Чи справді варто приватизувати всі шахти? Польський досвід

Варшава – Упродовж кількох зимових тижнів ціла Польща стежила за страйками і демонстраціями незадоволених шахтарів Нижньої Сілезії. Гірники вийшли на вулиці, протестуючи проти урядових планів реструктуризації збиткового вуглевидобувного підприємства-гіганта. Полемізуючи з шахтарями, польська влада пояснює, в чому саме полягає зміст цього «страшного» слова – реструктуризація. У свою чергу, експерти наголошують на тому, що значною мірою саме зміни, впроваджені Польщею у 90-ті на великих підприємствах, дозволи польській економіці зробити якісний ривок уперед. Зростання валового національного продукту у Польщі спостерігалося навіть тоді, коли ЄС лихоманила економічна криза. І це при тому, що на початку 90-х поляки були одним із найбідніших європейських народів. Але залишилися і болючі зміни, які всі ці роки відкладали. За ці реформи доводиться братися нині.

Хвиля шахтарських демонстрацій і страйків прокотилася Нижньою Сілезією на початку цього року. Польські гірники протестують проти планів уряду реструктуризувати нерентабельні шахти, що належать державній «Вугільній компанії». Це найбільше вуглевидобувне підприємство в ЄС, яке дає роботу 55 тисячам поляків.

Шахтарі побоюються, що шахти просто закриють, а вони опиняться без роботи. Неодноразово в шахтарських демонстраціях брали участь і представники малого місцевого бізнесу. Свою підтримку шахтарів вони пояснюють страхом перед майбутнім. Мовляв, гірники втратять роботу, регіон зубожіє, а це означає, що зменшаться й заробітки місцевих продавців чи таксистів.

У свою чергу, профспілки, які представляють інтереси шахтарів, пригрозили польському уряду, що до шахтарських протестів приєднаються інші галузі, зокрема, робітники суднобудівних заводів.

Голова польського уряду Ева Копач пояснює: кабмін не планує закриття збиткових шахт «Вугільної компанії». А реструктуризація означає, що частину шахт продуть більш успішним підприємствам. Натомість, шахтарям, які втратять роботу за своїм фахом, уряд пропонує допомогу, щоб вони могли змінити професію.

Польська прем’єр запитує: «Чому ми говоримо про ліквідацію шахт? Хіба в плані, ухваленому радою міністрів, є слова «ліквідація шахт»? Це план порятунку ситуації у «Вугільній компанії», щоб її реструктуризувати, бо це єдиний спосіб їм допомогти, не порушуючи при цьому принципу, що не можна надавати підприємствам необґрунтовану державну допомогу».

За словами Копач, уряд може вкласти гроші в реструктуризацію великого вуглевидобувного підприємства, зокрема, з євросоюзних програм. Проте, наголошує, вона, «Це гроші, які повинні служити всім полякам. Ми хочемо вкласти гроші у ці шахти не для того, щоб вони пішли на виплати зарплат, а щоб вони давали постійний економічний ефект у цих шахтах – не місяць, не два, а багато років».

Шахатарські страйки – наслідок незавершених реформ

Економіст з Університету Лазарського у Варшаві Лукаш Конопелько вважає, що про недавні страйки польських шахтарів треба говорити в контексті тих фундаментальних економічних реформ, які Польща проводить вже понад 20 років. За його словами, поляки розпочинали реформування країни «з низького старту», тож і тепер між польською та, скажімо, німецькою економікою є значна відстань. Все ж, говорить він, сьогодні за всіма показниками рівень розвитку Польщі в рази перевищує аналогічні показники початку 90-х.

Як каже Конопелько, останні шахтарські протести у Польщі – це результат незавершених у 90-ті роки процесів приватизації та реструктуризації підприємств-гігантів. Експерт розповідає про перебіг польської економічної трансформації, яка полягала в переході від планової неефективної економіки до прибуткової вільноринкової. Економіст каже: «Приватизація сектора малих і середніх підприємств відбулася відносно швидко. Тут швидко розвинулася конкуренція. Натомість, дотепер багато участі держави в енергетиці, тобто в постачанні електроенергії. Крім цього, це вугледобувна промисловість, яка, з одного боку, опиралася приватизації, а з іншого, була мало привабливою для інвесторів. Інвестори хочуть, щоб бізнес, в який вони вкладають, був стабільним, а не так, що одного року є добрий прибуток, а наступного – удвічі менший, тому важко що-небудь передбачити».

Водночас, наголошує співрозмовник Радіо Свобода, варто пам’ятати, що реструктуризоване підприємство більш гнучке, йому простіше реагувати на різкі зміни в глобальній економіці, скажімо, на стрибки цін енергоносіїв.

Реструтуризувати – це не те саме, що «висадити в повітря»

Лукаш Конопелько говорить про особливості польської реструктуризації дев’яностих років: «У Польщі, особливо на півдні країни, реструктуризація підприємств значною мірою полягала у продажу, так би мовити, баласту – пансіонатів, дитсадків, тобто на пристосуванні підприємства до реальності, зменшення його розмірів до тих очікувань, які є на ринку».

Реструктуризація підприємств-гігантів, нагадує Конопелько, дала поштовх розвитку малого підприємництва, бо давала колишнім шахтарям необхідний стартовий капітал. Він розповідає: «У дев’яності роки шахтарям запропонували привабливі програми зміни місця праці, умовою була заборона повертатися на роботу в шахті. Частину з цих грошей, яку отримали шахтарі, просто проїли. Натомість інша частина сприяла розвиткові малого і середнього бізнесу в регіоні. Скажімо, електрик, який працював у шахті, завдяки грошам, призначеним на закриття шахти, зміг відкрити фірму, яка надає доступ до сателітного телебачення».

Важливо, каже Конопелько, не допустити в процесі реструктуризації державних підприємств таких патологій, які траплялися у Польщі всередині 90-х. Він згадує промовисту карикатуру того часу, яка добре ілюструвала непродумані дії влади і бізнесу. «Там було зображено завод, до якого протягнутий дріт від міни вповільненої дії. Біля пускового механізму цієї міни стояв чоловік, який запитував: «То як, реструктуризуємо?» На жаль, іноді рестркутуризація була саме таким непродуманим висаджуванням підприємства у повітря», – розповів економіст.

Експерт каже, що в Польщі у державній власності дотепер залишається залізниця. Проте, він запитує, чи й справді варто, так як наполягають деякі політики, геть усе приватизувати. Конопелько говорить про досвід Великої Британії, де приватизація залізниці свого часу спричинила значні проблеми. Тому, вважає експерт, варто тричі подумати, перш ніж ухвалювати рішення про приватизацію у якихось стратегічних для держави секторах економіки.