– Донецьк занурюється в 90-і роки!
– Ні, ще гірше. Скоро будемо працювати за «харчі», – подібні репліки все частіше можна почути з вуст донеччан. Тотальне зубожіння, яке посилюється фінансовою і транспортною блокадою, змушує жителів шукати способи виживання.
«Мультивалюта» при дефіциті
Магазинні полиці вельми збідніли і стали просторими – асортимент товарів значно скоротився, та й ціни підскочили. Продуктів ще сяк-так вистачає: хтось економить, хтось отримує гуманітарну допомогу, комусь допомагають волонтери. На тлі «мультивалютної системи» особливо гостро відчувається дефіцит засобів побутової хімії – зубна паста або шампунь сумнівного виробництва коштує в межах 30-60 гривень. Якщо добре пошукати на ринку, то можна знайти і дешевше. Ціни вказані і в гривнях, і в російських рублях, а в гаманцях, крім фото близьких, нічого немає.
«Грошей немає, товарів немає, тепер змушена вибирати: або купити пачку порошку (450 грамів) за 50 гривень, або купити кілограм крупи. Частіше доводиться економити на продуктах», – каже моя знайома, яка працює, але зарплату не одержує.
Саме тому в Донецьку багато жителів, які не мають можливості виїхати, намагаються замовляти необхідний товар своїм родичам і сусідам, які виїжджають у прифронтові міста – Курахове, Волноваха, Артемівськ. Іноді такі «перевізники» вимагають невеликий відсоток за послугу. Після того, як перетинають «кордон» і опиняються на вільній території, починається справжній марафон – хто швидше спустошить магазин або оптову точку.
Багато донеччан, які живуть у приватному секторі, з великою радістю чекали весни, тому що це можливість посадити щось на городі та якось вижити.
Поблизу магазинів і зупинок, біля ринку та в переходах Донецька можна помітити людей, які просять милостиню. Вони і раніше там були, але зараз це зовсім інший контингент. Вони ховають свій погляд, бо не хочуть, щоб їх хтось упізнав. Це люди, які ще недавно мали житло і більш-менш скромний дохід – пенсію або яку-небудь допомогу з інвалідності. Війна відібрала все. Якщо хтось дасть булку чи хліба – це вже щастя. Деяких підгодовують у кафе або магазинах.
Машина – це розкіш
Авто стало розкішшю в прямому сенсі слова. На дорогах практично немає машин преміум і люкс-класу, за винятком транспорту «високопоставлених республіканців». «Жигулі», «Москвичі», «Ланоси» все ще їздять, але зі змінним успіхом. Ціна 92-го бензину – близько 40 гривень, що змусило багатьох просто забути про свою машину і пересуватися на громадському транспорті. До речі, у тролейбусах і трамваях людей завжди багато, тому що кількість рейсів значно скоротили. Пільговий проїзд для певних категорій, встановлений раніше Україною, ще діє.
«Машину ще восени рознесло... Я дістав свій велосипед, полагодив і абияк став їздити. Зараз потеплішало – стане простіше», – нарікає сусід.
Незважаючи на напівпорожні вулиці і сквери, в місті чистота. Щодня комунальники сумлінно виконують свою роботу: підмітають, вичищають старе листя, наводять порядок. У деяких районах мешканці самоорганізовуються і самостійно намагаються навести лад на прибудинковій території.
Університетські «байки»
«У мене буде диплом Московського вишу, тому я буду поступати в Донецький університет», – каже дівчина подрузі. На що та їй відповідає: «Так, ми тепер найкласніші».
Від подібної репліки, почутої в коридорах Донецького національного університету, мене трохи перекосило. Решта студентів та абітурієнтів сліпо вірять у те, що вони отримають «республіканський» диплом!
А на Дні відкритих дверей, який проходив у березні на філологічному факультеті ДонНУ, молодому поколінню в яскравих фарбах «малювали» красиву казку про прекрасне майбутнє в стінах цього вузу. Абітурієнтам та студентам обіцяють видати два дипломи – внутрішній і зовнішній, тобто зразка РФ. До речі, окремою спеціальністю «Української мови та літератури» на філфаку більше немає, її з'єднали з іншою спеціальністю: «Лінгвістика».
Від перебування в Донецьку створюється враження, що тут не тільки жителі, а й саме повітря отруєне «республіканською» пропагандою, ілюзією «русского мира». Прикро, що багато жителів (але не всі) втратили здатність до елементарної рефлексії та самоідентифікації.
Ольга Астахова, культуролог, місто Донецьк
Думки, висловлені в рубриці «Листи з окупованого Донбасу», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Надсилайте ваші листи: DonbasLysty@rferl.org
