Вікторія Ковцун
Навіть у військовий час громадськість не має відмовлятися від мистецтва й культурного життя, вважає письменниця Лариса Денисенко. На її думку, люди і на фронті, і у тилу повинні переживати приємні емоції, і культура є одним із джерел таких емоцій. Радіо Свобода зокрема запитало у письменниці, чи має людина мистецтва публічно заявляти про свою громадянську позицію у скрутний для її країни час.
– Це залежить від людини, від її свідомості і бажання. На мій погляд, коли буремні події стаються, коли стаються будь-які зміни, зміни кардинальні, література – це голоси, вони мають бути почутими, бо цього потребують люди. Звичайно, що тут потрібний глибинний рівень відповідальності щодо того, що ти проголошуєш. Оскільки ми працюємо зі словом, то кожен вже має обирати сам. Слово – це зброя. Або не застосовувати і мовчати, або застосовувати і говорити. І бути дуже уважним.
– Як не «втопитися» в цій нелегкій темі війни, як не втратити свій стиль?
– Треба, напевно, намагатися бути трохи відстороненим. Хоча це дуже важко. Знаю по собі, що емоційне забарвлення цього всього, емоційне себе втягування в ці питання перетворюють тебе на якийсь один орган: вухо, або серце, або щось завгодно ще. Пульсувати і більше нічого не сприймати іншого. А війна – вона як будь-яке соціальне явище. Ти мусиш все-таки, залишаючись усередині, мати можливість бачити трохи далі, мати можливість бачити по боках.
Люди можуть відволікатися як завгодно, я не можу вигадати якийсь універсальний метод. Просто міняйте ритм дихання, міняйте сторінки, які ви зазвичай читаєте в інтернеті, міняйте ракурси, міняйте погляди і намагайтеся писати про те, що болить вам, і про те, що видається вам важливим. Тому що, якщо писати на чужі, не твої теми, це буде штучним і це абсолютно нікому не потрібне – ані митцю, ані суспільству.
– З огляду на бойові дії на сході України, є чимало людей, які кажуть, що взагалі не варто проводити ані концерти, ані виставки чи фестивалі. Яка Ваша думка з цього приводу?
У будь-якій війні існує тил і існує тилове життя. Існують люди, які підтримують тих, хто воює
– Я думаю, що у будь-якій війні існує тил і існує тилове життя. Існують люди, які підтримують тих, хто воює. І задля того, щоб люди були емоційно стабільнішими – а ми з вами говорили про те, що люди дестабілізовані емоційно, – мають бути приємні емоції. Приємні емоції, насамперед, на мій погляд, дає культура . Має виходити кіно, мають показувати вистави, мають відбуватися концерти, мають відбуватися літературні події. Тому що це підживлює дух людини. Насправді, підживлення духу людини дуже важливе у таких обставинах, у яких ми зараз перебуваємо.
– Як за останній рік змінилися цінності українців?
Ми можемо що завгодно говорити про Україну, але це – унітарна і мультикультурна держава
– Ми здатні об’єднуватися навколо лиха, хоча насправді це було нам притаманно завжди. Можемо згадати і Чорнобиль як відносно нещодавній приклад, коли ми об’єднувалися, захищаючи своє. Зараз, мені здається, ми вже якось перейшли трохи на бік того, щоб бути об’єднаними і під час перемог, тобто подій радісних. Це набагато, насправді, важче для будь-якої нації. І, власне, відчуття, момент становлення і розвитку саме політичної нації. Ми можемо що завгодно говорити про Україну, але це – унітарна і мультикультурна держава. Дуже важливо підтримувати всі ці нації, всіх цих людей, які мешкають в Україні і які боронять державний суверенітет, незалежність і існування нас, як нації.
