Розміщення ракетних комплексів «Іскандер» у Калінінграді та відправка до Криму ядерних бомбардувальників у рамках масштабної загальноросійської «перевірки боєготовності» може підштовхнути США до надання Україні оборонних озброєнь, адже саме це може бути єдиним варіантом відповіді на ескалацію з боку Росії, за винятком, значно більш «провокативних кроків», як-от розміщення у Східній Європі стратегічних бомбардувальників. Про це йдеться як у оглядах поточних подій від західних експертів, так і в коментарях російських «яструбів» на сторінках московської преси.
«Справді, Путін готує Кубинську, а точніше Східнопруську, ракетну кризу, відправляючи до Калінінграда «Іскандери». Але він не планує повторити невдачу Хрущова. У Заходу ж немає свого Кеннеді... Ну, чого би Путін кидав «Іскандери» до Калінінграда? Окрім таких явних причин, як наведення ядерного прицілу на Варшаву, Берлін та Стокгольм?»
Це цитата з Twitter американського експерта з безпеки та розвідки Джона Шиндлера. Стривожила його інформація про те, що у рамках російської «перевірки боєготовності» на стратегічно важливий російський плацдарм у центрі Європи відправляються унікальні російські ракетні комплекси, здатні нести ядерні заряди, і призначені для ураження цілей у глибині розташування військ противника.
Стурбований голос Шиндлера поки що один з небагатьох на Заході. І питання тут не у якійсь нездатності бачити загрозу, чи млявості реакцій. Реакція є. Наприклад, у Польщі вже цього місяця пройдуть спільні зі США військові навчання із використанням ракетних систем «Патріот». Вже сьогодні їх можна було побачити у Польщі. У рамках навчань НАТО Atlantic Resolve плануються і інші заходи.
«Іскандери» – це справді серйозний виклик безпеці Європи, просто стикається з ним Захід не вперше, і вже виробив і «товстішу шкіру», і варіанти протидії. У грудні 2014-го «Іскандери» вже відправляли до Калінінграда, і потім забрали звідти, у ході військових навчань – повідомляв Business Insider.
Саме «Іскандери» опинились у центрі міжнародного переляку у 2008-му році, коли тодішній президент Росії, а нині прем'єр міністр Дмитро Медведєв пообіцяв відправити «Іскандери» до Калінінграда у відповідь на плани США розгорнути у Польщі та Чехії системи перехоплення балістичних ракет (BSDM). Тоді у Росії вирішили, що цілями американської системи у Європі стануть не ймовірні ракети з Ірану, а сама Російська Федерація.
Суть місії «Іскандерів» у Європі тоді добре розписав редактор сайту американського аналітичного центру «Атлантична рада» Ніл Леслі у статті із промовистою назвою «Калінінградська ракетна криза». Деякі із його аргументів актуальні і через 7 років.
На думку автора, Росія побоюється переваги НАТО у звичайному озброєнні, а тому прагне за будь-якої ціни зберегти можливість завдати першого удару у разі конфлікту. У цій ситуації «Іскандери», які запускають з пересувних платформ, рухаються низько над землею з високою швидкістю, маневрують та відстрілюють фальшиві цілі, здатні уникнути протиракетних систем у тій же Польщі і точно вразити цілі, якими можуть бути і групи військ і системи перехоплення балістичних ракет США у зоні дій «Іскандерів» (для різних модифікацій це від 400 до 1000 км – за інформацією ЗМІ – ред.).
Такою ситуація бачилась у 2008-му. У 2015-му році в Росії перед «Іскандерами» вже ставлять радикально інші завдання. Днями у російському виданні «Взгляд» написали розлогий матеріал з посилом: «Іскандери» – це «шах і мат» від Росії усій системі безпеки НАТО та ключ до перемоги у можливій війні в Європі».
«Іскандер» – «ідеальний вбивця» саме таких систем, які США та НАТО намагаються розмістити на новому театрі воєнних дій. Ані американські «Петріоти», ані їх французькі аналоги не здатні самостійно відбити атаку на себе крилатими ракетами середньої дальності. Розташування у Калінінграді «Іскандерів» перетворює широко розрекламовану систему ПРО у мішень», – смакує автор.
Додає, «Іскандери» можуть мати і інше застосування: у разі потреби, на них буде покладена місія знищити військові аеродроми НАТО для забезпечення домінування Росії у повітрі над Балтикою та Скандинавією та забезпечити передумови для перемоги Росії над НАТО у разі зіткнення в Європі.
«Якщо коротко, вважається, що при зіткненні в Європі між Росією та НАТО – головним для перемоги буде питання часу : наскільки швидко зможе надійти до Європи (якщо зможе) підкріплення із Північної Америки (США та Канади). Єдиним способом доставки великих мас живої сили і техніки були і лишаються військово-морські конвої. Росія повинна поставити під контроль простір Північної Атлантики. А досягнути цього можна проведенням комплексної десантної операції у північній Норвегії із затопленням аеродромів НАТО, включно із ключовим – ісландським Кефлавіком. Контроль над ним забезпечить ВПС Росії контроль над усією Атлантикою до Азорських островів – крайньою південною точкою маршрутів потенційних конвоїв. Тим самим, питання знищення цих конвоїв стане технічним, а про північний маршрут можна буде забути, адже перекидання до північної Норвегії та Ісландії російського спецназу та ВПС порушить увесь баланс сил на європейському театрі військових дій у цілому», – розвиває думку про непереможність російської армії «Взгляд».
Ситуація, звісно ж, не така, як її змальовують у «Взгляді». Вже згадана стаття Ніла Леслі відзначає: ще у 2008-му США були здатні до певної міри убезпечити свої об'єкти у Європі від ударів «Іскандерів». Цю роль могли взяти на себе перехоплювачі «Патріот» та системи морського базування Aegis.
«Попри те, що «Іскандери» це наступальна зброя здатна завдати удару по цілях протиракетної оборони у Чехії та Польщі це не означає, що система захисту від балістичних ракет США була би «нейтралізована», як стверджував Медведєв. Окрім того розміщення «Іскандерів» само по собі не збільшує ймовірність попереджувального удару з боку Росії. Такий напад отримав би негайну та вирішальну відсіч з боку НАТО, якої Кремль намагатиметься уникати і далі. Тож військова стратегія, не зміниться фундаментально навіть після розміщення «Іскандерів» у Калінінграді», – писав експерт.
Деякі з його аргументів, звісно ж, не сприймаються у 2015 році, коли російська потуга значно зросла у якісному плані, а агресивність доведена і подіями на сході України і серією потужних військових навчань, які серед іншого, показали здатність Росії швидко мобілізовувати значно більші технічні та людські ресурси, ніж досі у ході навчань змогли мобілізувати у НАТО.
Саме ця агресія та загрози переміщення «Іскандерів» до Калінінграда, та бомбардувальників Ту-22МЗ до Криму, ще у січні підштовхнули конгресменів-республіканців Майка Роджерса та Майка Тернера звернутись до Держдепу та Міноборони США із закликом розглянути відправку до Східної Європи бомбардувальників подвійного призначення, здатних нести ядерні бомби B-61. Законодавці також закликали розглянути будівництво у Східній Європі баз зберігання таких атомних бомб. Нині США мають від 160 до 200 B61 на аеродромах у Німеччині, Бельгії, Голландії, Італії та Туреччині.
Цей варіант відповіді – на можливі російські апетити (дивись сценарій від «Взгляда» – прим.) та цілком реальну демонстрацію сили – не єдиний. Тим більше, що ядерні бомбардувальники США у Східній Європі перебували би у зоні ураження тих же «Іскандерів» та суперечили б заяві НАТО від 1997-го року про відсутність планів розміщувати ядерну зброю на території нових членів.
Колишній посол США в Україні, експерт аналітичного центру «Інститут Брукінґса» у Вашингтоні, Стівен Пайфер на початку лютого заявив - найкраща відповідь на російську ядерну зброю у Криму, це озброєння України.
«США мають надати українській армії значну військову допомогу, включно із захисним озброєнням, і зробити це треба негайно.... Конгрес має підтримати потужнішу присутність США у Східній Європі... забезпечити фінансування відправки танків «Абрамс» та бойових машин «Бредлі» до Європи та вимагати у Адміністрації Обами посилити звичайні потужності США у Європі. Конгрес повинен надати гроші для постійного перебування підрозділів армії США у країнах Балтії. Нарешті члени Конгресу мають вимагати у своїх європейських колег по Парламентській асамблеї країн НАТО, щоб у Європі адекватно фінансували сили швидкого реагування НАТО та ставили своїх військових пліч-о-пліч з американцями. Агресія Росії проти України вимагає сильнішої відповіді Заходу. Але хибним було би ставити ядерні сили США під удар та створювати умови для розколу у НАТО. Отже має сенс займатись посиленням неядерних сил США у Східній Європі!», – закликав тоді Пайфер.
Очевидно, що у світлі останніх ігор Росії у Криму та Калінінграді запропонований Пайфером варіант відповіді може і привернути увагу Білого дому, тим більше, якщо «Іскандери» після навчань залишаться у Калінінграді, а бомбардувальники – у Криму.
Втім, не треба сподіватись, що посилення «звичайних» сил НАТО у Східній Європі у Росії не назвуть провокацією і відреагують цілком непередбачувано.
