«Він був великою людиною, не тільки великогабаритною, не тільки сповненою життя – з нього била увесь час енергія, і він увесь час був у русі. Звісно, це створювало енергетику навколо нього. Багато обговорювали з ним, часто сперечалися саме тому, що було бажання щось змінювати», – каже Гаррі Каспаров, чемпіон світу з шахів та громадський діяч, який багато років працював разом з Борисом Нємцовим в демократичному русі «Солідарність». Після вбивства Нємцова в Москві в ніч на 28 лютого Каспаров згадує про товариша по опозиції.
– Шлях, який Борис проробив – від чиновника категорії А, людини, яка в якийсь момент навіть потенційно розглядалася як єльцинський спадкоємець, абсолютно елітної людини з нового ліберального істеблішменту, до радикальної опозиції – це показує масштаб особистості людини. Він міг знайти себе в цій ситуації, не відмовлявся від своїх принципів.
Коли здавалося, що все безнадійно, він вважав, що треба робити те, що можеш, що повинен – і будь, що буде
Я не сумніваюся, що у нього були можливості знайти собі місце і в путінському режимі, як це зробили багато з тих, з ким він був у СПС. Багато людей продовжують говорити про свої ліберальні переконання. Боря не просто говорив про те, що хоче бачити в Росії зміни, він докладав до цього всіх можливих зусиль і навіть, коли здавалося, що все безнадійно, безглуздо, він вважав, що треба доводити справу до кінця, робити те, що можеш, що повинен – і будь, що буде.
Після остаточного розгрому ліберальних опозиційних сил у 2007 році у нас почалася діяльність так званої позасистемної опозиції. Борис був абсолютно незамінною людиною. Те, що відбувалося на вулицях Москви, та активність, яка привела в результаті до грандіозних маршів кінця 2011 – початку 2012 років, це багато в чому його заслуга.
– Я так розумію, що Ви розходилися в поглядах на те, як треба займатися опозиційною діяльністю, на те, що треба робити?
– Наші розбіжності почалися вже у 2012 році, вони набули фази гострої суперечки. Тому що Борис був переконаний в тому, що треба робити все в Росії, щоб не допустити революцій, переворотів. Мені здавалося, ця думка була помилковою, що існує можливість діяти навіть в рамках тих обмежених можливостей, які режим надає. Після Болотної площі, трагічних подій на ній, після фільму «Анатомія протесту – 2» і початку кримінальних справ наш спір перейшов у практичну площину.
Така трагічна іронія долі, що його вбивають – людину, яка хотіла зробити все, щоб уникнути кривавих сценаріїв для Росії
Я був переконаний, що вся ця діяльність навряд чи може принести якісь результати, що тільки масові виступи людей, такі, як були в грудні і лютому 2011-12 років, тільки за більшої енергетики протесту, тільки такі дії взмозі щось реально змінити. Зараз якось всі ці суперечки здаються дивними. Така трагічна іронія долі, що його вбивають – людину, яка хотіла зробити все, що можливо, що в його силах, в силах однієї, нехай навіть великої, енергійної людини, для того, щоб уникнути кривавих сценаріїв для Росії.
Саме тому при повній підтримці Майдану, яку він надавав в 2004 році, в 2013-2014 роках він вважав, що український сценарій в Росії набуде кривавих обрисів. Той факт, що саме Бориса вбивають так демонстративно, мені здається, показує, що він, швидше за все, помилявся – саме тому, що він у це вірив. Це була така любов до країни, до Росії, відторгнення жахів минулого, що він часто не хотів вірити, що найстрашніше може статися.
– Вбивство Бориса Нємцова в центрі Москви навпроти Кремля, на Вашу думку, – це якийсь поворотний момент, те, що потім назвуть початком нової епохи в Росії, чи це логічне продовження процесу, який суспільство не хотіло або не могло помітити?
– Уявіть собі, що у нас є якась книга, ми переходимо до нової частини. Ми зміст книги знаємо. Насправді ця книга все про те ж – це книга про перетворення Росії в диктатуру, з однопартійної диктатури в диктатуру однієї людини, диктатуру, яка використовує ідеологію ненависті і весь фашистський арсенал пропагандистський для підтримки влади.
Певною мірою таке вбивство (бажали цього виконавці чи ні, чи давалася замовниками конкретна інструкція вбивати на мосту прямо перед Кремлем – це не суть важливо) носить символічний, ритуальний характер: і тому, що це Борис Нємцов, і тому, що це місце знаходиться в прямій видимості від Кремля, і тому, що до маршу опозиції залишалося менше двох діб. Тобто збіг усіх цих факторів показує, що це дійсно якась віха. Інша справа, що ця віха знаходиться на тій дорозі, яка, мені здається, є рухом в один бік.
Напевно, якісь процеси зараз будуть прискорені, але поки при владі Путін, все це триватиме
Напевно, якісь процеси зараз будуть прискорені, але поки при владі Путін, який спирається на ідеологію ненависті, який не визнає компромісів, який використовує силу для придушення будь-яких сплесків невдоволення, як ми вже бачимо, який використовує силу за межами Росії, готовий і до зовнішньої агресії, готовий до будь-яких найбільш неочікуваних, як здавалося раніше, авантюр для того, щоб зміцнювати свій імідж сильного непохитного лідера, все це триватиме.
Абсолютно немає жодного значення, чи знав Путін про підготовку вбивства, чи це зробив хтось із його найближчого оточення, чи навіть людина, яка не має жодного стосунку до найближчого оточення, але пов'язана з війною в Україні (дуже ймовірно, що ті, хто стріляли, могли мати стосунок до російської війни в Україні) – це результат фашизації, мілітаризації суспільства, яке напхали ненавистю, суспільства, яке живе війною кожен день, в якому є багато людей, які мають зброю і готові убивати. Коли портрети Бориса серед інших помітних опозиціонерів розклеювались по місту, показувались по телевізору – це було запрошення на страту. Путін відповідає за пролиту кров, в тому числі за кров Борі Нємцова.
– Що відбуватиметься далі? Ви говорите про фашизацію, диктатуру ненависті, як подібний режим може прогресувати?
– Я б краще слово «прогресувати» замінив на слово «регресувати». Тому що назвати прогресом те, що сьогодні відбувається в Росії, у мене не повертається язик. Відбувається деградація країни, деградація умів людей, суспільної свідомості, країна зомбована, люди занурюються в цю параною ненависті, страху перед навколишнім світом, відповідно, виникає агресія. Ми все це бачили, читали в підручниках, коли вивчали історію Другої світової війни. Важко уявити, мені в усякому разі, як Німеччина в 1944 році могла продовжувати залишатися згуртованою навколо Гітлера, люди підтримували ті кари, які почалися після невдалої спроби замаху на Гітлера. Тобто загалом це якийсь момент, який потрібно пройти, щоб суспільна свідомість вийшла з полону цих фантомів, перестала бути зомбованою. Тут не буває хороших варіантів, бувають погані і дуже погані.
– Ви говорили, що сперечалися з Нємцовим, Нємцов говорив про те, що потрібно уникати всіх кривавих варіантів, а Ви, як я розумію, вважали, що це навряд чи можливо. Зараз Ви наполягаєте на тому, що безкровних, простих варіантів не залишилося?
– Цілком очевидно. Мені здається, у людини, яка мислить здраво, зараз просто не вдасться стверджувати, що Путін може піти від влади добровільно. Той факт, що Путін залишається при владі назавжди, ми розуміємо. Інша справа, ми не знаємо, скільки триватиме це «назавжди», але те, що з Кремля він з власної волі не піде, що всі вибори в Росії носять фіктивний характер, означає, що вся інша вертикаль влади теж є фіксованою.
Найсприятливіший сценарій – це масові виступи в Москві середнього класу. Хоча мені цей сценарій, який був цілком можливий в 2012 році, сьогодні видається менш імовірним, бо влада, у якої ніколи не було алергії на кров, буде стріляти за першої ж загрози
Не може бути так, що верховний начальник, вождь, фюрер, як завгодно називайте, залишався при владі довічно, а решта змінювалася в рамках демократичних процедур. Вони можуть змінюватися тільки в рамках внутрішньоелітних домовленостей, які відповідають побажанням і вимогам вождя. Інша справа, що навіть в рамках такої системи відбувається бронзовіння на всіх рівнях піраміди, часто і сам вождь не може проводити зачистки, якщо тільки це не такі криваві зачистки, як це робив Сталін, щоб струсити систему. Тому що система і на середніх, і на нижніх поверхах починає копіювати найвищу частину піраміди, вертикалі влади. Тому жодні зміни неможливі, ця стагнація триватиме. Інша справа, що зараз вона набула гострої форми як зовнішньої агресії, так і нагнітання ненависті всередині країни. Тому з варіантів змін найсприятливіший сценарій, хоча він теж, звичайно, буде включати в себе елементи насильства, – це масові виступи в Москві середнього класу, вкрай незадоволеного тим, що відбувається (ми говоримо вже про мільйон людей на вулицях і викликаний цим розкол еліт). Хоча мені наразі цей сценарій, який був цілком можливий в 2011-2012 році, сьогодні видається менш імовірним, бо влада, у якої взагалі ніколи не було алергії на кров, буде стріляти за першої ж загрози, яка може здатися серйозною.
Вибух носитиме вже абсолютно ненаправлений характер і його підсумком стане, безумовно, розпад Росії
Але всі інші варіанти будуть набагато гіршими, тому що це продовження кровопролиття в Україні, це, швидше за все, нові путінські зовнішньополітичні авантюри, подальше закручування гайок і вибух, який носитиме вже абсолютно ненаправлений характер і підсумком якого стане, безумовно, розпад Росії, як це сталося з Радянським Союзом.
– Тобто Ви прогнозуєте ескалацію насильства як усередині країни, так і поза нею?
– Поки при владі Путін, кожен день буде приносити нам нові трагічні повідомлення, буде литися кров і триватиме ескалація насильства, нагнітання ненависті.
– Ви критично ставитеся до позиції Заходу, вважаєте, що відповідь Заходу на дії Росії дуже слабка. Чи прояснить трагедія, що трапилася, для Заходу ситуацію в Росії?
Пролита кров завжди розкриває очі. Виходить, убитий Борис домігся того, чого не міг добитися живим – що зараз дозволена скорботна хода в центрі Москви
– Мені боляче таке питання чути і обдумувати. Ми теорію починаємо сполучати з конкретною людиною, яку я дуже добре знав, яку щойно вбили. Пролита кров завжди розкриває очі. Виходить, убитий Борис домігся того, чого не міг добитися живим – що зараз дозволена скорботна хода в центрі Москви.
На Заході, напевно, для багатьох це є шоком. Все-таки не треба забувати, Борис був першим заступником глави уряду Росії, людиною, яка входила до вищого ешелону російської влади. Багато хто його знав не тільки як лідера опозиції, як одного з найактивніших опонентів Путіна, але і як людину, яка брала участь в ухваленні найважливіших рішень ще в 90-і роки. Вбивство такого рівня – це подія, яка неминуче викликає відповідну реакцію. Тобто, напевно, це шок у західній громадській думці, який, звичайно, вплине на західних політиків. Можна його зіставити з шоком, який викликало вбивство Анни Політковської. Але в 2006 році репутація Путіна була принципово іншою, він приймав «вісімки» у себе, лідерів усіх демократичних держав, ніхто не хотів ставити питань. Хоча це вбивство теж було ритуальним, теж вказувало на цей вектор руху країни, але обстановка і всередині країни, і за кордоном була іншою.
Зараз, після того, що вже відбулося в Росії, того, що зараз відбувається в Україні, зрозуміло, що це політичне вбивство – а в тому, що характер цього вбивства політичний, я думаю, ніхто, крім Слідчого комітету, не сумнівається – це, звичайно, змусить лідерів західних держав якщо не скорегувати негайно свою політику щодо Путіна, то в усякому разі додасть їм рішучості поводити себе інакше.
Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода
