(Рубрика «Точка зору»)
Із волонтерами відвідав бійців ОУН, який у складі 81-ї новоствореної десантно-штурмової тактичної бригади проходять бойовий вишкіл на полігоні десантників під Житомиром. Але на початок декілька слів про волонтерів. Направду дивовижні люди. Вони як ніхто інший знають усі плюси і мінуси Української армії. Мінусів більше. Логічно неможливо пояснити їх фанатизм (у хорошому розуміння цього слова). Адже витрачаючи свої кошти і час для підтримки Збройних сил України чи добровольців, їм дуже часто «віддячують» перевірками СБУ та іншими органами. До цього часу усі «наїзди» завершувалися вибаченнями. У такій ситуації уже давно можна було плюнути на все. Але знову і знову сідають в авто, загружають у багажники все обхідне і їдуть, як вони кажуть, до «наших хлопців».
Біля першого КПП наш невеликий ескорт зупиняють військові. Тут усе серйозно. Хто їде? До кого їдете? Що привезли? Без відповідей на ці питання, не пропустять. Автомобілів і людей чимало. Але безперешкодно проїжджають тільки військові. Категорично забороняється дорогою робити фото і знімати відео.
Другий і третій блокпости минаємо без зупинок. Але тільки тому, що нас супроводжує авто із шевроном «ОУН-Збройні сили України».
«Наші хлопі» уже зачекалися. Як правило, це бійці батальйону ОУН, які брали участь в обороні Пісок. Але чимало нових. Суворі обличчя вкриваються посмішками. Неодмінне вітання – «Слава Україні! Героям слава!»
Намети ОУН відрізняються від решти. Над ними сині прапори із стилізованим під меч золотим тризубом. У наметах портрети Євгена Коновальця, Олега Ольжича, інших лідерів ОУН, ікони, книжки.
Ще одна характерна деталь, яка відрізняє наших хлопців від решти десантників. Тут зберігається стиль націоналістів. Звертаються на «друже» і за позивними:. «Друже, Бояре, Аватаре, Хане, Док, Лєший, Сафарі…»
Із розмови з офіцерами під командуванням яких знаходиться підрозділ ОУН у ЗСУ дізнаюся багато цікавого і незвичного. Скажімо, присутність хлопців із ОУН спонукала їх до вивчення історії ОУН і УПА. Майор мені розповів, що УПА народилася на Волині, а біля її витоків стояв Тарас Бульба-Боровець, який створив «УПА-Поліська Січ». Він шкодує, що про цього діяча мало ще знає український загал.
При цьому офіцери не приховують, що зовсім недавно їх виховували у неприйнятті бійців ОУН. Мовляв, «екстремісти», «радикали», фанатики». А виявилося – патріоти, для яких Україна – альфа і омега їхнього життя.
Якщо для офіцерів ЗСУ бійці ОУН, це передусім ідеологічне наповнення змісту їхньої служби, то для наших хлопців ЗСУ, це можливість пройти серйозний бойовий вишкіл, який дозволить визволити Україну від московських окупантів.
Тут ніхто не сумнівається у тому, що Українська армія, зокрема десантники мають піти в наступ. Командир підрозділу ОУН друг Бояр обіцяє, що над першим звільненим від окупантів містом чи селом поруч із державним синьо-жовтим прапором буде піднято прапор ОУН. Іншими словами, тут панує дух очікування наступу і звільнення української землі.
Власне, приїхали на полігон із конкретною метою – вручити бійцям батальйону ОУН медалі, якими їх нагородив предстоятель Української православної церкви Київського патріархату, патріах Філарет.
І тут виявилася ще одна цікава деталь. Хлопці розуміють, що їх нагороджено церковною нагородою, але сприймають її як нагороду держави. Не знаю, чим це пояснити.
На полігоні не можна довго перебувати. Тому вивантажуємо привезене волонтерами і їдемо назад до Києва. На останньому КПП молодий хлопець-десантник віддає честь.
Важко описати всі відчуття, які з’явилися після відвідання полігону. Найсильніше з них, що відтепер не політики чи урядовці, і навіть не абстрактне суспільство, можуть гарантувати українській нації можливість жити у своїй незалежній і соборній державі. Відтепер єдиним гарантом є сильна і патріотична Українська армія.
Богдан Червак – голова ОУН
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
