Мюнхен – Нині, коли говорять про нові міжнародні зусилля щодо припинення вогню і врегулювання конфлікту на Донбасі, значну роль в реалізації Мінських угод і моніторингу ситуації і далі відводять спостережній місії ОБСЄ в Україні. Але чому місію ОБСЄ часто критикують за недостатню ефективність роботи? Що заважає спостерігачам ОБСЄ реально здійснювати контроль над українсько-російським кордоном, через який на Донбас перекидається російська важка військова техніка, що підживлює конфлікт? Про це на Мюнхенській конференції з питань безпеки в ексклюзивному інтерв’ю Радіо Свобода розповів генеральний секретар ОБСЄ Ламберто Дзаннієр.
– Як Ви оцінюєте розвиток останніх подій в зоні конфлікту на Сході України?
– Ситуцаія є поганою. Нам вдалося посередницькими зусиллями зробити перемир’я в Дебальцевому в п’ятницю. Вдалося вивезти велику кількість цивільних. Але в суботу знову поновилися атаки на місто. І також має місце тиск на українські позиції на півдні. Тобто, ситуація є дуже проблемною. Ми віримо, що немає шансів на військове вирішення цього конфлікту. Нам конче потрібний політичний прорив.
– А що Ви думаєте про Мінські угоди – чому вони не працюють?
– Мінські угоди – це, на дою думку, саме та річ, якої ми потребуємо, але ж вони постійно порушуються. Були моменти, коли припинялися бойові дії протягом порівняно коротких проміжків часу, але мають місце систематичні порушення припинення вогню. Також та лінія розмежування позицій, яка існувала на момент підписання Мінських угод – вона пересунулась. І переважно вона посунулась у західному напрямку.
– А чому має місце загострення ситуації, значна ескалація останнім часом?
– Тут питання ширше: чому ми взагалі маємо справу з цим непотрібним конфліктом. На мій погляд, в сучасній Євррпі ми мали складні безпекові механізми, ми мали правила, за якими діяли у складних умовах після завершення Холодної війни. Мав місце перехід до нового періоду до після Холодної війни і розвивалися нові безпекові механізми. Раптом зараз усе це, як виглядає, припинило працювати. Ми бачимо порушення основних принципів і угод. Треба знову поглянути на ситуацію, але треба розібратися, які причини цих проблем.
– Чи збільшення кількості спостерігачів ОБСЄ на Донбасі допоможе якось загасити конфлікт?
– Ну, просте збільшення кількості спостерігачів – цього, звичайно недостатньо. Але ми над цим працюємо. До кінця лютого ми досягнемо максимально домовленого рівня присутності спостерігачів – 500 в усій Україні, в яких 350 будуть перебувати у східних регіонах. Але якщо припинення вогню не діє і якщо відсутні гарантії безпеки – ми ж неозброєні цивільні спостерігачі! – і ми не можемо їхати в ті точки, де активна фаза бойових дій, то така й ситуація. Також здатність спостерігати є обмеженою. У нас є люди всередині територій, які під контролем сепаратистів в Луганську і Донецьку, але навіть там наші спостерігачі мають дуже сильні обмеження в пересуванні. І причиною обмеженої свободи їхнього пересування є міркування безпеки. Їм потрібне супроводження представниками самопроголошених місцевих груп бойовиків і коли здійснюється це супроводження, то, звичайно, наші спостерігачі ніби в руках тих людей. Вони везуть і показують нам там, де є безпечно і також те, що вони вважать, що нам можна бачити.
– Чи допомогло б справі більш незалежного і безпечного спостереження якби представники ОБСЄ були озброєними?
– Ну, я кажу про те, що ми все більше й більше робимо свого роду миротворчу операцію. Але миротворча операція – навіть озброєна миротворча операція – може бути ефективною лише в ситуації, коли є бажання покласти конфліктові край. Тому нам потрібне чітка ознака того, що є наміри реально втілити Мінські протоколи і загалом мінські домовленості. І тоді б це створило б для нас умови робити більше. Тому, зрештою, питання чи матимуть чи не матимуть зброї наші люди є маргінальним. Ми можемо зробити набагато більше з тими людьми, яких маємо і з тим мандом, який є у нас, якщо і буде справжня ефективна реалізація мирних домовленостей.
– Ключове питання, де на ОБСЄ покладають надію, – це контроль над ділянкою українсько-російського кордону, яка не перебуває під контролем Києва. Що заважає спостерігачам ОБСЄ на Донбасі поїхати на кордон і контролювати його?
– Причина тут – безпека. Кожного разу як ми їдемо на кордон, а ми там не систематично перебуваємо, хоча ми відчуваємо, що ми мали би здійснювати постійний контроль – причому системно. Бо є різні чутки й інформація про пересування військової техніки, яка рухається через кордон і ми розуміємо, що гарно було б мати міжнародну систему контролю над кордоном. Ми також хотіли б перевіряти слова Москви, коли вона каже, що не надсилає озброєнь. Ми б хотіли бути присутніми на лінії кордону і здійснювати його моніторинг. І якщо справді озброєння не перекидається в Україну – як про це каже Москва – ми б хотіли мати змогу підтвердити це. Але нам потрібна можливість і місце на кордоні, щоб ми могли це зробити.
