Серед малих шахтарських міст Торез був найбільш «буйним». Ще в лютому місяці минулого року в місті відбулось повстання торговців ринків, яке активно підтримали козаки. Були знесені паркани, що огороджували заплановані під реконструкцію територію, та відновлено функціонування стихійної торгівлі. Пізніш саме торгаші ринків і стали основою проросійських мітингів березня-квітня. До них приєднались нелегальні вуглекопачі з «дірок» (так звуть в регіоні нелегальні міні-шахти).
Пік мітингів припав на квітень місяць. Міський голова Антонов доволі швидко порозумівся із «протестантами» і до жовтня в місті було своєрідне двовладдя – міськвиконком та «військовий комендант» від «Оплоту». Про те писали не раз в інтернет-ресурсах.
Ось одне свідчення: «Пару слів про владу в місті. Її продовжує представляти виконавчий комітет на чолі з секретарем Ж. Мурмалкою. Щовівторка проводяться апаратні наради з керівниками служб міста. Якось намагаються виконувати свою роботу і не дають розвалитися господарству. Без фінансування і перспектив на майбутнє. Про опалювальний сезон навіть думати не хочеться, так як його просто неможливо уявити».
У той же час в місті формувався рух опору, та так сталось, що він потрапив під вплив Олега Ляшка, який, за словами місцевих, своїм керівництвом і «поховав» його. До речі батальйон «Шахтар» і формувався на базі Тореза, Шахтарська та Сніжного. Врешті партизани навесні змогли викрасти Ірину Полторацьку, так званого «народного мера» Тореза, а потім здійснити напад на міськвиконком.
Що ж до сьогоднішнього животіння населення міста, то про це багато розповідають ті люди, яким вдалось вирватись із «Торезького пекла»
«У деяких районах Тореза вже місяць відсутня вода. У цих умовах городяни змушені збирати в ємкості і використовувати у господарстві талий сніг і дощову воду з водостоків. Дякую небесам, які іноді дають цілющу вологу у вигляді дощу, снігу. Ось і зараз, вже місяць немає води. Пожежна водойма, де брали технічну воду, порожня. А мій сусід пристосував насос, збирає воду з водовідливу та закачує на другий поверх», – розповів мешканець міста Вадим.
Медики кажуть, що поранених «ополченців» звозять у міста Харцизьк та Сніжне. В Сніжне ж везуть поранених з-під Дебальцеве. Дуже великі втрати місцевого «ополчення», як Тореза, так і навколишніх міст. Так що на перевалочні санітарні пункти в районі Харцизька та Тореза продовжують прибувати конвої з пораненими. Росіян відправляють відразу до Росії в Ростов-на-Дону і Таганрог.
Врешті жителі Тореза стверджують, що для росіян на базі одної лікарні в сусідньому місті створено сучасний військовий госпіталь. Там ведеться сортування: важкопоранені відправляються в Ростов-на-Дону, решта проходять лікування на місці. Але є й інші проблеми. Відчувається нестача кваліфікованого медперсоналу та медикаментів, а також спеціалізованого медичного обладнання, необхідного для лікування бойових поранень.
«Ще Торез став перевалочною базою для перекидання з Росії бронетехніки, артилерії та боєприпасів. Тільки за день через місто мінімально проходить до 15 «камазів» і «уралів» із боєприпасами, 3-5 САУ та танків у супроводі критих вантажівок із живою силою та під прикриттям БТР або БМП», – розповідають місцеві. Ймовірно, колони з боєприпасами попрямують в район Дебальцева, оскільки саме там зараз найбільш напружена ситуація та продовжуються запеклі бої.
Йдуть через місто і продуктові автомобілі, але з перекриттям блокпостів їх кількість різко зменшилась, і відразу ж відчувся дефіцит основних продовольчих товарів. Про те, це на даний момент не критична ситуація. Що ж до відсутності можливості проникнути в Україну, щоб зняти гроші з картки, люди їдуть в Росію і там знімають через банкомати. Проте відсотки за такі операції грабункові – від 15 до 30%.
У соціальних мережах писали що в районах Шахтарська і Тореза зосереджено близько 100 танків збройних сил Росії. Місцеві говорять про «багато танків» і про те, що вони йшли на селище Розсипне. Вулиці в місті розбиті, обледенілі, рух дуже небезпечний. Про те, що відбувається в «мирному» Торезі при новій владі, розповів мешканець цього міста Олег. Його свідчення про настрої мешканців та соціально-економічну ситуацію в місті стосуються початку зими, але ситуація нічим не покращилась.
«Терпець увірвався у медиків, і вони пішли до коменданта міста на прізвисько «Рома Жук» вимагати зароблені гроші. А історія ця бере свій початок ще в червні, коли активізувалися бойові дії. Центральна міська лікарня Тореза стала основним лікувальним закладом нашого району, де вдень і вночі надавали медичну допомогу пораненим бійцям «ополчення», «Оплоту», «ДНР». Майже цілу добу на своїх робочих місцях проводили хірурги, травматологи, урологи, медсестри та санітарки. Не відмовляли нікому. При цьому «нова влада» постійно обіцяла, що обов’язково заплатять, і медикам не варто переживати з цього приводу. І сума буде навіть більша, ніж платили до цього «укропівська влада».
Медики вірили цьому, працюючи з ранку до ночі. В подяку за їхню роботу у них «віджали» автомобілі. Медпрацівники і це стерпіли. Потім у місті стали складати списки на отримання матеріальної допомоги. Складали довго і ретельно, але видачу так і не почали нормально. Видали невеликій категорії інвалідів Вітчизняної війни і деяким іншим.
Ще медикам обіцяли «гуманітарку» у вигляді продуктів. Але на 1700 працюючих видали тільки 500 наборів. І на цьому все скінчилося. Але, думаю, що останньою краплею, яка переповнила чашу терпіння, стало те, що вчителям і технічному персоналу шкіл міста видали цю так звану матеріальну допомогу перед Днем вчителя.
На закономірне запитання: «А де ж наша зарплата або хоча б допомога?», головний лікар центральної міської лікарні відповісти не зміг.
І медики зібралися йти до міського коменданта. Зібралися біля штабу «Оплоту» і зажадали, щоб їх прийняв комендант «Рома Жук» (Володимир Устьянцев).
Врешті, медикам все ж заплатили, а після голодних бунтів почали виплачувати так звані пенсії та допомогу на дітей. Проте, ті виплати не носять регулярного характеру, і на них мало хто розраховує».
У місті ходять міський та міжміський транспорт – на Донецьк, Маріуполь, Луганськ. До блокади було налагоджено приватні перевезення пенсіонерів на територію України для переоформлення пенсій. Бабусі і дідусі, які обрали на «референдумі» «свободу від України», їхали в Україну, щоб переоформити пенсії. Хоча, наприклад, в тій же Росії, яка їм служить прикладом, пенсія вища, але туди переоформляти ніхто не поїхав.
Трохи про видачу гуманітарної допомоги. На сьогодні її не видають і не будуть видавати. Минулого ж року черги ставали пеклом для людей. Бабусям та дідусям у черзі ламали комусь то руку, то ногу. Було й гірше. Щоб заспокоїти чергу, стріляли над головами бабусь і дідусів. На сьогодні грошей на руках у людей немає, тому будь-яка проблема стає майже нездоланною.
У місті з підприємств запрацювала шахта Лутугіна. І все. Роботи немає і не передбачається. Активно запрошують проходити перереєстрацію власників приватних шахт і «копанок». Можна пройти перереєстрацію у Донецьку, а можна і за місцем, все питання в ціні.
На початку зими відбулася заміна коменданта міста, та ситуація особливо не покращилась. Настрої в «ополченні» відверто депресивні. Проте – воювати будуть. Кожен боїться за свої родини, і розуміє, що відступати йому вже нікуди.
Надія Надєждіна, соціолог, місто Горлівка
Думки, висловлені в рубриці «Листи з окупованого Донбасу», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Надсилайте ваші листи: DonbasLysty@rferl.org
