Київ – У київський прокат вийшов документальний фільм австрійського режисера Тімо Новотни «Тунель свідомості». Стрічка розповідає про життя метрополітену у сімох різних містах Америки, Сходу та Росії. На прикладі щоденних подорожей підземкою Новотни показує різницю між культурами цих міст. Тим часом київський метрополітен теж має свої легенди, а нещодавно активісти взялися за поліпшення культури спілкування у столичному метро.
Нью-Йорк, Лос-Анджелес, Токіо, Гонконг, Москва, Відень – таким маршрутом проходить «Тунель свідомості». Для американських героїв фільму метрополітен – це простір для знайомств, читання та роздумів. Для японців – щоденна штовханина, ввічливі «заштовхувачі» і самогубства. Мешканці Гонконга скаржаться, що розбудова метро комерціалізує місто. А у Москві – пишаються соцреалістичною архітектурою станцій. Відень же представлений у стрічці зсередини – це історія фотографа, що мандрує тунелями.
Режисер Тімо Новотни каже: намагався у такий спосіб порівняти різні суспільства та культурні системи. «В токійському метро заборонено говорити телефоном. Там усі суперввічливі, дуже багато поваги одне до одного, але із нею приходить божевілля. Росія – це минуле, з його комуністичним спрямуванням, із гордістю за себе. В Нью-Йорку тим часом присутня кожна культура світу, і його дуже легко зрозуміти», – розповідає він.
У Києві в метро пологи приймали чергова по станції і міліціонер
У 19-му столітті німецький соціолог та урбаніст Ґеорґ Зіммель написав працю «Метрополіс та духовне життя». Він звертає увагу на те, як поява громадського транспорту змінила ментальність містян західної Європи, розповідає Надія Парфан, співзасновниця фестивалю кіно та урбаністики 86, який організував київський прокат «Тунелю свідомості». Із появою омнібуса – візка на кінській тязі – європейці вперше почали проводити тривалі проміжки часу з абсолютно незнайомими людьми. «Відтоді ми почали багато дивитися і багато мовчати», – каже Надія Парфан.
Київське метро теж має свою субкультуру, вважає фотограф Олег Тоцький, який, як і один із героїв фільму, знімає тунелі. Певний час тут також були «штовхачі». На «Театральній» вечорами танцюють пенсіонери, а на «Університеті» у мармурових плитках можна побачити закам’янілих равликів.
Є і «підземні» історії. Наприклад, минулого року метрополітен проводив конкурс на найцікавіше знайомство. Перше місце посіла історія, де хлопець розбудив дівчину, щоб вона не проспала свою станцію. Так вони познайомились і згодом стали парою. Іноді у метро навіть народжують, розповідає Олег Тоцький. «На «Театральній» минулого року жінка народила, здається, дівчинку. Пологи приймали чергова по станції і міліціонер», – пригадує фотограф.
«Ваш Метрополітен» замість «Адміністрація»
Щодня київський метрополітен перевозить близько мільйона людей. Культура кожної підземки заснована на нашій уважності одне до одного, переконаний дизайнер Ігор Скляревський. Він разом із колегами з «Агентів змін» – команди волонтерів – працює над поліпшенням комунікації у метро. Першим кроком стало розміщення оголошень, написаних «людською мовою», а не канцеляризмами. Наприклад, біля зачиненого на ремонт ескалатора «шановні пасажири» побачать прохання запланувати додаткові п’ять хвилин для поїздки. Плакати підписані не звичним «Адміністрація», а «ваш Метрополітен».
Також «Агенти змін» розробили оновлену карту київського метро, куди включили маршрути швидкісних трамваїв та позначили місця, звідки можна доїхати до аеропортів. Посеред Дніпра на карті – піктограма птаха. Це, пояснюють дизайнери, гоголівська «редкая птица». Карту виставили на публічне обговорення і згодом планують розмістити «тестові» версії у модернізованих вагонах. Окрім того, волонтери хочуть запропонувати новий дизайн безконтактних карток.
«Найважливіше в усьому – це комунікація. А дизайн – це спосіб зробити її більш ефективною. Це не про шрифти і кольори, хоча ми зробили їх, сподіваюсь, добре. Головне – що сказано, з якою метою і чи є у цьому піклування про людей», – каже Ігор Скляревський.
Стрічку «Тунель свідомості» можна буде переглянути у двох столичних кінотеатрах: «Київ» та «Кінопанорама».
