Київ – Українська ідентичність тримається на двох культурах, і саме це є її основною перевагою, переконаний французький історик та богослов Антуан Аржаковський. На цьогорічному «Книжковому арсеналі» він презентував український переклад своєї книги «Розбрат України з Росією», де проаналізував причини нинішнього конфлікту з точки зору історії, ментальності та політики. Радіо Свобода поговорило з Антуаном Аржаковський про хиби у російській міфології і Майдан як богословський феномен.
– Коли Ви вирішили написати цю книгу?
– Я жив в Україні з 1998 до 2011 року, оскільки працював спершу у посольстві Франції як аташе з питань культури, а потім – в Українському католицькому університеті у Львові, там я створив Інститут екуменічних студій. Коли ж у 2011 році я повернувся до Парижа, то зрозумів, що моєї роботи з культурою було недостатньо для нашого основного проекту – інтеграції України в Європу. Потрібно працювати ще в політичному плані. Я захотів написати біографію Арсенія Яценюка і, повернувшись в Україну, почав робити інтерв’ю з ним. Тоді він був лідером опозиції, мене зацікавив його проект, і я вирішив, що Франції потрібно знати про нього і про те, що відбувається в Україні загалом.
А згодом розпочався Майдан. Стало ясно, що потрібно прискорити публікацію книги, адже Франція нічого не знає і не розуміє про Україну. Немає відомих інтелектуалів, які могли б французькою пояснити, що відбувається. Після анексії (Криму – ред.) я ще більше переконався у цьому. Тож книжка вийшла у червні, щоб дати максимум інформації не лише журналістам, але й владі. Я надіслав примірники Олланду і Саркозі, щоб вони не говорили дурниць про Україну. А потім додав ще кілька розділів для перекладних видань.
– Ви називаєте Майдан, серед іншого, богословським феноменом. Чому?
– Люди були готові захистити свої цінності і віддати життя. Це був екзистенційний момент, йшлося про життя і смерть. Присутність церкви і релігії була дуже важливою, адже це – структури, що легітимізують тебе і підтримують у важливий період життя. На Майдані православні, греко-католики, євреї і мусульмани молилися разом. Це рідко трапляється, це нагадує людям, що є один бог. А також нагадує світові, що в Україні екуменізм, тобто об’єднання християн, має величезний потенціал.
До речі, Україна – єдина з країн, що у 15-му столітті прийняла Флорентійський собор і залишилась вірною йому.
– Ви пишете, що для розв’язання нинішнього конфлікту потрібно звернутися до спадщини Київської Русі. Що Ви маєте на увазі?
Російська історіографія стверджує, що Росія – єдина спадкоємиця Ярослава Мудрого і Володимира Великого. Українські історики говорять те саме про Україну. Обидві країни борються за цю спадщину
– Наразі триває боротьба між двома різними історіографіями. Російська історіографія стверджує, що Росія – єдина спадкоємиця Ярослава Мудрого і Володимира Великого. Українські історики говорять те саме про Україну. Обидві країни борються за цю спадщину. Якщо Росія переможе, то це означатиме, що України не існує. Якщо програє – що ідея Росії як давньої держави не має сенсу, бо вона, виходить, виникла у 17-му столітті, а Україна – ще у 9-му.
Але треба розуміти, що ексклюзивна історіографія – це небезпечно. Обидві сторони можуть вважати себе послідовниками Київської Русі. Франція і Німеччина – спадкоємиці імперії Карла Великого. У свій час вони намагалися довести своє виняткове право на історію, і це призвело до страшної війни.
Міф – це дуже важливо, він вищий за індивідуальну свідомість, він дає народу гідність і надію. Але міф має бути критикований серйозними істориками так, щоб росіяни, зрештою, зрозуміли, що українці – інша нація
Тепер же історики кажуть: так, був такий період, але зараз ми інші, маємо спільне коріння, але є двома незалежними державами з різними ідентичностями. Україна і Росія мали б зробити те саме. Міф – це дуже важливо, він вищий за індивідуальну свідомість, він дає народу гідність і надію. Але міф має бути критикований серйозними істориками так, щоб росіяни, зрештою, зрозуміли, що українці – інша нація.
– У чому основна хиба російської міфології?
– Микола Карамзін, головний історик Миколи І, мав статичне розуміння розвитку історії. Але це – хибний підхід, бо історія динамічна, люди змінюються в її ході. Ключевський правильно критикував Карамзіна, як і Федотов – історик 20-го століття, який емігрував до Парижа. Він прояснював, що Україна – це інша нація, як спеціаліст із Середньовіччя. На жаль, у 16-му столітті не відбулося відродження духовності, яке постулював ще Сергій Радонезький. Це спричинило розкол між тими православними, що підтримували державу, і монахами, які були проти власності і держави. Федотов називає це трагедією, бо у майбутньому це перетвориться на опозицію між інтелігенцією та провладною церквою. Шкода, що сучасні російські історики неуважно читали Федотова. Якби я був українцем, радив би його усім своїм російським друзям.
– Чому Ви вважаєте, що від війни найбільше постраждає Росія?
Якщо довго жити у брехні, у пропаганді, то менше шансів побудувати справедливу державу, більше шансів отримати громадянську війну і крах імперії. А росіяни не бачать своєї відповідальності за війну. Вони вірять у змову Заходу. Це – параноя
– Якщо довго жити у брехні, у пропаганді, то менше шансів побудувати справедливу державу, більше шансів отримати громадянську війну і крах імперії. А росіяни не бачать своєї відповідальності за війну. Вони вірять у змову Заходу. Це – параноя. Ми бачили результати такої параноїдальної поведінки наприкінці 80-х. Поляки змогли вийти з цієї системи, тому що у них була опозиція – католицька церква, «Солідарність». У них було критичне мислення і правильна пам'ять про минуле. В Росії ж опозицію вбивають. На жаль, церква там не виконує свою місію – показати шлях до царства божого на землі. Навпаки – вона закликає підтримувати війну в Україні. Це страшно. Але тоталітарні суспільства не тримаються довго. Є момент, коли усі об’єднуються проти них, і це відбувається зараз. Росію підтримують лише десять країн. Це нездорово для такої великої держави.
– За Вашими словами, Україна – двокультурна держава. Це позитивна чи негативна оцінка?
В Україні сприйняття будь-якої іншої національності або вірування відбувається саме завдяки двомовності та двокультурності
– Я говорю про єдину українську ідентичність, тому що є єдина держава Україна. Але ця ідентичність тримається «на двох ногах». Є українська і російська мови, є історія, пов’язана з західною Європою і Росією. Україна поєднує ці два полюси. Раніше це вважалося слабкістю. Але після Революції гідності стало ясно, що це – сильна сторона, тому що вас об’єднують цінності, а не мова чи релігія. Французи мене не розуміють, на їхню думку, має бути єдина держава, мова та ідеологія. Ліберали теж не розуміють. Вони вважають, що не можна обмежитись двома культурами, адже насправді їх набагато більше: татари, євреї, румуни. Але я бачу, що дві основні сторони української ідентичності пов’язані і з Росією, і з західною Європою. Завдяки цій відкритості щодо іншого Україна може стати сучасною толерантною державою. Але це стане можливим не за рахунок теоретичних ліберальних переконань, які насправді не так вже й добре працюють у західній Європі (і завдяки чому з’являються популістські націоналістичні партії). В Україні сприйняття будь-якої іншої національності або вірування відбувається саме завдяки двомовності та двокультурності.
– Водночас, після вбивства журналіста Бузини багато хто заговорив про зростання ненависті і нетерпимості в суспільстві. Як цьому запобігти?
Росія намагається роз’єднати українське суспільство. Я вважаю, що головні факти, що засвідчують вашу єдність – це Майдан і вибори. Я дуже сподіваюсь, що ви зможете зберегти цей дух і спокійно реагувати на провокації
– Я знаю, як Росія намагається роз’єднати українське суспільство. Я вважаю, що головні факти, що засвідчують вашу єдність – це Майдан і вибори. Українці показали, що спільне сильніше за відмінне. Я дуже сподіваюсь, що ви зможете зберегти цей дух і спокійно реагувати на провокації. Україна в останні місяці показала новий рівень самоусвідомлення. Але дуже важливо, щоб тривали дискусії навколо нового проекту Конституції та законів про декомунізацію. Це – дуже важлива основа, але потрібно також, щоб суспільство підтримувало державу у реформах і вело діалог навколо цих змін.
