Червоний Хрест зміг дістатися до Дебальцева з гуманітарною допомогою лише через декілька днів після того, як місто зайняли проросійські сепаратисти. Ця допомога, за словами місцевих жителів, конче необхідна – майже місяць люди живуть без електрики, води та тепла, а багато жителів днями не виходять із бомбосховищ. Та навіть за таких обставин деякі люди не забувають насолоджуватися життям, яким би воно не було.
Навіть після того, як українські військові пішли з Дебальцева, міжнародній гуманітарній організації Червоний Хрест знадобилося декілька днів, щоб дістатися до міста з їжею – дороги, що ведуть туди, все ще у багатьох місцях заміновані. Поки що доїхали лише п’ять вантажівок з гуманітарною допомогою для Дебальцева.
«Гуманітарна ситуація жахлива. Потреби є гострими й різноманітними. Обстріл пошкодив або зруйнував громадські та житлові будівлі, а також інфраструктуру міста», – повідомила голова донецького відділення Червоного Хреста Джоан Одьєрн.
Картонні коробки з емблемами Червоного Хреста видавали людям в одній із будівель у місті. Зібралась велика черга. Додому коробки несли хто як міг – везли на санях, возиках, торбах на колесах, несли в руках.
Тим часом, просто неба всім охочим роздавали гарячу гречану кашу та чай. Поблизу була припаркована легкова машина, з її багажника людям видавали буханці хліба. Біля автівки – ажіотаж. Чоловік середнього віку, відповідаючи на запитання Радіо Свобода, навіть не міг згадати, як давно в нього не було хліба.
У місті, де вже близько місяця немає електрики, тепла та води, для деяких місцевих гуманітарна допомога є конче необхідною, розповіла Радіо Свобода місцева жителька похилого віку.
Те, що було раніше заготовлене, немає на чому приготувати, пічки ж у нас електричні
«Закрили всі крамниці. Купити ніде нічого не можна. Абсолютно. Ані приготувати, ані купити. Те, що було раніше заготовлене, немає на чому приготувати, пічки ж у нас електричні», – розповіла жінка.
Під час бойових дій більшість людей, які залишилися у Дебальцеві, переховувались у бомбосховищах. Їх, за словами місцевих жителів, у місті майже немає. Люди сплять на матрацах, що лежать у рядок просто на підлозі. У бомбосховищах холодно, тому люди не знімають із себе ані верхнього одягу, ані шапок. Іноді вони днями не виходять із укриття.
«Дев’ятий день, не вилізаючи звідти. Їсти нема нічого. Виходимо, палимо вогнища, готуємо їсти. Ні помитися, нічого. Самі бачите», – розповів Радіо Свобода мешканець Дебальцева.
Більшість із 26 тисяч жителів поїхали з міста, однак, за даними Червоного Хреста, у Дебальцеві залишилося близько 5 тисяч людей.
Чоловік середнього віку розповів Радіо Свобода, чому не хоче їхати з рідного міста.
Ось рідне дерево, рідний стовп, рідний завод, рідна залізничка – все моє рідне. Ну куди я поїду?
«Ось рідне дерево, рідний стовп, рідний завод, рідна залізничка – все моє рідне. Ну куди я поїду? Тим паче, був би я молодим, може, пішов би кудись. А так, 53 роки», – сказав він.
Деякі місцеві навіть здатні знаходити маленькі радощі у тому житті. Недалеко від місця, де видавали гуманітарну допомогу, хтось просто на вулиці з великих динаміків запустив музику з радянських фільмів.
Британський журналіст Оллівер Керолл познайомився з 73-річною Алевтиною, яка сказала йому, що в неї немає зубів, серце її болить, але вона піде танцювати. І одразу ж виконала свою обіцянку на залитому сонцем майданчику Дебальцева біля фонтану.
