Надмірне применшення значення сталінського терору в експозиції музею політичних репресії «Перм-36», що в Росії, є лише одним з багатьох прикладів змін, які відбуваються на Уралі, колись відомого своєю ліберальною політикою. Тепер колишніх керівників установи підозрюють у тому, що вони є «іноземними агентами», а нове керівництво турбується про об’єктивність музею ГУЛАГу.
Перм – На Землі існує лише одне місце, де збереглися справжні бараки сталінського ГУЛАГу. Це уральський табір «Перм-36».
Табір закрили в 1988 році, але місцеві історики відновили цей унікальний музей радянських репресій.
Однак сьогодні, переглядаючи музейну брошуру, дивує дещо інше, а саме – відсутність у ній слів на кшталт «Сталін», «дисидент» або «ГУЛАГ».
«Ми намагаємося пом’якшити політичний відтінок і намагаємося більше розповідати про архітектурний ансамбль, не оцінюючи конкретних особистостей, які там відбували покарання, не оцінюючи Сталіна й так далі, тому що це поки що не зовсім політкоректно», – сказала Олена Мамаєва, яка нещодавно зайняла посаду куратора виставкової діяльності музею.
Новий напрямок музею «Перм-36» викликав хвилю обурення в ліберальних колах. Зміни стали результатом витіснення та публічної дискредитації на телебаченні групи істориків, які протягом більше 20 років займалися музеєм. Після цього установа перейшла під керівництво державної організації, яка пообіцяла надавати більш «об’єктивний» погляд на історію.
Все це відбувається на тлі конфронтації між Кремлем і Заходом стосовно України. Цей конфлікт викликав зростання патріотизму в країні, а рейтинги популярності російського президента Володимира Путіна – як і радянського лідера Йосипа Сталіна – досягли рекордних висот.
Однак, боротьба за «Перм-36» передувала українській кризі, що лише наголошує на глибині змін, які охопили цей колись ліберальний регіон, із моменту повернення Путіна на пост президента втретє у 2012 році.
«Вони хочуть перетворити Перм у звичайну російську провінцію», – вважає Віктор Шмиров, чия автономна некомерційна організація «Перм-36» керувала музеєм.
Провінційний оплот лібералізму
Однак Перм, це далеко не звичайна російська провінція. У 1990-і роки місто Перм називали «столицею російського громадянського суспільства». Уральський регіон відрізнявся потужним лібералізмом. Наприклад, до саморозпуску політичний блок Союз правих сил – одним із лідерів якого був вбитий російський опозиціонер Борис Нємцов – отримував утричі більше голосів у Пермі, ніж на решті території Росії.
Громадянське суспільство тісно співпрацювало з місцевим урядом. «Перм-36» Шмирова отримувала фінансування від перших чотирьох губернаторів регіону. Певні кошти також виділялись на фінансування громадянського політично-культурного форуму «Пилорама». У форумі, що проводився на території колишнього ГУЛАГу, брали участь, окрім інших, російські опозиціонери. Форум у деякій мірі мав атмосферу фестивалю російської опозиції.
У Пермі також процвітали різноманітні культурні проекти. Місто Перм стало відомим своїм вуличним мистецтвом.
Під егідою губернатора Олега Чиркунова, який пішов у відставку під кінець правління російського президента Дмитра Медведєва, відомий арт-менеджер Марат Гельман організував низку фестивалів і виставок сучасного мистецтва, період, який в регіоні називали «культурною революцією».
За менше ніж три роки для більшості з цих проектів розпочалися важкі часи, коли в 2012 році на посаду губернатора призначили Віктора Басаргіна.
Влітку того ж року скасували проведення форуму «Пилорама» через відмову місцевої влади фінансувати подію. Центр громадянського аналізу та незалежних досліджень «Грани», що є в Пермі, визнали «іноземним агентом». Центр буде змушений саморозпуститися, якщо програє апеляцію.
Минулого року, після організації виставки, яка висміяла Олімпіаду в Сочі, Гельмана звільнили з посади директора пермського музею сучасного мистецтва. Через економічну кризу влада також припинила фінансування фестивалів Гельмана.
Економічна криза мала також великий вплив на регіональні ЗМІ. В минулому році прибутки від реклами різко скоротилися і, щоб забезпечити власне фінансування, пермські видання почали проявляти більшу лояльність до місцевої влади.
«Сталіна шанує трудовий наш Урал!»
Однак найбільш показовим прикладом змін у регіоні стало захоплення музею «Перм-36».
«Тривалий час ми не розуміли, що головні противники у нас не в Пермі, але зараз ми в цьому абсолютно точно впевнені. Хто ці люди, ми не знаємо. Де вони, ми не знаємо. Але ви обов’язково чули таку фразу, що в Кремлі багато веж, а в різних вежах різні люди», – сказав Шмиров.
Все розпочалося в 2013 році, коли Кремль заявив про створення та фінансування трьох федеральних меморіальних центрів ГУЛАГу в Москві, Санкт-Петербурзі та Пермі на основі вже існуючого музею.
Місцева влада Пермі тоді створила державну організацію, щоб вирішувати господарські питання музею та керувати 600 мільйонами рублів, які виділили на його фінансування. Організація Шмирова залишилася на чолі музею, в той час як директором державної організації призначили історика та дружину Шмирова Тетяну Курсіну.
Однак у травні Курсіну звільнили, не назвавши причини. Потім Шмирову повідомили, що борг «Перм-36» перед державною організацією складає більше 500 тисяч рублів.
Потім музей почали регулярно перевіряти різноманітні держінспекції, а його відвідувачів – усіляко турбувати. Наприклад, у липні минулого року поліція провела в музею вибіркову перевірку документів у делегації німців.
Того ж місяця про реакцію обурених правозахисників дізнався Путін, який втрутився в конфлікт і наказав зберегти музей.
Однак протистояння між Шмировим і місцевою владою тривало й далі, допоки 2 березня, не бачачи жодної можливості змінити ситуацію, обтяжений боргом Шмиров, заявив про ліквідацію своєї організації.
«Ми зараз не можемо нічого робити. У нас мало того, що музей захопили, майно захопили. У нас на рахунку немає ні копійки грошей. На нас навішали купу боргів, які цілком можна заперечити в цивілізованих судах. Ось ситуація. Ми просто не можемо далі існувати», – сказав Шмиров.
Російський телеканал «Дождь» повідомив 11 березня, що міністерство культури, можливо, пробачить музею його борги. Проте менш ніж за тиждень міністерство юстиції заявило про проведення розслідування з метою встановлення, чи є організація Шмирова «іноземним агентом».
Тим часом, нове керівництво музею запланувало на території «Перм-36» проведення низки заходів, які не цілком відповідають профілю музею, наприклад меморіальної акції «Ні фашизму» та заходу присвяченого «Року літератури». Ще одна подія присвячена сторіччю з дня народження радянського дисидента та письменника Олександра Солженіцина, колишнього в’язня ГУЛАГу, чиї націоналістичні погляди користуються популярністю в Кремлі.
Проекти, над якими працювала команда Шмирова, присвячені пам’яті жертвам сталінських репресій, було скасовано.
Однак нове керівництво прибрало не всі згадки про Сталіна. У музеї, як і раніше, зберігається створена за часів Шмирова експозиція, присвячена радянським таборам. Тут висить великий портрет Сталіна, а також дані про жертви репресій.
«Ми будемо дотримуватися саме цієї точки зору. Ми не хочемо бути на чиємось боці. Ми хочемо бути буфером, ми хочемо об’єктивності. Ми хочем, щоб точку зору колишніх співробітників почули, точку зору держави, грубо кажучи, і ми хочемо, щоб почули точку зору політв’язнів», – сказала Мамаєва.
Однак у чому саме полягає «об’єктивність» невідомо. Пермський міністр культури відмовився надавати інтерв’ю Радіо Свобода. Відмовилася від розмови також і призначена державою директор музею Наталія Сємакова, заявивши, що в цьому конфлікті вона всього лише «пішак».
Згідно з опитуванням громадської думки, яке провела незалежна російська соціологічна організація «Левада-Центр», популярність Сталіна перевищила всі показники минулих опитувань. Більше половини росіян зараз вважають, що Сталін зіграв «позитивну роль» в історії Росії.
Поруч з рекламними білбордами комуністів у Пермі розташовані білборди з портретом Сталіна та написом: «Вітер історії силу набрав – Сталіна шанує трудовий наш Урал!»
Тим не менш, Шмиров, який переніс операцію на серці, висловлює надію, що одного дня музей відновлять. «За двадцять років, я думаю, багато зміниться в цій країні. Я думаю, рано чи пізно музей історії політичних репресій повернеться. Але на той час нас, напевно, вже не буде», – сказав він.
Матеріал підготували Том Бамфорс і Анна Шаманська.
