Як реагувати на паніку? Оптимістичний погляд Дмитра Чекалкина

Як реагувати на тимчасові економічні негаразди? Чи треба вдаватись до паніки, чи ж можна їй протистояти? Якщо так, то як? Із таким запитанням Радіо Свобода звернулось до шоумена, який на своїй сторінці у Facebook зібрав майже 166 тисяч тих, кому він щодня піднімає настрій. Це автор відомої програми «Веселі яйця» Дмитро Чекалкин.

– Ви знаєте, кажуть, що сміх – це така захисна реакція як і сльози, який кращий, тому, що менше сирості. Тому, як колись казав Бомарше: «Я поспішаю засміятися, інакше мені прийшлося б заплакати!».

Іронія, самоіронія – це, як відомо, засіб протистояння всім негараздам. І для мене особисто завжди був приклад того ж Ізраїлю, який 65 років живе в облозі ворожій і в стані постійної війни зі своїми сусідами, але так чи інакше не втрачає гумору, гарного настрою, здорового глузду. І такої кількості гумористичних програм, яка існує на ізраїльському телебаченні, напевно немає в жодній іншій телевізійній структурі. Гумор завжди допомагав українцям.

– Важко людям сміятися, коли вони бачать підвищені ціни на продукти, медикаменти, ціну долара…

Приходить людина до доктора і каже:

– В мене у спині стирчить сокира.

– Вам не боляче?

– Боляче тільки, коли сміюся!

Тож ми сміємося – тобто ми не здаємося, як кажуть.

– Але все ж: чи можна так легко сміятися, коли ось люди, яких опитало Радіо Свобода, кажуть, що ціни підвищились у 3-4 рази; чуємо, що запасаються, чекають обмеження на цукор «на руки до п’яти чи десяти кілограмів»?

– Ми переживали набагато гірші часи. Всі ми родом з дитинства – знаєте, як кажуть. І на мене найсильніше враження в дитинстві створили спогади моєї бабусі і її брата, який 25 років просидів на Колимі в таборах. Тому є головне – свобода, і треба пам’ятати, що ще рік тому цей фронт, який зараз там, в Донецьку і Луганську – він проходив через Київ, через серце Києва. Буквально на порозі мого будинку на Інститутській, я щоранку відчиняв двері і збивав тарілки з кашею беркутівців та ВВ-шників, які стояли просто в мене в під’їзді. Тому «всё к лучшему в этом лучшем из миров»! На нашому боці правда, на нашому боці весь цивілізований світ. І певно, що у стані війни, в якому країна перебуває, не можна уникнути якихось економічних негараздів. Головне сприймати це з розумінням.

– А коли Ви йдете, скажімо, на базар чи до крамниці і зустрічаєте людей, які обурюються – що Ви можете їм порадити, як протистояти паніці?

– Я абсолютно невибагливий взагалі. Мене особисто все це не лякає. Дітей в мене четверо і мені вистачає зробити їм кашу чи яєчню. Для мене головне відчуття – я набагато краще себе відчуваю сьогодні при цих економічних негараздах, ніж там півтора роки тому, коли всі ми тут були в Києві, як в облозі цих бандюганів «януковичунських».

– Як у цьому переконати, скажімо, пенсіонерів, у яких низька пенсія і їм потрібно платити за помешкання, за комунальні послуги і не панікувати при цьому і посміхатися?

– Є сьогодні соціальні служби, до яких можна звернутися за допомогою. Просто в нас, насправді, ситуація була парадоксальна, коли більше за все цими пільгами на дешевий газ і світло користувалися ті, в кого в Конча-Заспі там по 3 тисячі квадратних метрів помешкання і їм за копійки держава постачала енергоресурси. Це ж безглуздя. Тому сьогодні мають працювати соціальні служби для тих, хто дійсно потребує такої допомоги. Може моя мама, припустимо, а їй 75 років, якщо б вона залежала лише від себе, від своєї пенсії, то напевно вона б не змогла сплачувати комунальні платежі, і звернулася б до цих соціальних служб. А так в неї, слава Богу, є я, є онуки, які допомагають. У ці скрутні часи треба простягти руку помочі не тільки своїм близьким.

– І на закінчення – яке би гасло Ви запропонували в такий час людям, які панікують, для того, щоб вони не панікували?

– Вперед до перемоги оптимізму!