Чи чує президент, що говорять в окопах?

Київ – Військовий медик Андрій Грачов, чиї відеозвернення до президента набрали сотні тисяч переглядів у Youtube, попросив Радіо Свобода дізнатися, «чи чує президент, що кажуть в окопах». Що ж відповіли в Адміністрації президента? І чому не може назвати вихід українських підрозділів із Дебальцева спланованим сержант батальйону «Донбас» Євген Шевченко?

Є багато прямих звернень із фронту до Генштабу та президента, записаних журналістами й розміщених самими бійцями у соціальних мережах. Та чи не найбільшого розголосу отримали відеозвернення військового медика Андрія Грачова, опубліковані в Youtube наприкінці лютого та на початку березня. Грачова перецитували російські пропагандистські канали, але він запевняє – дарма. Каже, що є патріотом України й хоче, щоб у владних кабінетах боролися за Україну так само, як патріоти на передовій.

Грачов заперечив, що був нетверезим, коли записував звернення й наголосив, що взагалі не п’є сам і іншим не дає.

«Я взагалі не п’ю. Подивіться фотки, яким вже навіть багато років. Біля мене максимум келих із вином. Тут війна. Якщо я не п’ю, то ніхто не п’є, у всякому разі мої підлеглі – точно. Всі знають, що я навіть не лікую випивших. Так що у нас навіть хворих п’яних немає. Та й вам будь-який експерт скаже, що на відео тверезі люди. Погляд, зіниці, пряма мова», – запевняє Андрій Грачов.

Вживання табуйованої лексики автор відеозвернення пояснив важкими реаліями фронту: «им тут побыть немного надо, так они не только матюкаться будут))))».

Радіо Свобода уже розповідала про Грачова у програмі «Ми разом», присвяченій роботі медиків у так званій «зоні АТО», й тому військовий лікар попросив дізнатися, чи «почув президент, що говорять в окопах».

Радіо Свобода звернулося з інформаційним запитом до Адміністрації президента. Перший заступник голови Адміністрації президента Віталій Ковальчук запевнив, що президент «все чує і знає».

«Верховний головнокомандувач Збройних сил України президент Петро Порошенко безумовно знає про реальний стан речей, які відбуваються у військових формуваннях, які знаходяться у зоні АТО, тому що треба виключати будь-які маніпуляції, іноді фейкові новини, які якраз грають на підтримку російського сценарію подій на території України, що є одним з елементів гібридної війни, яка застосовується з боку Росії, з боку зовнішнього агресора. (Щодо виходу з Дебальцева, – ред.) Ну а як ви думаєте, чи завжди стратегічні рішення, чи оперативно-тактичні рішення, що до виконання тих чи інших наказів завчасно повинні доводитись до бійців? Чи не розуміємо ми, що бійці військових формувань Збройних сил України повинні виконати накази, які доводяться до них саме в той період, коли їх необхідно виконувати?» – сказав Віталій Ковальчук.

Підтвердженням того, що президент «чує» може бути й започаткування практики щотижневих інтерв’ю Петра Порошенка з різними ЗМІ. Зокрема 9 березня у першій розмові президент сказав: «Дуже важливо перейти на нову модель спілкування з суспільством. Зараз у нас будуть щотижневі інтерв’ю і думаю, що такий формат дозволить суспільству не тільки отримувати інформацію, але і ставити запитання».

Якщо президент чує, що говорять в окопах, то бійці мають це відчувати

У тому, що головнокомандувач знає реальну ситуацію у зоні бойових дій і настрої на передовій, сумнівається майданівець, а тепер з липня сержант батальйону «Донбас» Євген Шевченко. Євген має позивний «Письменник», бо мріє написати книгу про цю війну, але поки в перервах між боями більше пише на своїй сторінці.

Шевченка-воїна Радіо Свобода запросило до студії на день народження Шевченка-поета – 9 березня.

– Ви розумієте логіку дій української влади зараз?

– Більше ні, ніж так. Дуже багато незрозумілих речей відбувається і відбувалось. Ще з літа довга низка незрозумілих рішень Генштабу. Навіть якщо взяти останній наш бій – 11 лютого на Дебальцевській трасі, коли ми мали деблокувати котел. На той час котел замкнувся, а ми мали зачистити село Логвинове. Розвідка доповіла, що там вже нікого нема й треба просто перевірити. Пішло два взводи – один наш, і один 30-ї бригада ЗСУ. Було 60-70 чоловік. Але назустріч нам вийшли танки. На початку бою було 5, а потім ще 5 підтягнулися. За словами полонених, взагалі, там було 20 танків. І рота там була, щонайменше 100-120 чоловік.

І ми, без підтримки бронетехніки, лише зі стрілецькою зброєю. 27 чоловік загинуло в тому бою. Яка розвідка доповідала, що там нікого не було? Чому не було підтримки бронетехніки? Військова прокуратура ніби збирається дослідити, свідчення там давали хлопці, рапорти писали… Ну, подивимось.

– А що б було, якби операція була успішною?

– Траса була б під нашим контролем і котла не було б. Пару днів тому я зустрічався з людиною, яка приїхала звідти. Він показав мені відео, де в Рідкодубі, це під Дебальцевим, кинуті наші 6-7 танків. Цілі абсолютно, з повним боєкомплектом, просто немає палива, і стоять вони майже на одній вулиці. Як можна було покинути таку техніку? Якщо ти не маєш вже можливості їхати, треба її знищувати. Це свідчить про те, що котел був абсолютний і не було навіть можливості паливо довезти. В мене складається враження, що ця ситуація була штучна.

Мені здається, заздалегідь було домовлено десь на верхах, що Дебальцеве ми маємо віддати, але президент не мав можливості це прямо сказати, бо його рейтинг би був дуже низький. Ще в Вуглегірську 1 лютого цю ситуацію можна було зупинити, але все відпустили на самоплив.

– Тобто Ви заперечуєте, що це був організований вихід українських підрозділів?

– Я вважаю, що вони самі вийшли (війська). Тобто ми самі не розуміли, що відбувається. В ніч на 20-е чи може 19-е лютого ми отримали наказ терміново звільнити одну висоту. Ми там тримали дорогу одну в сторону Дебальцева ­­­– сільську дорогу, по якій ще час від часу проходили колони. Але вона перебувала під постійним вогнем. І почали люди звідти виходити. Ну, ми спочатку не зрозуміли. Одна машина, друга. Ну, подумали, колона відходить якась. А потім вже під ранок стало зрозуміло, що ми відходимо.

І я так розумію, щоб хоч якось взяти ситуацію під контроль, о шостій ранку був відданий наказ про вихід усіх із Дебальцева, тому що стало зрозуміло, що ситуація критична. Не було у хлопців багатьох ні їжі, ні води навіть питної, не кажучи вже про набої. Ситуація була дуже важка. І тому самостійно люди вирішили виходити, думаю, з огляду на досвід Іловайська.

Як дежавю було. Виходили хлопці, а ми їх тут же ловили. Як тоді, влітку, коли я був у Кураховому. Так само і тут. Ніби все нормально. Хоч ми й знаємо, що була важка ситуація, але наказу ж не було на вихід.

Але під ранок прокинулися «сепари» й росіяни й остання колона потрапила під розстріл танків. Дуже багато хлопців загинуло. Розбили машини. Хлопці пішки виходили. По одному, по двоє, по троє. Несли на собі поранених. Одна група, десь сорок людей їх було, просто вийшли пішки, бо вся техніка їхня згоріла. І ми їх там забирали перед селом, перед Миронівським. На свої машини садили і вивозили. І так цілий день.

Поранених вантажили й вивозили в Артемівськ – у шпиталь. Загиблих клали, потім окремо вивозили.

– Ви отримали наказ: прикривати, підбирати, вивозити?

– Ні. Тому я дуже сумніваюся, що це планований вихід був.

– Ми зустрічалися з Вами влітку. Чи став батальйон «Донбас» краще оснащеним?

– В принципі, зброя, яка має бути у батальйону Нацгвардії, у нас є... Навіть ми захопили один міномет на Дебальцевській трасі. Але з бронетехнікою, звісно, що важко.

Нам дали три БТРи «сімдесятки», коли ми пішли на Дебальцеве наприкінці січня. І жоден з цих БТРів не дійшов до бою. В одного гальма відмовили, в іншого – двигун, у третього, здається, башту заклинило. Комбат подзвонив керівнику цього заводу, це десь в Яготині. То директор пішов на лікарняний і не появляється. Як можна випускати таку техніку, вона ж йде у бій?

І у нас у тому бою під Вуглегірськом не було техніки. ЗСУшний один танк й один БТР були підбиті. І у нас лежали поранені посеред поля. І у нас не було можливості їх забрати. Двісті метрів – до них, але усе прострілюється повністю. На легковому авто ти не можеш заїхати, вона «прошивається» абсолютно легко з кулеметів. І поки підтягнулася бронетехніка за годину – декілька хлопців вже загинули. Вони просто стекли кров’ю. Це ж наші життя! А для когось тут – у Києві – це просто відмивання коштів.

– Зараз буде нова хвиля мобілізації. Люди кажуть: як іти воювати, коли зброї немає, бронетехніка не їздить, накази командування незрозумілі. Що Ви скажете?

– Я скажу, що треба захищати свою країну. Якщо хтось може не хоче йти до ЗСУ, то завжди можна піти до добровольчого батальйону будь-якого. Бо зрозуміло, що якби не такі люди, як Семен Семенченко, Білецький, якби не було руху добровольчих батальйонів навесні ще, якби Дніпропетровськ не став форпостом, то зараз би не зрозуміло, де були б кордони України.

І поки хтось сидить у Києві, Івано-Франківську, Полтаві і думає, йти чи не йти захищати країну, бо ж ніби все спокійно, то коли почнуть рватися над головою снаряди, буде вже пізно ухвалювати рішення.