Шанування пам’яті померлих чи культ радянських пам’ятників?

Варшава – Різне розуміння пам’яті про Другу світову війну стало в центрі нової польсько-російської суперечки. Польща та Росія мають різне уявлення про те, що вважати гідним вшануванням полеглих у Другій світовій війні. Поляки переконані, що загиблі мусять лежати на цвинтарях, туди ж потрібно перенести пам’ятники радянським воїнам, споруджені на польскій землі в період комунізму. Натомість у Росії переконані, що радянські пам’ятники повинні залишатися там, де їх свого часу поставили. Поки тривають такі суперечки, польська сторона, так би мовити, «очистила» радянські цвинтарі від символів комунізму – серпів і молотів.

Депутати міської ради польського міста Пєнєнжно звернулися з відкритим листом до влади і мешканців російського міста-побратима Мамонтово, що у Калінінградській області. У своєму зверненні поляки пояснюють, чому вони наполягають на необхідності демонтажу пам’ятника радянському генералові Іванові Черняховському, який стоїть у Пєнєнжно. Цей пам’ятник спорудили в 1970-х роках неподалік того місця, де в лютому 1945 року генерал загинув.

У листі сказано, що свого часу Черняховський організовував антипольскі акції та політичні репресії. «Це був один з елементів плану радянізації та політичного підпорядкування територій, які займала Радянська армія», – наголошує міськрада Пєнєнжна. Водночас, польські депутати твердять, що їхнє рішення про демонтаж монумента Черняховського не спрямоване проти жодної нації. «Як орган самоврядування ми культивуємо пам’ять про всіх полеглих, які спочивають у нашій землі. Місце поховання 166 радянських солдатів, яке знаходиться у Пєнєнжно, оточене належною опікою та пошаною», – зазначено в листі до росіян.

Демонтувати пам’ятник генералові Черняховському в Пєнєнжно зібралися рік тому. Таке рішення місцевої влади спричинило гостру критику з боку Росії. Російська сторона відкинула польські пропозиції про перенесення монумента на територію Калінінградської області або на один з військових цвинтарів у Польщі. Нещодавно у Пєнєнжно побував Сергій Андреєв, посол Росії в Польщі, де він заявив, що пам’ятник Черняховському повинен залишитися на тому місці, де його спорудили. Натомість мер цього польського міста Казімєж Кейдо на урочистості за участю російського дипломата не прийшов. Він твердить, що не з’явився б на покладанні квітів до пам’ятника Черняховського, навіть якби його про це просили. Кейдо наполягає на тому, що монумент радянського генерала потрібно демонтувати.

Такі польсько-російські непорозуміння з пам’ятниками й цвинтарями останнім часом відбуваються систематично. Минулого тижня кількасот російських мотоциклістів із Калінінградської області побували у польському міста Бранєво, що неподалік кордону з Росією. Вони приїхали на тамтешнє меморіальне кладовище часів Другої світової війни. Не зважаючи на те, що одним із мотоциклістів був губернатор Калінінградської області, міська влада Бранєва не прийшла його привітати.

Чому про пам’ятники, які стоять у Польщі, треба сперечатися з Росією?

Адам Сівек, експерт з польської Рада охорони пам’яті про боротьбу і мучеництво, такі діаметрально протилежні підходи до увічнення пояснює різним розумінням пошани до загиблих у Другій світовій. За його словами, у Польщі перевагу надають вшануванню пам’яті померлих під час цієї війни, натомість у Росії – пошані до пам’ятників.

Сівек каже, що на території Польщі є 630 кладовищ радянських солдатів. Усі їх ремонтують і доглядають за кошти польської держави. Він говорить: «Догляд за їхніми могилами – це форма пошани і пам’яті. Натомість, доглядання за пам’ятниками, які служили комуністичній пропаганді не має нічого спільного з пам’яттю про рядових солдатів».

За словами Сівека, найчастіше предметом польсько-російських суперечок про пам’ятники є так звані «пам’ятники братерства зброї», споруджені в період комунізму. Як розповів експерт, багато з них у поганому технічному стані. Сівек пояснює: «Місцева влада не поспішає вкладати кошти у їх ремонт, бо має інші проблеми. Крім цього, ці пам’ятники – це сліди колишнього комуністичного режиму, тож виникає питання: наскільки нашій історичній політиці та державним інтересам відповідає те, щоб їх утримувати? Та Польща підписала в 1994 році двосторонню угоду з Росією про охорону місць пам’яті та військових кладовищ. Невдалі формулювання у цій угоді дають підстави російській стороні вважати, що ці пам’ятники – це об’єкти, які не можна усунути , а Польща повинна їх оберігати». Тому, каже експерт, демонтаж чи перенесення таких пам’ятників – це дуже складна справа, яка супроводжується суперечками з Росією.

Проте, як наголошує Сівек, впродовж останніх двадцяти років радянські цвинтарі й пам’ятники радянським героям все-таки змінилися. Річ у тім, що польське законодавство передбачає кримінальну відповідальність за використання символів тоталітаризму, зокрема, комунізму. Таким символом у Польщі вважають серп і молот. «Зірки на могилах – це знак приналежності до армії. Натомість серп і молот – це вже цілком цивільний символ неіснуючої держави – Радянського Союзу, він має однозначно ідеологічне спрямування. Нема підстав зберігати серп і молот, тож ми послідовно ці серпи й молоти усуваємо, часто при нагоді якихось ремонтів. Більшість військових кладовищ вже очистили від цих символів», – зазначив польський експерт.

Чи варто зберігати «гарний» пам’ятник, якщо він прославляє комунізм?

Загалом, каже Адам Сівек, образ польської історичної пам’яті, віддзеркалений у пам’ятниках, сильно змінився впродовж останніх 25 років. Переважна більшість пам’ятників, які увічнювали діячів комунізму, зникли ще 90-ті роки. Натомість, споруджено багато пам’ятників діячам польської національно-визвольної боротьби та антикомуністичного руху. Експерт розповідає: «Ці пропорції змінилися, пам’ятники з періоду комунізму сьогодні у меншості, їх систематично меншає, але виникають дискусії, чи потрібно усі ці пам’ятники знищити. Трапляються захисники цих пам’ятників, які послуговуються різним аргументами, наприклад, таким, що ці пам’ятники мають мистецьку цінність, або що їх запроектував якийсь відомий скульптор. Такі люди не дивляться на те, яким змістом наповненні такі пам’ятники, для них головне – це форма. Натомість, головний аргумент російської сторони такий, що поляки, ліквідовуючи ці пам’ятники, безчестять пам’ять солдатів, які загинули, визволяючи Польщу». На жаль, каже Сівець, ті хто висуває такі звинувачення, забувають, що саме Польща утримує всі 630 цвинтарів, де поховані сотні тисяч радянських воїнів.

Натомість, наголошує Сівек, з Німеччиною Польща досягла домовленості щодо різних підходів до увічнення пам’яті солдатів двох світових воєн. За могилами німецьких вояків, які полягли на польській землі під час Першої світової, доглядає польська держава. Натомість, про могили, де поховані німецькі солдати гітлерівської армії, дбає Німеччина. Сівець каже, що дотепер у різних місцях Польщі знаходять поховання німецьких солдатів часів Другої світової. Щоб віддати людським решткам належну пошану, Польща визначила 12 місць у різних регіонах держави, де відбуваються такі запізнілі поховання.

У свою чергу, радянські поховання солдатів у центрах міст під пам’ятниками, чи на так званих пагорбах Слави Сівек називає «макабричним звичаєм». Це служило ідеологічним цілям, каже експерт. На його думку, в такій комуністичній практиці нема навіть тіні пошани до пам’яті померлих. Тому, каже він, там, де ще є такі могили, потрібно здійснити перепоховання, перенести рештки радянських воїнів на цвинтарі.