Київ – Якою зображали Мадонну середньовічні живописці, чим відрізняється український вертеп від німецького і як вбирали київські ялинки сто років тому – про це можна дізнатись у столичних музеях, що підготували спеціальні різдвяні проекти. Наприклад, у Музеї Ханенків працює виставка живопису та графіки, присвяченої зимовим святам, а в Музеї Булгакова читають лекції про київське Різдво. Радіо Свобода уважно роздивилося експозиції і склало перелік виставок, які варто відвідати на свята.
«Venite, adoremus – прийдіте, поклонімося» – цим рядком католицької молитви називається виставка у Національному музеї Ханенків, присвячена різдвяним святам. Експозицію складають роботи західноєвропейських майстрів 6-19 століть з фондів музею, більшість з яких глядачі побачать уперше. Переважно це – різдвяні сюжети та портрети святих, чиї дні припадають на зимовий час. Також представлені літургійні предмети. Але найбільше в експозиції зображень Мадонни з немовлям – від строгих ликів візантійської традиції до ніжних образів майстрів італійського відродження. Саме першого січня католицький світ вшановує Богородицю, пояснює кураторка колекції європейського живопису музею Олена Живкова.
«Усі ікони із зображенням Богородиці передбачали замислення, медитацію. Розглядаючи деталі кожної композиції, глядач мав би розмірковувати про символізм цієї події – пришестя Христа у світ і почуття Мадонни, яка передбачала, що буде далі. Можливо, саме тому на багатьох роботах вона виглядає печальною. Але цей сум – світлий», – каже вона.
Виставка «Прийдіте, поклонімося» не обмежується залами тимчасової експозиції, а продовжується у постійній. Впізнати роботи різдвяної тематики допоможе віфлеємська зірка на етикетках – її зображення куратори запозичили з одного з експонатів. А відвідувачі зможуть почути старовинні латинські гімни та колядки. Виставка триває до першого лютого, а в її рамках також працюють освітні програми для дітей.
Український вертеп і німецькі пряники
Про традиції європейського Різдва – у порівнянні з українським – можна також дізнатися у «Будинку митрополита» у Софійському заповіднику. Тут відкрили виставку «Диво-Різдво», участь у якій взяли низка українських музеїв та Музей під відкритим небом Маркуса Майєра, що у Шлірзее. Денис Борисов, науковий співробітник «Будинку митрополита», розповідає, що попри зовнішню відмінність різдвяних атрибутів, основні традиції збігаються: наприклад, німецька ялинка та український плетений солом’яний «павук», які закріплювали на стелі, мають однакове значення.
У німецькій експозиції – іграшки, ялинки та традиційні пряники – «шпрінгернгерни». Їх робили за допомогою майстерно вирізаних старовинних форм, на деяких з них й досі можна помітити дати – наприклад, 1630 або 1659 роки. Також є календарі Адвенту – різдвяного посту. Денис Борисов розповідає, що в Україні також начебто існували подібні дерев’яні календарі – але жоден не зберігся.
В український частині тим часом – віфлеємські зірки, музичні інструменти колядників та вертепи. Німецькі вертепи, передусім, зображали народження Ісуса, каже Денис Борисов. Український же вертеп був двоповерховим, і нижня частина присвячувалась світським персонажам. «Згодом вона відокремилася від релігійної і виступала як самостійний народний ляльковий театр, в якому втілився увесь український гумор та простота», – розповідає музейник.
«Лютерове дерево» і Булгакове Різдво
Саме з «Лускунчиком» Петра Чайковського асоціюють Різдво у більшості країн Європи. Для Олександри Вірченко, лекторки Книжкового клубу Музею Булгакова, ця мелодія також пов’язана з зимовими святами. Цими днями вона читає лекції про київське Різдво у тісному напівпідвальному приміщенні на Андріївському узвозі, на які збирається чимало охочих.
Найперша ялинка в Європі з’явилася саме у Німеччині – її начебто приніс і вбрав яблуками для своїх дітей Мартін Лютер. Утім, у Київ ця традиція прийшла з Петербурга – її у1830-му році запровадила дружина Миколи І, що походила з Пруссії. А вже у 50-х роках 19 століття у Києві на Різдво активно купували ялинки. Вбирали тими самими яблуками, свічками та горіхами – їх, до речі, вкривали сусальним золотом. Причому спершу різдвяну ялинку вважали «лютеровим деревом», а православні священики непогано заробляли на тому, що перехрещували деревця на «православні», розповідає Олександра Вірченко.
Однак тримати ялинку у домі можна було не більше дня. Справа в тому, що її вбирали солодощами для дітей, які ті стрімко знімали, і деревце швидко втрачало презентабельний вигляд.
На початку 20-го століття Синод забороняє ставити ялинку з патріотичних міркувань – через війну. Пізніше більшовики оголошують її елементом неприйнятної православної традиції, але вже у 1929 році реабілітують – тепер вона має символізувати нагороду трудівникам за успішний рік. Саме тоді починається масове виробництво радянських ялинкових іграшок.
Дитинство Михайла Булгакова випало саме на період ялинкових заборон. Олександра Вірченко зачитує спогади племінниці письменника Ірини Карум про Різдво у їхній родині.
Дізнатись більше про українське Різдво можна також у київському Музеї Гончара – там до 21 січня експонують різдвяних солом’яних «павуків». А в Музеї Шевченка до 18 січня триває виставка «Українське Різдво», що представляє роботи сучасних художників.
