Фільмом, зробленим в Україні українською мовою, вже варто пишатися. Водночас більшість глядачів не звикли до цього і, навпаки, не підуть на стрічку, зняту в Україні. Про це в ефірі програми «Молодь плюс» сказала режисер-дебютант Вікторія Трофименко. Її перший художній фільм «Брати. Остання сповідь» виходить у прокат у лютому, він заснований на шведській книзі «Джмелиний мед», адаптованій до українських, а скоріше, гуцульських реалій.
Сюжет заснований на шведській книзі Торґні Лінґрен «Джмелиний мед». Я адаптувала події до українських реалій, перенесла події в Карпати, зі шведів зробила гуцулів. Це любовний трикутник, класика жанру: на хуторі живуть два брати, вони намагаються «пережити» один одного, але до них потрапляє жінка, і події починають розвиватися.
Завжди є частина залу, десь третина – це люди, що впадають у тишу. Ось це мої глядачі − ті, хто просто не може піднятися, вони сидять, і їм бракує слів
Автор книги фільм ще не бачив, але дуже хоче подивитися. Планується показ у Швеції на фестивалі. Мені це дуже важливо, бо він був першим, хто в це повірив, дозволив адаптувати цю книгу. Це надзвичайно закрита людина, культовий автор, він майже не спілкується з журналістами . Коли він побачив трейлер, то сказав: я хочу подивитися цей фільм, тож йому небайдуже. Хоч зазвичай він не відслідковує нічого − ні екранізації, ні оперу, яка була поставлена за його книгою.
Реакція глядачів у різних країнах дуже схожа. Завжди є частина залу, десь третина – це люди, що впадають в тишу. Ось це мої глядачі − ті, хто просто не може піднятися, вони сидять і їм бракує слів. Я розумію, що це мої.
Не можемо знімати в Боллівуді Україну. Тобто я можу знімати українську історію а ля Голлівуд, але це нерозумно. Хто вважає, що поетичне кіно – це непопулярно, ну ОК, дивіться Голлівуд
Фільм не знімався як поетичне кіно. Але якщо в когось є ця асоціація… У нас просто сприйняття поетики пов’язане з будь-яким проявом українізму, все що має ознаки українського костюму, мови, Карпати − все це поетичне українське кіно. Це алогічно. Ми ж не можемо знімати в Боллівуді Україну. Тобто я можу знімати українську історію а ля Голлівуд, але це нерозумно, неправильно, і я не бачу в тому жодного сенсу. Ті ,хто вважає, що поетичне кіно – це не популярно, ну ОК, дивіться Голлівуд.
Багато хто хотів би знімати поетичне, а в них не виходить
Я не вважаю, що це поетичне кіно, але якщо так хтось вважає, це не є погано. Я не вважаю це критикою, бо багато хто хотів би знімати поетичне, а в них не виходить.
Я хотіла, щоб у мене були непопулярні актори, хоч це і великий ризик для режисера і продюсерів
Казали: якщо режисер дебютант, то акторів треба брати вже дуже відомих, зірок. Але я обрала непопулярний шлях. Я хотіла, щоб у мене були непопулярні актори, хоч це і великий ризик для режисера і продюсерів.
Шукати акторів було дуже важко, шукали 3 місяці. Я дуже хотіла Мамонова, він мені відмовив і слава Богу, я страшенно йому вдячна. Хоча сценарій йому сподобався. Але якщо нема Мамонова, то я зрозуміла, що не буде зірок, будуть дебютанти, невідомі люди.
Кастинг-директор Алла Самойленко об’їздила всі театри України − і аматорські, і професійні. Ївгу зіграла студентка театрального інституту Львова. І сина її теж зіграв студент − її одногрупник
Ми шукали всією Україною, всіма театрами, кастинг-директор Алла Самойленко об’їздила всі театри України − і аматорські, і професійні. І дійшла вже навіть до університетів. Ївгу зіграла студентка театрального інституту Львова. І сина її теж зіграв студент − її одногрупник. Вероніка просто йшла коридором, і Алла каже мені: «Здається, це вона, така світла, повітряна!». Коли вона приїхала, я зробила пробу, і вже від неї не могла відірватися. Вона була надзвичайною, така різна, втягує все, захоплює. Просто зірка! Європейського рівня. Їй на той момент було 16 років, а 17 виповнилося на майданчику.
Один із головних персонажів − худрук театру
Так само знайшла Наталку Половинку чудом, взагалі всіх так знаходила. Войтко старий взагалі не актор, він худрук театру. Один із головних персонажів − худрук театру.
Знімати повнометражні художні фільми без фінансової підтримки держави в Україні майже неможливо. Це іміджева сфера, вона вимагає інвестицій
Мабуть, в Україні не було б того що відбулося, якби ми знімали більше українських фільмів, більше вкладали в культуру. Не можна економити на культурі
Уже потім усі інші наші актори, хто не мав досвіду, потрапили в базу асистентів по акторах, і їх почали знімати після «Братів». І оскільки ми знімали 2 роки, то за цей час вони встигли знятися в інших фільмах і вийти в прокат. І я весь час кусала лікті: це ж нечесно, це ж мої актори, це ж я їх знайшла! Але зараз я думаю: круто, супер, вони знімаються, для них це був такий поштовх!
Знімати повнометражні художні фільми без фінансової підтримки держави в Україні майже неможливо. Українське кіно на сьогоднішній момент поки не окупається. Європейська практика говорить про те, що кіно має бути підтримане державою. Підтримує Великобританія, Франція − найбільш кінематографічні європейські країни кіно підтримують. Бо це іміджева сфера, вона вимагає інвестицій для того, щоб були якісь повернення. Повернення на іміджевому рівні, але вони будуть.
Мабуть, в Україні не було б того що відбулося, якби ми знімали більше українських фільмів, більше вкладали в культуру. І справа не лише в кіно, але й літературу, бібліотечну справу, музейну справу. Не можна економити на культурі.
З іншого боку, я розумію, що війна, і в мене теж є сумніви. Про що можна говорити: коли в тебе тече дах, хіба ти думаєш про декор квартири? Але треба думати про підтримку кіно. Недавно був сильний поштовх, щось відбулося, якісь фільми були зняті.
Можна перетворитися на людей, які 20 років щось відстоювали і нічого не знімали. А життя пройшло
Якщо найближчим часом 2-3 роки взагалі нічого не буде відбуватися, кінематографісти, на яких є попит, покинуть Україну. І це буде правильно. З точки зору професії. Бо можна перетворитися на людей, які 20 років щось відстоювали і нічого не знімали. А життя пройшло. Якщо ти можеш щось зробити, то ти маєш шукати можливість і робити це будь-де і не втрачати практику.
Ідеології не місце в мистецтві. Але зроблене в Україні, українською мовою – це вже українське, вже наше і ми цим можемо пишатися
Я сподіваюся, що держава прокинеться від сну і зрозуміє, що кіно треба підтримувати. Найважливіше мистецтво в нас – це кіно, як сказав Ленін, і він був правий. Це сильний важіль, що може вкласти багато ідеологічно. Хоч я вважаю, що ідеології не місце в мистецтві. Але зроблене в Україні, українською мовою – це вже українське, вже наше і ми цим можемо пишатися.
Залишитися тут, і чекати біля моря погоди – це професійне самовбивство
Залишитися тут і чекати біля моря погоди – це професійне самовбивство. Той бюджет, який виділили, на нього ще треба закінчити проекти, які почали, а через недофінансування все зависло.
Люди до цього не звикли, вони цього не сподіваються, а якщо бачать, що зроблено в Україні, вони навіть не йдуть на фільм
Головне, не зупинятися, не застрягти в бездіяльності
Окрім того, щоб кіно зняти, його треба продати. І от реклама українського кіно, дистрибуція неналагоджена на професійному рівні. Вся індустрія потребує реконструкції і вливання сил. Люди до цього не звикли, вони цього не сподіваються, якщо бачать, що зроблено в Україні, вони навіть не йдуть на фільм.
Я, звісно, зніматиму і далі. Заговорювати собі дорогу не дуже б хотілося. Головне, не зупинятися, не застрягти в бездіяльності. Подивимося. Час покаже.
