Житомирянин Валерій Логінов – офіцер 95-ї окремої аеромобільної бригади. До лав Збройних сил України його призвали 11 березня 2014 року. «Кіборг» з позивним «Аскольд» протягом кількох місяців утримував Донецький аеропорт. Нині чоловік повернувся додому й узявся в тилу захищати права українських військових. Про страх людей перед війною, важливість мобілізації та боротьбу з бюрократами Валерій Логінов розповів в інтерв’ю РадіоСвобода.
Чому люди бояться війни
Найперший інстинкт людини – інстинкт самозбереження. Це нормально, що люди бояться. Питання в тому, як вони цей страх подолають і наскільки бажання захистити свою сім’ю буде превалювати над бажанням вижити за будь-яку ціну.
Люди переживають і я їх розумію. Я розумію їхні побоювання, бо війна – це війна. Так, дійсно, там убивають, є покалічені, є поранені. Людина боїться невідомого. У мене теж був такий період, коли треба було їхати на фронт. Я мав великі проблеми зі сном, я хвилювався, нервував.
Кожен крок на війні потрібно робити зважено. Не варто поспішати. Завжди слід прислухатися і буквально вростати в те, що навколо. Чи страшно на війні? Так, буває страшно і буває дуже страшно. Страшно, коли навколо тебе щось постійно дзижчить, свистять кулі. Будь-яка з них може влучити. І ти не встигнеш навіть зрозуміти, що трапилося. Але халепа трапляється саме тоді, коли не очікуєш. Мобілізація потрібна, щоб зупинити війну на сході
В нас є можливість зупинити ворога на сході, залишити війну там. Мобілізація якраз для цього і потрібна
Я не хотів би, щоб війна прийшла сюди на нашу землю. Наразі в нас є можливість зупинити ворога на сході, залишити війну там. Мобілізація якраз для цього і потрібна. Уявімо, що маємо в ЗСУ 240 тисяч людей. Із них воює десь 50 тисяч. При чому, далеко не всі вони перебувають на передовій в гарячих точках. Є так звані проміжні передові бази, є блокпости, віддалені від лінії фронту. Так, є місця розташування військових частин, польові табори в зоні дії артилерії противника, але, знову ж таки, не факт, що снаряд туди долетить, а якщо і долетить, то необов’язково поцілить. Ризик є завжди, але, на мою думку, ризики прийнятні.
Зараз повістки надсилають для того, щоб поставити людину на військовий облік і пройти медичну комісію. Це потім вже будуть вирішувати, кому йти, а кому не йти служити
Поховати себе з призовом я не рекомендую. Натомість треба думати, як вижити. Зараз повістки надсилають в першу чергу для того, щоб поставити людину на військовий облік і пройти медичну комісію. Це потім вже будуть вирішувати, кому йти, а кому не йти служити. Одразу після призову на військову службу, ніхто непідготовлену людину на передову не кине. Мене призвали 11 березня 2014 року. Ми з товаришами пішли з першим призовом. Фактично, ми приймали перший удар. Що стосується нинішнього призову, зараз ситуація на фронті стабілізувалась, і є всі можливості для навчання особового складу. Зокрема, тут на житомирському полігоні формується учбовий центр аеромобільних військ. Подібне відбувається і в інших частинах та групах військ. Тобто тепер людей готуватимуть і відразу в польові умови не відправлятимуть».
Якщо війна прийде сюди – вона торкнеться кожного
Я – людина віруюча. Кажуть, на війні атеїстів не буває. Там ти розумієш з особливою гостротою, наскільки наше життя залежить від волі випадку.
Коли неподалік від тебе, метрів за 70-100 падає «град», то починаєш розуміти, що хтось у тебе стріляє і хоче вбити. Ти переходиш на абсолютно інший режим життя
На війні дуже швидко втрачаєш рожеві окуляри, цивільне світосприйняття. Коли неподалік від тебе, метрів за 70-100 падає «град», то починаєш розуміти, що з того боку дійсно хтось у тебе стріляє і хоче вбити. Ти переходиш на абсолютно інший режим життя, де немає ніяких планів на завтра, на післязавтра, немає навіть планів на найближчу годину. Ти живеш в цю секунду, в цей момент і робиш усе для того, щоб вижити.
Кожен повинен усвідомити, що доки ми не виженемо Росію зі своєї території, не вженемо їх в землю, вони вганятимуть в землю нас
Так, хлопці гинули, гинуть і будуть гинути. Але кожен з нас повинен усвідомити, що доки ми не виженемо Росію зі своєї території, не вженемо їх в землю, вони вганятимуть в землю нас. Хто хоче – шукає можливостей, решта – шукають причини. Я б побажав чоловікам не шукати причин, бо якщо війна буде тут, не дай Боже, то вона торкнеться кожного.
У тилу теж війна – з системою, що прогнила наскрізь
Війна не лише на сході – наша війна продовжується і в тилу. Тут ми воюємо з цією гнилою системою. Єдина різниця в тому, що тут людей не вбивають – їх просто гноять. Гноять усіма цими довідками, гноять ставленням. Передова лінія цієї боротьби – бюрократія, а ворог наш – бюрократ.
З ініціативною групою хлопців ми створили громадську організацію «Бойове братерство ветеранів АТО», а зараз відкриваємо благодійний фонд. Основна наша ціль – добиватися справедливості для всіх військових, які беруть участь в цій війні, навіть для волонтерів. Допомагати їм в отриманні статусу учасника, земельних ділянок, компенсацій, пільг і так далі. Ось днями має вирішитися питання з офісом. Крім того, ми організовуємо спільно з Житомирською ОДА щось на кшталт колл-центру в самому приміщенні облдержадміністрації, куди можуть звертатися військовослужбовці та їхні рідні.
Повірте мені, в цивільному житті ви не побачите того, що можете побачити там: такої щирості в дружбі, в тому, як люди піклуються один про одного, як допомагають один одному
Найближчим часом ми презентуємо фотовиставку у Житомирі. З фото вже визначилися, залишилося визначитися з місцем. На цих світлинах ви побачите усміхнених людей. Це хлопці, разом з якими я воював, яких щиро люблю. Вони посміхаються! Розумієте, людина на війні, а все одно усміхається. Там людські стосунки проявляються в повній мірі. Повірте мені, в цивільному житті ви не побачите того, що можете побачити там: такої щирості в дружбі, в тому, як люди піклуються один про одного, як допомагають один одному. Дружба, взаємодопомога і любов – перш за все. Коли є такі стосунки у військовому колективі, це прекрасно. Такий колектив здатен виконати будь-яке завдання.
