«Рашизм не пройде» – напис на стіні перед входом до будівлі у Костянтинівці на півночі Донеччини. Цю споруду редакція місцевої газети ділить із волонтерською групою. Всередині облаштували склад гуманітарної допомоги, проводять заняття з психологами для дітей переселенців. Також психологи-волонтери працюють у найближчих шпиталях і виїжджають у прифронтові зони спілкуватися з українськими військовими.
Наш співрозмовник Володимир приїхав до Костянтинівки із Донецька у серпні минулого року, невдовзі після того, як із міста пішли сепаратисти. Зараз він – активіст тутешньої волонтерської групи «Дельфін», допомагає іншим переселенцям, возить ліки, одяг та їжу українським військовим. Каже: їм там дуже не вистачає інформації про те, що відбувається в Україні, тож привезені волонтерами газети читають по черзі, передаючи із рук у руки.
«Не завжди у них там ловить те ж саме радіо, тому що глушать з того боку. У всякому разі, я, коли виїхав у Тоненьке, село, де раніше стояла наша військова частина, то там навіть радіо не ловило і додзвонитись туди дуже складно», – зауважує волонтер.
Разом із гуманітарною допомогою приїжджають і волонтери-психологи, розповідає Володимир.
«Товариша убили поряд, так? І вояк не може потім пояснити рідним цього товариша, за що той загинув, і чому він, наприклад, пішов і товариша не забрав, – каже він. – Жорстокість убивства – це найосновніше, від чого вони намагаються позбавитись. Дехто напивається, дебоширить. Із ними ми теж намагаємось працювати, щоб не пили, а звертались до нас».
Крім того, за словами активіста, психологи працюють у лікарнях, куди потрапляють поранені, а також «Лікарі без кордонів» допомагають маленьким переселенцям із гарячих точок Донеччини – Вуглегірська, Дебальцева і Горлівки.
«Діти заїкаються, нервові всі. Один хлопчик взагалі не розмовляє. Дівчинка, як тільки побачить військового, ховається під стіл», – говорить Володимир.
Зараз заняття проводять у маленькому кабінеті, який, крім того, використовується і як склад, але планують відремонтувати ще одне приміщення – спеціально для дітей.
Проукраїнська політика, але «без фанатизму» – журналіст про Костянтинівку сьогодні
Загалом вся будівля, де працює «Дельфін» – це редакція місцевої газети «Провінція», яка виходить уже 25 років, розповідає засновниця видання Галина Разпутько. За проукраїнську позицію журналістам погрожували, конфісковували наклад, навіть намагались підпалити будівлю редакції. А коли Костянтинівка була під контролем сепаратистів, приміщення «Провінції» захопили їхні озброєні прихильники і видавали свою «альтернативну» газету.
«Два місяці виходила їхня газета, як то кажуть, на нашій базі: наша техніка, комп’ютери, наші банківські рахунки, – згадує жінка. – А потім через два місяці тікали (сепаратисти – ред.) із Слов’янська у Донецьк. Ну, і я вже: тук-тук-тук, будівлю зберіг, віддай ключі, мені завтра на роботу».
Озброєні сепаратисти пішли з Костянтинівки, але влада на місцях фактично не змінилась, тому годі вважати, що зміниться політика, вважає журналіст «Провінції» Володимир Березін.
«Ну, от вони сказали: ми будемо на 23 лютого проводити спортивні змагання. А я питаю: а що ви будете робити на день Небесної сотні? Як що, кажуть, оці спортивні змагання ми і зробимо до дня Небесної сотні. От так завжди і було, «без фанатизму», отак вони і займались і Голодомором, і всім іншим, от воно і дало те, що трапилось тепер на Донбасі», – зазначає він.
Між тим, за словами Березіна, п’ятеро людей із Донеччини входять до Небесної сотні. Окрім розстріляних на Майдані в Києві, це також загиблі пізніше проукраїнські активісти, зокрема, депутат Горлівської міськради Володимир Рибак, якого катували і втопили у річці. СБУ оприлюднювало перехоплені записи розмов між учасниками так званої групи «Стрілка» та підполковником ГРУ Ігорем Бєзлєром, де обговорювалось викрадення Рибака.
