вона не справила.
Демонтаж «Лінії Сталіна» розпочався з осені 1939 року, після підписання Пакту про ненапад і приєднання Західної Білорусі. До літа 1941 демонтаж «Лінії Сталіна» був завершений на 85 відсоків. Ось чому німці на п'яту добу взяли Мінськ, і жодних боїв від Бреста до Мінська не було.
6. На тимчасово окупованій території весь народ піднявся на партизанську боротьбу проти окупантів
Згідно з позицією радянських і низки білоруських учених, «партизанський рух на території Білорусі носив загальнонародний характер. Кількість білоруських народних месників перевищувала 374 тисяч осіб. Вони були об'єднані в 1255 загонів, з яких 997 входили до складу 213 бригад і полків, а 258 загонів діяли самостійно». Так стверджує відомий історик Коваленя.
Однак радянська статистика сучасними зарубіжними істориками вважається дуже завищеною, і тому загальнонародний характер партизанської війни ставиться під сумнів. (Котлярчук А., Бернард Кьярі. Повсякденність за лінією фронту: Окупація, колаборація і спротив у Білорусі (1941-1944 роки).
Згідно з офіційними цифрами, в партизанському русі брало участь не більше 5 відсотків населення. На думку деяких істориків, цифри завищені в 2-3 рази. Партизани до весни 1943 року не завдавали вермахту помітної шкоди. А історії про неймовірні подвиги групи Костянтина Заслонова в Орші, загону бацька Миная (Шмирьова) та інші такого роду – перебільшення.
Білоруські партизани в роки війни вбили і поранили 500 тисяч фашистів, німців та їхніх пособників, стверджує офіційна статистика. Жодна країна світу не підтверджує такої кількості жертв. За даними професора Еммануїла Іоффе, партизани могли вбити близько 100 тисяч. Причому з убитих більшість – колабораціоністи, а меншість – німці. Партизан всього було 374 тисяч. Багато хто з командирів партизанських загонів давав завищені зведення.
7. Евакуація. З Білорусі було евакуйовані 1,5 мільйона осіб
В енциклопедії «Білорусь у Великій Вітчизняній війні. 1941-1945» стверджується: «25 червня 1941 року організована Центральна Евакуаційна комісія при РНК УРСР на чолі з головою РНК І.Билінскім. З числа цивільного населення, в першу чергу, евакуації підлягали діти. На схід в червні-серпні вивезено понад 190 дитячих установ (близько 16,5 тисячі дітей)... Всього до східних районів – в Поволжя, на Урал, до Західного Сибіру та інших – виїхало близько 1,5 млн робітників Білорусі…»
Проте, донині проблема евакуації населення УРСР в роки війни, а особливо кількість евакуйованих, залишається «білою плямою».
У Національному архіві Республіки Білорусь зберігаються дані про евакуацію населення УРСР до регіонів Російської Федерації, окремі дані щодо Вірменської і Туркменської РСР. За підрахунками професора Еммануїла Іоффе, які зроблені на підставі списків, що зберігаються в архіві, число евакуйовані з Білорусі склало близько 110 тисяч осіб. Окрім того, в Національному архіві Білорусі зберігається «Довідка про евакуацію населення БРСР» від 1 червня 1942 року. Згідно з нею, з Білорусі евакуйовані 120,1 тисячі осіб. Є ще списки щодо деяких регіонів – Комі АРСР, Алтайського краю, Мордовської, Чувашської АРСР та ін. Плюс додамо кількість евакуйованих дітей за різними списками – 36850 осіб.
Таким чином, загальна кількість евакуйованих жителів БССР завищена в 2-3 рази.
8. Втрати. У Білорусі загинув кожен четвертий
Статистика свідчить: якщо до війни в Білорусі в її нинішніх кордонах проживало 9,2 мільйона осіб, то наприкінці 1944-го – 6,3 мільйона. Згідно з даними Надзвичайної державної комісії з розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників, всього на території БРСР вбито 2219316 осіб цивільного населення і військовополонених (серед них 1,4 мільйона мирного населення і 800 тисяч військовополонених).
Багато дослідників вважають, що відомості про людські втрати щодо низки районів були значно занижені, що дані щодо деяких таборів для військовополонених – неточні. У цю цифру також не включені ті, хто зник безвісти, бійці Червоної армії з числа білорусів, які потрапили до полону і загинули там. Не враховано також вивезених до Німеччини мирних жителів, які там загинули. Зараз деякі дослідники вважають, що з урахуванням непрямих втрат за роки Великої Вітчизняної війни загинуло від 2,5 до 3 і більше мільйона жителів Білорусі, тобто не менш, ніж кожен третій.
9. Героїзація осіб. Подвиг Миколи Гастелло
За офіційною версією, 26 червня 1941 року в літак капітана авіації Миколи Гастелло потрапив зенітний снаряд, капітан розвернув літак і спрямував його в колону фашистської техніки. Зі зведень Радянського інформбюро від 5 липня 1941 року про цей таран дізнався весь Радянський Союз.
У 1951 році могилу капітана Гастелло розкопали для урочистого перепоховання, і серед залишків знайшли особисті речі іншого льотчика – Олександра Маслова. Літак Маслова вилетів на завдання бомбити шосе в районі Радошковичів. Історики стверджують, що саме Маслов спрямував свій палаючий літак в німецькі цистерни.
Але Гастелло вже став частиною радянської пропагандистської машини, подвиг Гастелло жив своїм власним життям і оскарженню не підлягав.
Зусиллями шанувальників альтернативної версії в 1992 році Маслов був нагороджений орденом Великої Вітчизняної війни 1 ступеня, а в 1996 році йому дали звання «Герой Росії». Низка дослідників (насамперед, син Миколи Гастелло – полковник у відставці Віктор Гастелло) спростовують версію з Масловим.
10. Білі плями. Білорусь після війни втратила свої території
10 серпня 1945 був ухвалений закон про радянсько-польський кордон. За ним, Польщі дісталася майже вся Білостоцька область (17 районів), до того ж 3 райони Брестської області. Міста Августов, Білосток, Більськ, Гайновка, Дорогичин, Ломжа та інші стали польськими. Натомість БССР отримала всього лише 15 сіл на колишній польській території.
Таким чином, Білорусь стала єдиною країною з числа переможців фашизму, яка втратила частину своєї етнічної території. Всі інші країни забрали території (Литва – половину Курської коси і повернула Клайпеду; Польща – Вроцлав, узбережжя Балтійського моря; Росія – Калінінград). У підручниках про це не пишуть.
Оригінал матеріалу – на сайті Білоруської редакції Радіо Свобода
