(Рубрика «Точка зору»)
До 1971 року до складу постійних членів Ради безпеки ООН поряд із Британією, СРСР, США та Францією входила Китайська Республіка. Ця держава у 1945 році, при створені ООН, увійшла до складу постійних членів Ради безпеки, бо ще у 1941 році разом із СРСР та США, приєдналася до складу Антигітлерівської коаліції, яку Британія, Польща та Франція створили у 1939 році.
У 1949 році у Китаї відбувся переворот Мао Дзедуна. Континентальна частина країни стала називатися Китайською Народною Республікою, а Китайська Республіка становила собою острів Тайвань та низку дрібних островів, але саме за нею ще 22 роки зберігалося місце постійного члена Ради безпеки та інші права суб’єкта міжнародного права. Лише у 1971 році під тиском СРСР було здійснено «рокіровку» і місце члена Ради безпеки посів комуністичний Китай.
Таким чином у 1971 році мав місце прецедент зміни складу постійних членів Ради безпеки.
Генсекретар «висловив думку»
У 1991 році місце постійного члена Ради безпеки перейшло від СРСР до Російської Федерації. Це сталося зовсім не тому, що Росію було визнано правонаступником Радянського Союзу і вона набула членства у ядерному клубі.
Для того щоб Росія замінила СРСР у Раді безпеки не знадобилося навіть рішення Генеральної асамблеї. 21 грудня 1991 року Рада глав держав СНД ухвалила рішення щодо членства в ООН та інших міжнародних організаціях. За три дні Російська Федерація звернулася до Генерального секретаря ООН Хав’єра Переса де Куельяра з посланням про те, що членство СРСР в ООН, зокрема у Раді безпеки, «продовжується Російською Федерацією». Генсекретар, за тиждень до закінчення його каденції, узяв до уваги це послання, «висловивши думку», що воно є лише повідомленням, яке не вимагає якихось спеціальних рішень з боку самої ООН. Про згоду із ним повідомили усі члени Ради безпеки. Далі це питання не обговорювалося. Фактично нинішній статус Росії як члена Ради безпеки ООН ґрунтується на «висловленій думці» генсекретаря та згоді із ним членів Ради безпеки. Хіба цього досить?
Відповісти на це питання міг би Міжнародний суд ООН. Для цього слід зробити відповідний запит до нього, що має базуватися на частині 1, ст. 96 Статуту ООН. Предмет запиту: питання щодо правочинності продовження Росією членства в ООН СРСР. На підставі консультативного висновку Суду є можливою постановка питання щодо права перебування Росії у Раді безпеки.
Відповідно до викликів сучасності
Із моменту утворення ООН, членами Ради безпеки стали країни-переможниці у Другій світовій війні. За 70 років після того світ змінився. Німеччина і Японія повною мірою заплатили за те, що розв’язали ту війну. Сьогодні вони, у числі 7 провідних країн світу, відіграють дуже важливу роль у розвитку цивілізації. Час вибачити їм Другу світову.
Натомість Росія усім світом визнана країною-агресором, проти неї запроваджено санкції. Вона розв’язала наймасштабніші за кількістю жертв та руйнувань бойові дії у Європі з часів Другої світової сійни. Йдеться не лише про Україну сьогодні, але і про дві війни у Чечні.
Статус члена Ради безпеки Росія використовує задля унеможливлення ухвалення резолюцій, спрямованих на припинення її війни проти України, де російські військовослужбовці і їхні найманці коять злочини проти людяності, знову таки – найбільші з часів Другої світової.
Росія набула статусу члена Ради безпеки, зокрема, і за згоди України, яка у грудні 1991 року підтримала рішення глав держав СНД щодо членства в ООН. Сьогодні Росія є небезпечним ворогом України і світової цивілізації загалом.
Час переглянути законність підстав її членства у Раді безпеки. Юридичним інструментом тут може виступити Міжнародний суд ООН, а політико-дипломатичної підтримки слід шукати у Німеччини, Японії та інших країн, зацікавлених у реформуванні Ради безпеки відповідно до викликів сучасності.
Костянтин Матвієнко – експерт Корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
