Львів – Львівські шевці-волонтери побачили, у якому неякісному взутті ходять українські бійці, і взялися до справи – шиють військові черевики, які за якістю, як самі стверджують, не поступаються натовським. Майстри постійно вдосконалювали черевики, а за вартістю вони утричі дешевші від тих, які продають на гуртівнях і базарах.
Столяр Роман Бішко та виноградар Іван Когут, мешканці села Зимна Вода, що поблизу Львова, почали близько товаришувати з часів Майдану, а з початком бойових дій на Сході стали волонтерами.
Спершу Роман Бішко з односельцями зі старих вантажних ресор виготовляв кирки-сокири для бійців АТО. А коли їхній земляк зібрався до війська, чоловіки пішли купувати для нього одяг і взуття. І зрозуміли, що вибір дуже невеликий, а якісні речі, особливо берці – дорогі. Тоді Іван Когут пригадав свій фах шевця і троє чоловіків взялися до роботи. Кожен створив собі робоче місце у своїй хаті. На сьогодні волонтери пошили близько 170 пар військових черевиків.
«Вони розраховані на мороз. Ми робили два види, спершу з хутром, а потім з подвійної шкіри. Нам військові підказали, що берці мають бути лише з подвійної шкіри пошиті. Бо коли хутро намокне, воно сохне три дні, хлопці мерзнуть в ноги у вологих черевиках. А з подвійної якісної шкіри воно висихає швидко», – розповідає Роман Бішко.
Волонтери збирають «шкірянки»
Шкіру використовують лише телячу, бо свиняча пропускає воду, а також обробляють шкіру спеціальною рідиною. Нову шкіру купують за благодійні пожертви людей, але використовують вживані шкіряні вироби, які майстрам привозять волонтери. Серед них Ірина Дзьоба, мама бійця. Жінка збирає шкіряні речі і привозить їх шевцям.
«Скрізь оголосила і навіть жінка з Запоріжжя відгукнулась, вислала шкіряні куртки сюди. Люди, родичі, знайомі і незнайомі всі переймаються і приносять речі, щоб майстри робили добру справу. Там ми всі разом допомагаємо один одному і нашим хлопцям і своєму синові, який є військовим, пішов добровольцем. Йому ці речі будуть потрібні і його друзям», – каже мама бійця.
За день майстри-волонтери можуть пошити п’ять-шість пар черевик. Робота переважно ручна, важка. Чоловіки відклали свою основну працю, з якої живуть ,щоб допомагати бійцям, бо вважають це своїм обов’язком. Вартість черевик, пошитих волонтерами, 300 гривень. На базарі і в крамницях – удвічі-тричі вища.
«Ми здешевили роботу тим, що ми шиємо за дякую. Здешевити можна, було б лише бажання у влади, щоб тендери не вигравали ті, які мають вигравати. Волонтери приносять нам шкіряні вироби. За гроші волонтерів купуємо нову шкіру і підошви. Хлопці, яким відправили черевики, то вони по півроку там. Якось приїхали на ротацію, а я одразу звертаю увагу на черевики, бачу, все гаразд. Кажуть, що добре носяться. А ми задоволені, що можемо допомогти, це дуже приємно», – говорить Іван Когут.
Черевики роздають
Також до черевик майстри додають натовські тканинні вставки, які можна сушити. Але їх бракує, як і шкіряних виробів. Одягнувши ще й шкарпетки, солдату мороз не страшний.
«Зараз йде новий призов і треба буде для хлопців багато всього. Трохи наші люди пасивні, є багато роботи, а рук бракує. Треба розуміти, у якій ситуація сьогодні наша держава і ніхто не може бути осторонь. У нас залишаються маленькі кусочки шкіри і з них можна було б шити для бійців рукавиці. Але ще цього не започаткували, не маємо спеціалістів», – каже Іван Когут.
Чоботарі роздають солдатам військові черевики безкоштовно і не лише тим, хто родом із Львівщини, але й з інших регіонів, особливо тим, хто з малозабезпечених родин. Майстри вкладають не лише свою працю, але тепло і любов, бо розуміють, що їхні черевики носитимуть бійці, які захищають державу і перебувають у важких умовах. «Україна в біді і кожен докладається, чим може», наголосив Іван Когут.
