Варшава – Півтори сотні поляків із Донбасу розпочали нове життя у Польщі. Тиждень тому у співпраці з українською владою польське Міністерство закордонних справ евакуювало цих людей з територій Донецької та Луганської областей, контрольованих проросійськими сепаратистами. У Польщі евакуйованими опікується МВС та Римо-католицька церква. Як розповіли Радіо Свобода вимушені втікачі з Донбасу, вони досі здригаються на кожен звук, що нагадує постріл або вибух.
Поляків, евакуйованих із Донбасу, розмістили в мальовничій частині північно-східної Польщі, яку називають краєм тисячі озер. 155 осіб поселили в навчально-відпочинковому центрі благодійної організації «Карітас» у селі Рибаки, а ще 28 – в пансіонаті кабінету ради міністрів, розташованому неподалік цього села. Директор центру в Рибаках, римо-католицький священик Пйотр Харкевич каже, що евакуйовані поволі приходять до тями. За його словами, людям, які не мають досвіду війни, важко навіть збагнути, що довелося пережити прибульцям з Донбасу. У прибулих, каже він, є тисячі запитань, сумнівів і побоювань, адже у багатьох на Донбасі залишилися близькі й рідні.
Ми намагаємося забезпечити їх усім, що потрібне щодняПйотр Харкевич
«Найшвидше, очевидно, пристосувалися діти, які почувають себе у пансіонаті як удома, вони вже бешкетують, а це добрий знак, що процес адаптації відбувся досить швидко, старші почувають себе добре, ми намагаємося забезпечити їх усім, що потрібне щодня», – розповів Пйотр Харкевич.
Як розповів отець Харткевич, польський уряд фінансує програму, яка допоможе евакуйованим із Донбасу впоратися з психологічним травмами й пристосуватися до життя в Польщі. Програма, каже він, розрахована на 6 місяців. Прибулим із сходу України надають психологічну й матеріальну допомогу, для них організували інтенсивний курс польскої мови, а невдовзі допомагатимуть знайти житло і роботу.
«Важко звикнути до того, що тут мир і спокій»
Самі ж евакуйовані кажуть, що після прибуття до Польщі найбільше їх вразила тиша і спокій навколо. Донеччанка Інна говорить, що думками вона все ще у місті, де лунають вибухи.
Будь-який голосний звук спричиняє внутрішнє тремтіння, страх і паніку. Важко звикнути до того, що тут мир і спокійдонеччанка Інна
«Я, йдучи вулицею, мимоволі дивлюся навколо себе і шукаю місце, куди можна сховатися, якщо почнеться бомбардування. Це, так би мовити, вкарбувалося у підсвідомість. Будь-який голосний звук спричиняє внутрішнє тремтіння, страх і паніку. Важко звикнути до того, що тут мир і спокій», – зауважила донеччанка.
За словами Інни, найбільше переїзду до Польщі радіють наймолодші з евакуйованих. У Донецьку, каже жінка, діти мали обмежену свободу пересування, матері намагаються не відпускати їх далеко від дому, адже щохвилини може розпочатися стрілянина. Тож на польській землі, говорить донеччанка, дітлашня перезбуджена, вона немов сп’яніла від раптового привілля. Частина евакуйованих, каже пані Інна, сподівається, що в Україну прийде мир і вони зможуть повернутися додому. Проте на даному етапі прибулі думають про те як влаштувати своє життя у Польщі, де знайти житло і роботу.
Марина Гродська, бухгалтер за фахом, сподівається, що зможе працювати у Польщі за своєю спеціальністю. Вона каже, що серед евакуйованих є представники робітничих професій, але також висококваліфіковані спеціалісти, зокрема лікарі. Водночас, Гродська зізнається, що дуже важко думати про власне майбутнє, знаючи, що в Донецьку під обстрілами залишилися рідні. Кілька днів тому снаряд влучив у приватний будинок її літніх батьків, що неподалік аеропорту. 79-річний батько пані Марини залишився у напівзруйнованій домівці разом із собакою.
Серце обливається кров’ю, бо нічим не можу допомогти. Батьки живі, маму в Київ забрали, а батько відмовляється виїжджати, він із дому свого не йдеМарина Гродська
«Серце обливається кров’ю, бо нічим не можу допомогти. Батьки живі, маму в Київ забрали, а батько відмовляється виїжджати, він із дому свого не йде», – сказала Марина Гродська.
Як зазначає отець Харткевич, евакуація поляків із Донбасу стала важливою темою в польських ЗМІ. Тому, говорить священик, наразі зацікавлення прибулими й бажання їм допомогти навіть більше, ніж потреби евакуйованих.