Військові медики закликають невідкладно створювати реанімаційні бригади, які б чергували на всіх опорних позиціях українських військових. Саме вони могли б найефективніше надавати першу лікарську допомогу пораненим впродовж перших 30 хвилин. За цей «золотий час» можна врятувати важко пораненого й попередити каліцтво на все життя, розповів Радіо Свобода начмед тактичної групи «95 квартал». Натомість військових лікарів на фронті й далі відчутно бракує, а про створення таких бригад, приміром, у Станично-Луганському районі навіть не йдеться: нема ані обладнання, ані кадрів. І це при тому, що район обстрілюють з усіх видів важких озброєнь. І якщо раніше там на одного військового лікаря на передовій припадало 900 бійців, то тепер лікар і далі один, а ось бійців уже близько 1300.
Час відносного перемир’я до наступу проросійських бойовиків, який розпочався наприкінці січня, Україна мала б використати для відновлення й посилення своїх військових позицій, наголошували неодноразово й експерти, і військові начальники. Однак Радіо Свобода з’ясувало від військових медиків, що, приміром, задавнені проблеми в медичному забезпеченні фронту на певних його ділянках так і залишилися невирішеними.
Так, на початку січня старший лейтенант, начальник медичної служби тактичної групи «95 квартал» Артем Хранюк розповів Радіо Свобода, що на своїй ділянці фронту він є єдиним лікарем на майже 900 бійців АТО. При цьому на той момент у них не було жодного реанімобіля. Ідеться, зокрема, про Станично-Луганський район, який наразі бойовики обстрілюють з усіх видів важких озброєнь щоденно й щоночі. Під обстріли потрапляють також дороги, які ведуть до найближчої лікарні в Щасті та до лікарні в Новоайдарі.
Що змінилося відтоді з початком наступу противника, який супроводжується суттєвим посиленням та почастішанням обстрілів усіх українських опорних пунктів? Як з’ясувалося, до 900 бійців додалося ще близько 400 військовослужбовців, які тримають позиції в районі Мілова-Біловодська. «Лікар у них сильно пив, пив, його забрали в Харків, тепер просять мене ще додатково допомагати по Біловодську», – розповідає Артем Хранюк.
Крім того, на днях єдиному фельдшеру на цій ділянці фронту, 59-річному чоловіку, стало зле, схопило серце, його відвезли до шпиталю – і повернутися на службу він не зможе. Якийсь час військовим медикам у Станично-Луганському районі допомагали медики-волонтери з «Правого сектору». Проте з початком боїв за Донецький аеропорт та селища навколо нього вони змушені були їхати на підмогу до свого батальйону. За цей час, щоправда, допомогти Артему Хранюку приїхали два парамедика-волонтера з «Окремої волонтерської бригади». У мирному житті один з них – хімік, інший – банківський працівник. Таким чином, на позиціях з майже півтора тисячею бійців залишилися лікар, санітар, водії санітарних машин і два медика-волонтера. «А у нас є професійні навчені військові лікарі, тисяч 30. Вони сидять у шпиталях, там у них ставки, чомусь на передовій їх немає», – зауважує Артем Хранюк.
«З одним, двома поранними справляємося, але що буде, якщо їх стане більше?»
Поки найгарячіші бої точаться за Дебальцеве, то медики навіть у такому складі на менш гарячих ділянках передової ще можуть розрахувати свої сили. Однак вони з острахом думають, що буде, якщо кількість поранених різко збільшиться.
«Нещодавно везли пораненого, він був просто нашпигований осколками, десь до 50 осколків у тіло потрапило. То ми дорогою зупинялися, щоб вену під’єднати. Ми врятували йому кінцівки, але це все можливо, поки один, два поранених. З таким навантаженням ми справляємося, а якщо буде
У нашого фельдшера серце схопило через перенавантаження. Тут же обстріли не лише вдень
більше? У нашого фельдшера серце схопило через перенавантаження. Тут же обстріли не лише вдень. Тільки темнішає, від 6-7 години вечора починаються нічні обстріли, вони цілу ніч тривають. Це війна на виснаження», – розповів лікар.
Артем Хранюк зауважує, що його медслужба хотіла створити в Станиці Луганській реанімаційну бригаду, яка б рятувала бійців протягом перших 30 хвилин: «Але про що мова: там немає ні реанімобіля, ні людей, у мене тут навіть немає фельдшера чи санітарного інструктора». На його переконання, такі реанімаційні бригади конче потрібно без зволікань створювати поблизу всіх опорних пунктів українських військових уздовж лінії фронту, а не чекати, коли противних ударить по тій чи іншій ділянці фронту й українські бійці будуть просто стікати кров’ю чи втрачати кінцівки, які можна було б зберегти.
Начмед розповів, як вони їхали за пораненим 30 січня після сильного
Ми туди їхали 40 хвилин. За цей час поранений втратив 1-1,2 літра крові. Там зараз немає медика й діє принцип: «пощастить – не пощастить»
обстрілу. «Ми туди їхали 40 хвилин. За цей час поранений втратив 1-1,2 літра крові. Там зараз немає медика й діє принцип: «пощастить – не пощастить». Якби в пораненого була більша кровотеча, то він би не вижив. Реанімобіля у нас, як не було, так ніхто його нам і не давав. На це ніхто не реагує». Якби в укритті поблизу працювала невелика реанімаційна бригада, то вони б могли за ці зайві 40 хвилин, протягом яких лікар мчав під обстрілами, проораними мінами дорогами, вже стабілізувати стан пораненого й попередити втрату крові, наголошує медик.
Оперативні умови, в яких він, як начальник медичної служби, сьогодні працює, описує так: «Станиця Луганська, Нижнє-Тепле, Щастя – все обстрілюється. Приміром, у районі села Макарове нас обстріляли «Градами», виїхали на Нижнє-Тепле, то там стріляли не зрозуміло з чого, бо вже було темно. Доїхали до Щастя, воно повністю обстрілюється, ми їхали – за нашим йшли міни».
«Я хочу подивитися в очі тим, хто лягає в лікарню, щоб не їхати на війну»
Зі слів начмеда, його колеги, зокрема й ті, з ким служить у Кривому Розі, відкрито відмовляються їхати на фронт у такі умови. «Коли вони, медики, знають, що я можу приїхати за кимось з них у Кривий Ріг, вони лягають до лікарні й симулюють хворобу. Комбриг їх викликав, вони прямо кажуть: воювати ми не хочемо, якщо ви будете на нас тиснути, то будемо лягати в лікарню й не будемо лікувати тих військових, які залишаються у частині. Я просто хочу поїхати й подивитися їм в очі. Але не можу зараз поїхати,бо нікого ж немає замінити мене», – розповів військовий лікар.
Сьогодні, за словами начмеда, є позиції, де немає жодного медика взагалі, є лише звичайна санітарна машина. Крім того, лікарів з міста Щастя, які сьогодні там приймають поранених, пересуватимуть в Новоайдар. Деякі військові медичні бригади скаржаться на те, що працювати там під постійними обстрілами стає щодалі страшніше й важче. Це збільшить відстань від передової до шпиталю ще на кілька десятків кілометрів по обстрілюваній й частково поруйнованій дорозі.
