Рівне – П’ята за три місяці смерть військовослужбовця з числа мобілізованих на Рівненський полігон і неодноразові дзвінки мобілізованих та їхніх рідних до редакції з розповідями про начебто неналежні умови послужили причиною звернення Радіо Свобода до оперативного командування «Захід» – з проханням висвітлити організацію побутових умов та медичного обслуговування бійців.
Тучинський полігон під Рівним – особлива республіка. Тут діють армійські правила, до яких не так легко звикнути вчорашнім цивільним. Втім, правило «обід за розкладом» тут шанують усі. Тож в обідню пору тут найлегше побачити і тих, хто вкрай незадоволений своїм тут перебуванням, і дисциплінованих бійців, і добровольців, серед яких практично немає скаржників.
Найперший візит – до наметів одного з батальйонів. Вони тут різні – в одних – брезентові, в інших – прогумовані. Переваги і недоліки в кожного з них – свої. «Дихаючі» частіше протікають під час дощу, в окремих прогумованих у вологу погоду поширюється грибок. Борються з цим шляхом дезінфекції та провітрювання.
«Нужник» і холодна вода – для городян біда
У холодну пору тут топили «буржуйки» на дровах, кількість яких катастрофічно швидко зменшувалася. Тоді волонтери піднімали на ноги всю область. Дрова привозили, іноді економили, кажуть бійці. Дехто з солдатів обурюється, що часом доводилося розпилювати дрова самотужки. Інші ж кажуть, що це – нормальна школа «виживання» для городян. Як і вуличний туалет.
Матраци, подушки, спальні мішки дісталися усім. Ще півроку тому їх бракувало. Та в декого проблеми з формою і черевиками – через розмір. Комплект форми – лише один, із теплою білизною. Рідні військових самотужки шукають списану німецьку форму, котра дешевша від американської. На Рівненському ринкові вживану німецьку камуфляжну куртку продають за 400гривень.
Цивільній людині важко констатувати, наскільки відповідають ці умови армійським вимогам. Ті хто побував в зоні АТО, кажуть, життя в наметах на полігоні – перша адаптація до польових умов. Відтак це необхідно.
Важче на полігоні, легше – в АТО?
Біля одного з наметів військові рихтують верхні лежанки. Його мешканці обурюються, що замість належних 18 доведеться розміщатися вдвічі тісніше. Представники прес-центру пояснюють – це тимчасове рішення, адже на полігон незабаром прибудуть нові мобілізовані. Чому в країні бракує наметів для військових – це питання. Як і те, чому в Україні бракує якісних військових наметів.
Під час навчань біля кожного з підрозділів чергують санітарні машини. У полі проводять навчання з першої медичної допомоги «Білі берети». У казармі розгорнутий лазарет. Телефоном скаржники розповідали нам про те, що на хворих звертають увагу лише з температурою 39 і вище. В лазареті ж на медиків не скаржаться. Втім, поряд із нами – представники прес-центру командування, що, ймовірно, впливає на рівень відвертості пацієнтів.
Начальник лазарету, капітан медичної служби Андрій Климук запевняє – тут проходять лікування лише з легкими формами захворюваності, наразі для діагностики та серйознішого лікування хворих направляють до госпіталю.
Польова кухня – поза конкуренцією. Тут постійно гарячі баки з водою – для миття посуду (умивальники – в наметах). На харчування ще не скаржився ніхто. За нормами солдати щодня вживають м’ясо, страви – смачні, добавки дають. Харчують військовослужбовців цивільні кухарі. Щоправда, з вітамінів – лише квашена капуста. Але декому бракує… спиртного. Решта бійців називають схильних до пияцтва «аватарами». Керівництво нарікає на військкомати, які «не помічають» п’яничок.
Бійці скаржаться на своє здоров’я, командири – теж… на здоров’я бійців
П’ять смертей на полігоні пов’язані з алкогольною хворобою, в одного чоловіка під час стрільб стався інфаркт. Останній трагічний випадок смерті 32-річного хмельничанина зафіксований 15 квітня. Висновок експертів – гостре отруєння алкоголем.
Начальник полігону, полковник Олександр Миколайчук, запевняє, що на пропускних пунктах діє суворий контроль. Однак полігон величезний, і стежинами, які колись проторували грибники до тутешніх лісів, нині нерідко «ходить» самогон.
Тих, хто усвідомлює свою залежність від оковитої, рятують від неї в лазареті – глюкозою та протисудомними препаратами. Але дехто вперто її приховує.
Співпраця з міліцією у військових поки що «не йде». Вояки не пускають правоохоронців на полігон, а ті, в свою чергу, перекладають відповідальність за випадки пияцтва на неналежну дисципліну серед військових.
Не останню роль у цій біді відіграють підпільні торговці алкоголем із навколишніх сіл. Нещодавно до декого з них завітали представники «Правого сектору». Ефективність співбесід була набагато вищою, ніж під час спілкування з дільничними міліціонерами. Відтак з’явилася надія, що кілька «правих» десантів виведуть на чисту воду торговців спиртним.
Командування дозволило військовим, призваним із ближчих країв, відвідати рідних на великодні свята. Хлопці ж, які мають сім’ю та дітей, особливо немовлят, скаржаться, що хочуть бути вдома щотижня. Декому це вдається, кажуть вони. Натомість командири стверджують – додому не відпускають лише порушників дисципліни.
